Скрипка кличе всіх у Середньовіччя

Організатори дійства переконують, що це "грайлива і водночас серйозна спроба вловити відблиск іншого Києва, того який давно став історією, а то й міфом". А 17 вересня відвідувачі "Осені Середньовіччя" зможуть побачити обряд "Женіння свічки" і спробувати повправлятись в танцях середньовічної епохи.

Свято свічки, або "женіння свічки", хоч і в модифікованому вигляді, але дожило до початку ХХ століття. Це був останній спогад про Магдебурзьке право, яким кияни керувалися принаймні від кінця XV століття, повідомляє "Країна мрій".

В літописі за той час є згадка про те, що "Великий Князь Литовський Олександр Казимирович звільнив мешканців від військових повинностей, звільнив від мита і надав Києвоподільским громадянам право вільних імперських міст за Оттонським, або Магдебурзьким кодексом".

Згодом, на початку XVІ століття король польський Сигизмунд І підтвердив ці права. Скасовано Магдебурзьке право у Києві було лише у 1830-х роках за царювання Миколи І.

Саме в день Святого Семена-Стовпника преподобному Симеону Стовпнику (великий аскет, праведник та подвижник, що жив у ІV-V ст.), відкривався новий церковний і діловий рік, відбувалося оновлення світла - свято свічки, або одруження свічки, чи як в народі казали, "женіння свічки".

Його щорічно влаштовували київські міщани в ніч з 14 на 15 вересня (за старим стилем - з першого на друге вересня) на Контрактовому майдані в Києво-Подолі.

Ще звечора сюди сходилися члени Богоявленського братства та братчики-цеховики зі своїми знаменами, цішками, корогвами. Вони йшли, співаючи цехових гімнів - пісень та побожних піснеспівів. Кожне цехове братство несло свою велику воскову свічу.

Опівночі весь майдан спалахував безліччю свічок і смолоскипів. Починалися танці, розігрувалися театралізовані драматичні діалоги, декламувалися найкращі твори поезій того часу.

Святкували Семена й повсюдно в селах. Оскільки преподобного вважали покровителем "вогню", то селяни влаштовували обряд "женіння": "свічки", "комина", "каганця" чи "лучника". Запрошували близьких гостей, готували весільні страви, прикрашали свічку чи каганець, урочисто запалювали вогонь і веселилися.

Наступного дня запалену свічку переносили до іншого господаря й продовжували "свіччине весілля". Так могло тривати цілий тиждень. Але лише виконавши такий обряд (якого особливо дотримувалися сільські кравці й шевці), ремісники могли приступати до своєї праці вдосвітки та ввечері при запалених лучниках чи каганцях.

Окрім того, в деяких місцевостях ще й "засиджували" вечір - святкували в когось із господарів, щоб тим добре працювалося і не хилило на сон темними осінніми вечорами. Інколи подібні "засидження" влаштовували не вдома, а в шинку.

Годилося також в цей день встановлювати ремісниче обладнання (ткацький верстат і т.п.) в хаті і розпочинати при посвіті перше ткання. До хатніх посиденьок-вечорниць переходила з Семена і молодь після літніх "вулиць" та "колодок".

В програмі "Осені Середньовіччя":

• презентація нового диску з серії "Шедеври української музики"* під назвою "Українське бароко" - колекції творів анонімних українських авторів - композиторів та піснярів, відновлених за старовинними рукописними збірками XVІІ - поч. XVІІІ століть. Виконавці - Тарас Компаніченко, Ніна Матвієнко, Надія Боянівська та ансамбль давньої музики Костянтина Чечені;
• великосвітські співи, музикування епохи Ренесансу та Бароко. Виконавці - Ніна Матвієнко та ансамбль давньої музики Костянтина Чечені;
• лицарські пісні, духовна та світська лірика. Виконавець - "Хорея Козацька";
• побожні псальми та канти. Виконавці - хоровий ансамбль церкви Благовіщення Києво-Могилянської академії під орудою Валентини Шовкун,