Як побудований рекрутинг у бригаді, яка три роки тримає оборону на Покровському напрямку

59 Окрема штурмова бригада "Степові Хижаки" – єдина бригада в Силах безпілотних систем, яка має піхоту. Навіть більше – штурмові батальйони. Це не те, що виглядає перевагою в очах потенційних рекрутів. Попри даний факт, "Степові Хижаки" мають хороші показники рекрутингу, щомісяця залучаючи до своїх лав десятки добровольців. Окрім гарних цифр, є ще й відгуки рекрутів. Вони розповідають, що не очікували такого позитивного ставлення і були приємно вражені процедурою оформлення.

Подібний досвід дає нам можливість говорити про побудову системи рекрутингу і труднощі, з якими стикається українське військо у цьому напрямку.

Перша проблема, з якою стикається рекрутинг класичної бригади, – це відмінності уявлень військових і цивільних про армію та її підрозділи.

Військові добре знають, де і як воює чи не кожна бригада. А для цивільних більшість підрозділів - це певною мірою "безлика маса". Вони можуть назвати лише найбільш медійні: Третю штурмову, "Азов" та "Хартію". Більш обізнані ще називають "Птахів Мадяра" та "Немезіс".

Із понад 500 підрозділів у війську багато цивільних чули не більше ніж про десяток із них. Тому виклик для будь-якої "цифрової" бригади – впізнаваність.

Рекрутер – це провідник цивільної людини у військовий світ

Військовий рекрутинг – маркетинг без формального бюджету. Це показують і дослідження, де впізнаваність підрозділу входить у топ-5 причин вибору людей.

Для "звичайних" бригад це проблема. На відміну від бізнесу, армія не може витрачати кошти на маркетинг. Доводиться шукати безкоштовні й дуже дешеві рішення та залучати відповідальних підприємців, які можуть надати рекламні площі чи надрукувати відповідну поліграфічну продукцію.

Велику допомогу в цьому надають рекрутингові центри родів військ. Для нас це, зокрема, 6 рекрутинговий центр Сил безпілотних систем. Коли кандидат пройшов співбесіду в рекрут-центрі, його дані через CRM-систему передають у підрозділи СБС.

Завдання рекрутингу – бути обличчям своєї бригади. Бо саме з того, як виглядає і діє група рекрутингу, людина складає перше враження про підрозділ. Це велика відповідальність, адже кожне слово чи погляд може вплинути на те, що рекрут обере іншу частину.

Рекрутер – є провідником цивільної людини у військовий світ. Він повинен мати уявлення, що таке військо й водночас розуміти страхи і переживання цивільної людини, яка ніколи раніше не стикалася з армією. Рекрутер повинен залучити цивільного саме до свого підрозділу, відчуваючи відповідальність за його майбутній вибір.

Рекрутинг – це про чесність і довіру між цивільною особою та представником незвіданої для багатьох армійської структури.

Важливість "срібної кулі"

Коли людина вперше чує про твій підрозділ, важливо знайти факт, який найкраще його характеризує. Мета – викликати в людини реакцію: "Ого, то це були ви?" Такі факти називаємо "срібною кулею".

У нас є дві такі. Перша – батальйон "Вовки Да Вінчі", який воює у складі бригади. Друга – збиття fpv-дроном російського гелікоптера Мі-8 екіпажем 1 БпС 59 ОШБр "Хижаки висот".

Потім ми починаємо говорити про інші переваги. Зокрема, про те, що ми самодостатня бригада в структурі СБС, яка має все: важку артилерію, танки, зенітні дивізіони та одну визначену смугу відповідальності.

Потрібно розуміти, що рекрутинг у Силах оборони розвивається повсюдно. І такі речі, як урахування цивільного досвіду під час обрання посади та супровід при оформленні через ТЦК більше не є унікальними. Це пропонують майже всі адекватні підрозділи. Нашою великою перевагою є власний полігон для проходження базової загальної військової підготовки (БЗВП). Багатьох людей, які раніше не стикалися з армією, БЗВП часто лякає навіть більше, ніж потенційна участь у бойових діях.

Конкуренція посад

Ще одна особливість роботи з цивільними – більшість із них мають дуже віддалене уявлення про посади у війську. Здебільшого воно обмежується трьома позиціями: піхотинець-штурмовик, пілот БПЛА і діловод. Якщо людина не бачить себе на жодній із них, то вважає так: "Місця мені не знайдеться". Це абсолютно хибний висновок.

Армія – це величезний організм, де потрібно багато людей.

Деякі військові посади звучать для цивільних людей зрозуміло. Деякі – ні, і їх потрібно пояснювати. Тому рекрутери перетворюються в таких собі "профорієнтаторів". Вони витрачають на одного рекрута багато часу, "витягуючи" з нього інформацію про його цивільні навички, аби якнайкраще підібрати посаду. Тут важливий досвід рекрутера, через що він пройшов та з якими професіями в структурі ЗСУ стикався. Не завжди цивільний досвід можна застосувати прямо. Проте всього можна навчитись. Головне – мотивація та дисципліна.

Робота рекрутера полягає в тому, щоб чесно і без прикрас знайти цивільній людині місце, де вона принесе найбільше користі. Складність цього процесу – уявлення про певні "безпекові" запобіжники цивільної особи. Наприклад, багато хто вважає посаду оператора БПЛА повністю безпечною. Цивільним невідомі особливості цієї позиції: як доводиться фантазувати і важко працювати, щоб замаскувати свої локації і взагалі доїхати до них.

Ми чесно говоримо не лише про потенційні бойові виклики, а і про побут, який є величезною частиною життя в ЗСУ.

Подолання негативних стереотипів

Рекрутинг у військо відбувається на фоні багатьох скандалів, пов'язаних із мобілізацією. Сотні голосів з російським акцентом намагаються переконати суспільство в тому, що українці втомились і не хочуть захищати свою країну.

Часто рекрути приходять зі подібними уявленнями. Їм здається, що вони – "білі ворони", які вирішили піти у військо. Тому дивуються, коли бачать десятки таких самих добровольців.

За пів року ми отримали майже 2000 заявок від охочих долучитися до війська. Для однієї бригади це велика кількість. Звісно, що чимало з них відсіялись. Зрештою, хтось обрав інший підрозділ. Та досі багато тих, хто готовий іти в армію. І про це потрібно говорити, бо людині набагато легше ухвалити рішення, коли вона знає, що не одна така.

Як покращити рекрутинг у масштабі всієї країни?

Дві великі проблеми з комплектуванням, які на сьогодні мають підрозділи, стосуються не так цивільних, як військових.

Перша – це блокування переведень безпосередніми командирами. За пів року нам заблокували 50% заявок на переведення з різних підрозділів.

Можна зрозуміти бажання командира утримати хороших спеціалістів. Проте якщо людина досягла вищого рівня, ніж може запропонувати підрозділ, або хоче змінити фах, то вона повинна мати таке право. Чи можливо це організувати в умовах постійної нестачі людського ресурсу майже в усіх родах військ? Це важке питання до найвищого керівництва.

Друге велике джерело кадрів – повернення із СЗЧ. Крім рекрутингу цивільних, наша бригада майже весь 2025 рік поповнювала лави – від піхотних посад до фахових тилових– із числа людей, які самовільно залишили свої військові частини.

Повернення кожного військового – це процес побудови довіри з людиною, яка могла бачити гірший бік армії. Для цього потрібні рекрутери з досвідом і чуттям, щоб відсіяти недобросовісних кандидатів від адекватних.

Проте зараз тільки обрані частини можуть забирати людей із резервних батальйонів. Налагоджена система дає збій, бо мало дати список бригад, куди можна повернутись із СЗЧ. Треба вміти працювати з цією групою.

Як наслідок – десятки тисяч людей сидять удома, замість того, щоб дати їм можливість обрати посаду і місце служби.

Рекрутинг vs Мобілізація

Навіть найкращий рекрутинг не повинен підміняти собою мобілізацію в умовах війни на виживання, яку веде наша країна.

Служба в армії – це обов'язок, закріплений у Конституції України. За умови добре працюючої мобілізації, завданням рекрутерів мало бути лише спрямування людей, які прийшли у ТЦК, до свого підрозділу на конкретну посаду. Натомість доводиться "продавати" рекрутам потребу служити в армії як таку.

Часто рекрути не розуміють: вибір підрозділу і посади – це привілей, якого переважно були позбавлені добровольці 2022-го, серед яких багато рекрутерів нашої бригади. Усвідомлення цього факту – наріжний камінь, з якого починається адекватний діалог.

Військовий рекрутинг vs Цивільний рекрутинг

У пошуках кандидатів бізнес-рекрутери часто працюють як аніматори, намагаючись перевершити і розкритикувати конкурентів. Цю модель не варто переносити у військо. В армії ж немає конкурентів, ми всі робимо спільну справу. Не можна казати "йдіть до нас, бо інші погані". Ми розуміємо, що всі 500 з гаком підрозділів Сил оборони – це партнери, від яких завтра може залежати твоє життя.

Військовий рекрутинг орієнтований насамперед не на кількість, а на те, щоб підібрати правильних людей. Адже ми шукаємо не цифру в табличці чи красивий звіт, а шукаємо побратимів, які поділяють наш світогляд і цінності.

І саме такий підхід дозволяє нам бути ефективним.