Контр"Адмірал"

26
17 жовтня 2008

Бували і протилежні приклади, скажімо, "Зоряні війни ". В успіх історії Джорджа Лукаса не вірив практично ніхто - ні колеги (за винятком Стівена Спілберґа), ні сама студія, яка зголосилася продовжити роботу над картиною через відмову постановника від гонорару, ні дистриб'ютори, які випустила картину в обмежений прокат.

Навіть учасники знімальної групи Лукаса не бачили усього колосального комерційно-міфологічного потенціалу.  І, дивись, історія ввійшла в усі можливі аннали.

Фактор, який тут є вирішальним - ота сама публіка, смаки якої залежать Бог знає від чого.

Власне вона перетворює кінофільми на культові явища, культурні події чи навіть феномени масового психозу. "Адмірал" Андрія Кравчука -  не дуже добрий фільм, який отримав нечуваний розголос.

Шукати причини успіху "Адмірала" слід  у сучасній масовій психології, бо у самому фільмі їх знайти важко.

"Адмірал" VS "Титанік"

За словами продюсера Джаніка Файзієва, фільм був задуманий ще у перебудовні часи, коли було опубліковане листування Анни Тімірьової та Олександра Колчака. Потім з'явився сценарій серіалу, написаний Зоєю Кудрею. Згодом цей сценарій  до великого екрану адаптував Володимир Валуцький.

[B]Автори свідомо відмовилися від байопика, зосередившись на любовній історії, бо побачили у цьому універсальний для російської людини сюжет, який зможе повернути глядача до кінотеатрів. Саме у цьому найголовніше завдання "Адмірала". Продюсер Анатолій Максимов каже, що "Іронію долі-2" подивилися десять мільйонів глядачів, а могли і тридцять.

Причина у тому, що російський глядач середнього та старшого покоління не йде на картини, створені за американськими трендами. 

Анатолій Максимов так сказав про концепцію "Адмірала": "У центрі сюжету - любовна історія, як в "Титаніку". Тільки тоне не корабель, а ціла країна".  Тобто росіяни свідомо фільмували свій національний "Титанік" .

Це помітно насамперед в кінематографічному обрамленні  історії кохання Тімірьової та Колчака.

В "Титаніку" обрамлення розповідає нам історію пошуку  діаманта "Серце океану", яка переростає у щось більше. Спочатку люди просто хотіли заробити грошенят. Інша річ, що їхні хвацькі спроби терпіли крах, бо "справжня" історія "Титаніка" не може бути зведена до матеріальних цінностей, піднятих з дна океану.

Сторічна Роуз, яка прибуває на борт "Келдиша" і  розповідає історію свого короткого кохання на "Титаніку", власне, і є тим самим скарбом, унікальним досвідом, що він залишиться у пам'яті людей.

 
У "Адміралі" це також пошук, але художній, - режисер Сергій Федорович шукає обличчя для свого "патріотичного фільму". Ймовірно йдеться про "Війну і мир", радянський блокбастер, створений  Сергієм Бондарчуком у середині шістдесятих.

Режисер проходить крізь знімальний майданчик, приймаючи або відхиляючи пропозиції своїх помічників. Він звертає увагу на бабусю, яка знаходиться на майданчику, і навіть хоче її фільмувати у масовці, бо його приваблює її обличчя - "де я зараз знайду таке лице?".

Тобто бабуся Тімірьова  так само унікальна у натовпі тодішніх радянських  людей, як  "Серце океану" серед інших діамантів, а сам "Титанік" - найбільший на той час корабель - серед океанських лайнерів. Це дуже важлива деталь, бо саме на ній тримається вся міфологія "Адмірала". Обличчя Тімірьової, вона сама є містком до втраченого російського  часу. 

У "Титаніку" Роуз сама розповідала мисливцями за скарбами свою історію, за кадром звучав її голос. В "Адміралі" Тімірьова так і не отримала право голосу, бо була колишньою репресованою і вже тому не могла бути допущеною до творення колективної пам'яті. Її свідчення почерпнуті авторами картини з листів та щоденника. Для чого тоді вони ввели цю героїню у картину?

Щоби фільм був схожим на "Титанік"? Можливо, росіяни хотіли тільки підкреслити кінематографічну природу свого творіння, таким чином відвівши від картини звинувачення у фальсифікації якихось історичних подробиць. Схоже на те, бо кіношний Колчак і реальний не мають нічого спільного. Починаючи від віку актора та його героя і закінчуючи багатьма обставинами тодішніх подій.

А ще рамка була потрібна творцям "Адмірала" для створення історії кохання. Тут уже спрацьовує цинічний кінематографічний розрахунок - про що, мовляв, може ще згадувати жінка на схилі літ, як не про романтичні подробиці свого минулого? 

Проте у творенні любовної колізії "Адмірал" явно програє "Титаніку". Почуття Роуз з "Титаніка" мали чіткі передумови, дівчина готова була вкоротити собі віку, аби тільки не виходити заміж за нелюба. Її врятував молодий художник Джек, і саме він став її новим обранцем, нехай і на короткий час. Вона потребувала кохання і знайшла його, її Джек виявився протилежністю пихатого нареченого. А молодий художник побачив у Роуз свою музу.

 
Чому виник роман між Колчаком і  Тімірьовою - збагнути важко. Побачив морський капітан симпатичну жінку на портсигарі бойового товариша, і закохався до безтями.  Цілком припускаю, що такі речі трапляються, як і багато чого іншого, але кінематограф потребує від героя серйознішої мотивації, бо як ми можемо згодом співчувати легковажному капітанові, якого легко схвилювати першою-ліпшою жінкою на фотокартці? Тут річ у механізмах ототожнення з героєм.

Так само незрозумілою є мотивація Тімірьової. Чому вона покохала Колчака? Що знайшла у ньому такого, чого не було у її чоловікові? Звісно, для цього слід було створити хоч якийсь характер героїні, але авторам, схоже, міркувати над цим було не до снаги, їм вистачило тільки Лізи Боярської, інше, мовляв, додумає сам глядач.

Крім того, Джеймс Кемерон - видатний кінорежисер, який має свою тему. Від своїх ранніх картин і аж до "Титаніка" він фільмує по-суті одну і ту саму історію про перевагу жіночого начала над чоловічим.  Те саме було і в "Титаніку", де Роуз з маминої доньки перетворювалася у жінку, яка обирає свій шлях самостійно. І на це шлях її штовхає Джек, жертвуючи собою заради коханої. І вона пробує дотриматись обіцянки, живучи на повну силу.

Яку тему має режисер Андрій Кравчук? Про що його "Адмірал"? Можна безкінечно шукати і знаходити у фільмі історичні помилки, але що, кажучи казенними журналістськими словами, хотів сказати своїм фільмом режисер, яке послання мав намір донести?

Любов без причини

Особливість "Адмірала", як і багатьох російських фільмів у тому, що вони створені в час краху державної ідеології. Тобто ідеології явної, очевидно і відверто декларованої. Радянське кіно мало таку ідеологію. Скажімо, той же "Чапаєв" чітко показав прірву між  широкими народними масами та  культурою панівних класів.

Власне "народні" герої картини - сам Чапай, Анка та Петька - відверто протиставлялися "білій кістці", яку уособлював, скажімо, голомозий білогвардійський полковник. Саме він наказав забити до смерті шомполами брата свого денщика. Показовим став епізод, коли полковник грає на фортепіано "Місячну сонату", а за його плечима денщик Петрович натирає підлогу і з ненавистю дивиться на свого командира. Звісно, що він перейде до червоних.

Саме нелюдяність таких полковників, їхня байдужість до нижчих класів і створила революційну ситуацію.

І зіткнення героїв  було конфліктом класових ворогів насамперед. Так само, як у "Сорок першому" Григорія Чухрая - де історія кохання двох молодих людей оберталася катастрофою через класові суперечності.

 
Проте це були картини художньо вартісні, бо трималися на  лібідальній, еротичній енергії.  "Адмірал" також не позбавлений тієї енергії, і вона не відпускає глядача аж до епізоду у Петрограді, коли Колчака скеровують до Америки.

До того часу фільм скріплювало передчуття зустрічі коханців, проте після відмови Колчака від Анни фільм перестає працювати. Його могла б підперти енергія класового конфлікту, яка так чудово проявила себе у радянському кіно, але творці картини відмовились від цього. По-моєму, даремно.

Усі звертають увагу на невмотивованість дій революційних елементів. У фільмі нема навіть припущення, чому стали можливими падіння монархії та дві революції. Натомість автори просто зіштовхують  хаос революції з космосом благополуччя царських морських офіцерів.

Схоже було і в "Чапаєві", проте цього разу симпатії авторів фільму на боці офіцерів. І якщо кохання Колчака і Тімірьової було можливим у царській Росії, то воно стало неможливим у нових часах. Сам Колчак про це говорить: "Нашому щастю завадила революція. На Росію насунулася тьма".

Друга половина картини це, власне, і є демонстрація отої самої темряви. Крім абсолютної ірраціональності червоних, вона складається зі зради розмаїтих союзників - "другого українського полку",  чехів, французів. Зраджена усіма, Росія приречена на загибель. 

Останні  двадцять хвилин картини дивитися дуже важко, бо тут просто показано тотальне знищення білого руху. Відступає колчаківська армія, відрізають ноги Каппелю, згодом розстрілюють самого Колчака.

І у фіналі до нас знову повертається знімальна група радянського блокбастера, і головна героїня з'єднує розірваний час - стрічає свого коханого, аби станцювати останній вальс.

Русская вєщь

Так про що ж  "Адмірал"? Звісно, що це не історія кохання. Це радше історія неможливості кохання. Його недосяжність. Це історія мрії, яка не збулася. Зрештою, це чудова ілюстрація до потуг сьогоднішньої Росії відновити свою велич. Путін та компанія відчайдушно намагаються реанімувати якусь міфічну Росію, де б, умовно кажучи, Колчак любив, умовно кажучи, Тімірьову, і де б вони були щасливими.

Але це тільки поверхове прочитання "Адмірала". Суть не у тому, що минуле неможливо воскресити і усі спроби воскресіння будуть схожими на акти некрофілії, проблема у тому, що, схоже, росіяни не потребують отого самого щастя у фіналі.

Звісно, ніхто у картині цього не декларує, проте сама впертість, з якою Колчак іде на смерть, виявляє його глибоко приховане бажання стати жертвою, яка краще терпітиме муки та прийме смерть, ніж спробує влаштувати своє життя тепер і зараз. Колчак, можливо і несвідомо, був обраний росіянами саме тому, що потерпів крах. Це святий страдник, обов'язкова ритуальна жертва, яка собою скріплює цілий народ.

 
Аби зрозуміти таку мотивацію, слід звернутися до поглядів одного із ідеологів сучасної Росії Олександра Дугіна. Відомо, що Дугін вписує Росію до євразійської цивілізації, яка протистоїть цивілізації атлантичній. Основою євразійської цивілізації є традиційний уклад життя,  колективізм, відсутність ринку, прав людини, підпорядкованість індивіда державі. І все це відбувається не через примус, а тому, що риси ці притаманні євразійцю з самого народження. Саме вони забезпечують його близькість до Бога.

Ось як Дугін писав про "русскую любовь"  у своїй книзі "Русская вещь":

"Мы должны доводить до предела все.(...). Несчастная наша страна прекрасна и любима именно такой - несчастной, страдательной, растерянно-завороженной, а не сытой, не сволочно-самодовольной.

Только высоко трагическая, вскрытая до вен, испытуемая всеми моделями ада Любовь имеет последнее слово в человеческой истории. Наши беды - залог нашего величия.

Мы, русские - Новый Израиль, избранный и потому бичуемый Богом немилосердно и неустанно. Примем нашу судьбу до последней беды, бесстрашно и жертвенно пойдем туда, куда обычным народам и нациям вход заказан".

Але як можна досягти цієї неймовірної любові? Через смерть, звісно. Аналізуючи роман "Шатуни" Юрія Мамлєєва, Дугін пише про головного героя, убивцю Федора Соннова, що той намагається використати душу кожної своєї жертви як "трамвай у потойбічне, як ліфт, який би відніс його у світ більш правдивий, ніж безповітряні тіні землі".

І далі: "Это русский народ, беременный метафизическим бунтом, плотски и жадно жаждущий плеромы. Руша, он освобождает сокровенное нутро. Преступая, он жертвенно размазывает по горизонтали самого себя, чтобы проступила вертикаль. Страшный и громоздкий, мутный мыслями и неохватный локтями, несет он сквозь века тяжелую мучительную думу об Ином".

Тобто революційні матросики, убиваючи Колчака та інших "православних", піднімаються у духовні емпіреї. Звісно, все це можна списати на надто розпарену фантазію поета, який бачить себе сучасним властителем російських дум, і на російський народ, якому, схоже, подобаються усі ці фантазії. Проте вникати особливо не хочеться - краще вже п'ятдесят "Титаніків" щоденно, аніж один "Адмірал" раз у рік.

Залишається тільки одне запитання: для чого нам, українцям, оця "русская вєщь"?

Усі фотокадри взято з офіційного сайту стрічки



powered by lun.ua