Кіно для тих, хто хоче вірити

25 липня у прокат вийшла довгоочікувана друга частина франшизи "Секретні матеріали". Розмови про її створення точилися із 2001 року, і стали ще актуальнішими після закриття оригінального серіалу.

Серіал "Секретні матеріали", що розпочинався восени 1993-го як маргінальний проект каналу Fox, вже за перший рік ефіру набув культового статусу. Популярність фільму засвідчує і той факт, що авторами сценаріїв до кількох епізодів стали Стівен Кінґ та "батько кіберпанку" Вільям Ґібсон.

Причину популярності та пізнішого занепаду "Секретних матеріалів" можна знайти як у розвитку структури самого серіалу, так і у соціальних та політичних змінах, які сталися в Америці у період з 1993 по 2002 роки.

Популярність до нього прийшла у другому сезоні, коли почав чітко окреслюватися конспіративний сюжет фільму. Саме тоді замовчування державою паранормальних явищ, яке було основою серій першого сезону, кристалізувалося у державну змову на чолі з тіньовим урядом - Синдикатом.

Міфологія "Секретних матеріалів"

Сюжет, що має за основу державну змову, з'являється у США після Другої світової війни з початком "полювання на відьом" сенатора МакКарті, загрозою ядерної війни та розвитком науки. До відміни кодексу Гейса наприкінці 60-тих, вона знаходила втілення у алегоричних образах (чужопланетяни у "Викрадачах тіл" Дона Сіґела 1956 року).

Криза великих голлівудських кінокомпаній наприкінці 50-тих і конкуренція з телебаченням породила явище "Нового Голівуду". Будучи прямо пов'язаними з молодіжними рухами кінця 60-тих, режисери цієї течії виступали проти лицемірства "покоління батьків", зокрема, політиків консервативних державних структур.

У 70-ті поштовхом до критичного зображення державного апарату стала В'єтнамська війна, а згодом, Вотерґейтський скандал.

Причиною популярності теорії змови на початку 90-тих у США можна вважати прихід демократів до влади, який характеризувався пошуком ворога всередині країни.

Правління демократів сприяло появі нових сюжетів, де акценти переносилися із зовнішнього світу на внутрішнє життя персонажа. Ворог був серед натовпу, серед своїх, і перемога над ним залежала лише від особистих якостей героя. Ця світоглядна позиція знайшла своє втілення у "Секретних матеріалах".

Серіал є продуктом 90-тих, але спирається і на етичні проблеми, що піднімалися у фільмах 70-тих. Традиційно виокремлюють дві складові серіалу. У першій, що є основою "Секретних матеріалів" розповідається про змову Синдикату, тіньового уряду, основною метою якого є приховування від усього світу існування прибульців.

Друга розповідає про розслідування справ з паранормальними явищами, де головними героями найчастіше виступають монстри. Синдикат і є тим поколінням батьків, що вчинили злочин заради власної наживи, тому представники цього покоління зображуються у негативних тонах.

Всі фотокадри взято з сайту film.ru

Серії, пов'язані з розслідуванням справ, у яких фігурують монстри (так звані freak of the week) відбуваються у маленьких провінційних містечках, де живе більшість американців.

Паранормальне живе по сусідству і може проявитися у будь-яку хвилину. Елемент гри та містифікації є важливою складовою частиною структури серіалу.

Творча група серіалу - Кріс Картер, Френк Спотніц, Ґлен Морґан, Джеймс Вон прагнули наповнити кожну серію прихованими символами, які можуть зрозуміти лише посвячені.

У епізодах з'являлися замасковані дати народження чи імена близьких творцям серіалу людей. Крім того, у "матеріалах" наявні постійні відсилки до корпусу голлівудських фільмів, що передбачає глядача, знайомого з темою.

Однією з причин успішності "Секретних матеріалів" також можна назвати вдале вирішення стосунків головних героїв. Платонічні стосунки між Скаллі та Малдером були аксіомою для сценаристів серіалу, це правило не порушувалось практично до дев'ятого сезону.

Лише коли закриття серіалу було неминучим, з'явилися натяки на сексуальний зв'язок між героями (але власне статевий акт так і залишився поза рамками серіалу).

"Я хочу вірити"

Про другу частину повнометражної версії "Секретних матеріалів" Кріс Картер почав говорити ще у 2001 році. Але зйомки почалися лише у грудні 2006. На відміну від першої частини, "Секретні матеріали: Боротьба за майбутнє", знятої у 1998 році, Картер вирішив оминути "міфологію", пов'язану зі Змовою і зосередитись на сюжеті з циклу freak of the week.

Ці епізоди традиційно отримували найбільше схвалення як глядачів, так і критиків. Тому, причиною відходу від "міфології" було бажання зробити фільм зрозумілим для більшої частини аудиторії.

Часто, у "Секретних матеріалах" монстри зображувалися розгубленими та нещасними через свою несхожість із "нормальними людьми". Героями серій freak of the week були екстрасенси та провидці. І хоча дар передбачення для свого володаря перетворювався на прокляття, саме їхнє існування стверджувало, те що світ не є уніфікованим, чи відкритим до кінця.

У нових "Секретних матеріалах: Я хочу вірити" Скаллі та Малдер вже не працюють у ФБР. Скаллі продовжує свою кар'єру лікаря у католицькому госпіталі, а Малдер веде життя самітника і колекціонує газетні статті, де згадуються позаприродні явища.

Викрадення молодої аґентки, примушує ФБР знову звернутися до послуг своїх колишніх співробітників. Єдиний, хто має інформацію про зниклу дівчину - це екстрасенс отець Джозеф, педофіл, що розбестив кількадесят хлопчиків служок.

Ненадійність свідка примушують Скаллі та Малдера постійно сумніватися у правильності своїх дій. А Скаллі вагається ще й у тому, чи призначати експериментальне та дуже болюче лікування смертельно хворому хлопчику.

Загалом, окрім отця-екстрасенса, у фільмі дуже мало паранормального. Основна колізія зосереджена довкола втримання власної віри головними героями.

Сумніви щодо віри та Істини з'явились у героїв у трьох останніх сезонах.

Перші шість сезонів серіали мали чіткий розподіл: Малдер вірить у змову, що приховує існування позаземних цивілізацій, а Скаллі намагається втримати його пошуки істини у науково подібних рамках.

Згодом, після знаходження решток космічного корабля, на стінах якого написані усі таємниці Всесвіту, та викрадення Малдера, Скаллі пересвідчується у існуванні змови.

Традиційно, у серіалі були присутні два види віри: віра Скаллі та віра Малдера. Скаллі є католичкою, тому Бог чи випробування віри - це теми, присвячені особисто їй. Через це саме Скаллі більше здатна вірити, "бо абсурдно".

Малдер налаштований до релігії скептично, в нього є власна віра, не пов'язана з Богом. Так у фільмі католицький священик стає втіленням сумнівів як Скаллі так і Малдера.

Навіть ім'я отця - Джозеф, відсилає до біблейського Йосифа, що у католицькій традиції є покровителем усіх хто вагається. Саме отець Джозеф наказує Скаллі іти до кінця.

Проблема віри постала для героїв після того, як Малдер дізнався про смерть сестри Саманти, чиї пошуки багато років було рушійною силою для розслідувань справ під грифом "Х".

Хронологічно, втрата віри та перетворення Істини із конкретної таємної інформації на філософську універсалію у серіалі співпадає із приходом до влади республіканців у США, і появою зовнішнього ворога. Таким чином, "Секретні матеріали" втратили своє міфологічне підґрунтя.

На перший погляд, "Секретні матеріали: Я хочу вірити" не відступають від традиційної схеми freak of the week.

Сюжет стрічки є тісно пов'язаним із трансформаціями тіла. Він базується на відомому фільмі-мокументарі "Про регенерацію частин організму", яка нібито була знята у СРСР у 1940 році.

Протягом двадцяти хвилин диктор коментує досліди над окремими органами собак: серцем, легенями, відокремленими від тіла головами, що здатні життя після приєднання їх до апарату штучного кровообігу.

Ці дослідження проводив визначний російський дослідник Сєрґєй Брюхонєнко, один із винахідників апарату штучного кровообігу, але достовірність стрічки наразі є сумнівною.

Відкриття самостійного існування органів поза організмом, дало поштовх ідеї фізичного безсмертя людини, за допомогою заміни старих органів на нові.

Історія злочинця-гомосексуаліста, що прагне створити заново свого хворого коханого за допомогою багаточисельних трансплантацій органів від здорових жертв, приводить до франкенштейнівської ідеї про створення нової людини, і частково, до воскресінь.

Режисер відсилає глядача до отця Джозефа-Йосифа. Святий Йосиф є тим, хто виростив Ісуса, але не був присутнім при його Воскресінні. А отець Джозеф, розбестивши одного із хлопчиків служок, перетворив його на жахливого збоченця, і, щоб спокутувати свою провину повинен зашкодити його реальному "воскресінню".

Скаллі також відчуває свою схожість із маніяком у бажанні врятувати життя хлопчику, хоча йому доводиться страждати через її лікування. Але питання про відповідальність за страждання дитини перекриваються вірою у її порятунок.

Втім, у фільмі агент Скаллі остаточно втрачає свою найголовнішу характеристику - підкреслену жіночу тілесність. Щоб підкреслити цю останню трансформацію героїні, Картер оминув традиційне викрадення Скаллі.

[L]За іронією, саме Малдер ледь не стає жертвою маніяка. Після того, як Скаллі повірила у змову, вона, як і Малдер, розчинилась у змові, стала її частиною.

Втратою Скаллі тілесності можна пояснити і її асексуальність - герої сплять у одному ліжку, але не займаються сексом, і їх єдиний син був зачатий без статевого акту.

Втім, пошуки віри та втрата тілесності у "Секретних матеріалах: я хочу вірити" пояснюється й іншим чином - міфологія серіалу застаріла, як постаріли і його творці й актори.

І найкращим прикладом цьому є як низькі касові збори, так і невеликі рейтинги другої частини "матеріалів".

Проте Кріс Картер планує ще одну спробу реанімації свого дітища.

Автор - Анна Купінська