Третій день конкурсної програми – короткий метр, барон Мюнгаузен та Черномирдін

12
22 жовтня 2008

Всього їх у програмі 19 і це картини з усіх куточків світу: Франції, Німеччини, Іспанії, Польщі, Румунії, Словаччини, Боснії та Герцеговини, Швейцарії, Бразилії, США.

Від України була представлена картина Віталія  Потруха "Закон". Він вже брав участь у "Відкритій ночі", де отримав приз.

Анна Купінська: Ми побачили усю програму короткометражних професійних фільмів. Ти вже виказував свій скепсис стосовно студентського кіно, чи порадували тебе професіонали?

Ігор Грабович: Не порадували, не потішили, не схвилювали і не здивували. Загалом програма короткометражок мені видалася доволі слабкою, точніше, традиційною для "Молодості".

Крім вже згадуваних двох тем про становлення та старість додалася тема дитинства. Вона також є однією з чільних на "Молодості". Зрештою, це і не дивно, бо діти зажди були доволі вдячним матеріалом для кінематографістів. Саме через сприйняття дитини традиційно демонструються важливі теми - війна, національні конфлікти, родинні негаразди.

Не стала винятком стала і ця програма короткометражок. Скажімо, у стрічках "Сара" Басі Бауман, "Невразливий" Жана-Бернара Марлена та Бенуа Рамбура, "Закон" Віталія Потруха, "Червоний" Хуана-Мануеля Бенкура йшлося винятково про дитяче страждання.

[B]Особливо вражаючим воно було у дівчат. Скажімо, у "Сарі" йдеться тринадцятирічну дівчинку, яку зґвалтували сербські військовики, перед тим убивши усю її родину, включаючи маленького брата.

Згодом, аби помститися, дівчинка береться за зброю, тільки нової Матільди (героїня фільму "Леон") з неї не вийшло, бо вона таки знайшла розуміння серед сербів. Але не менш суворим є екранне життя у хлопчика. Можеш прокоментувати "Закон"?

Анна: Маленького брата Сари та героя "Закону" вбито з різних причин - у німецькій стрічці три-чотирирічний малюк, що став свідком убивств батьків, підбирає з підлоги пістолета та випадково поцілює у сербського солдата. За це його і вбивають.

В українському "Законі" розправа над дитиною видається абсолютно безглуздою - його вбивають не вороги, а "свої" ж петлюрівці, за те, що він виказав їхньому каральному загону свого батька, який співпрацював із більшовиками.

Кадр з фільму "Закон"
Насправді, мене і досі обурює ця картина, яка оспівує убивство українського Павліка Морозова, що буцімто покараний за найбільший гріх - зраду батька. Втім, ні режисер, ані ті, хто нагороджував картину (а "Закон" отримав призи кількох фестивалів) начебто й не помітили, що петлюрівці просто спочатку залякали бідну дитину, цинічно використали її, а потім вбили.

У своєму інтерв'ю під час трансляції "Відкритої ночі" на "Першому національному" Віталій Потрух сказав, що дітей вбивати не можна, але "комусь це треба робити". Звісно, мова не про тотальне убивство дітей, а про дотримання певної патріархальної ієрархії - "Я тебе породив, я тебе і вб'ю".

Ігор: Я пам'ятаю цю сакраментальну фразу. Можливо, режисер не те хотів сказати, але вийшла така собі "обмовка за Фройдом". Діти часто стають розмінною монетою у кіно, вони найперший засіб вибити сльозу у глядача.

Зрештою, діти не завжди є жертвами дорослих, як от у румунські картині "Гарний час для плавання" режисера Богдана Мустати. Тут троє малолітніх злочинців захоплюють у заручники двох дорослих, знущаються над ними і навіть "одружують". Тут дитяча жорстокість є абсолютно невмотивованою і, відверто кажучи, зайвою.

Проте серед переглянутих нами фільмів були і картини, які намагалися глянути на світ дитячими очима. Скажімо, у "Червоному" семирічний Федеріко знаходить своєрідний "центр керування навколишнім світом" і, смикаючи за нитки, він може змусити щезнути ціле місто.

Анна: Я б ще звернула увагу на тему самотності, що вона найчастіше присутня у західноєвропейських картинах. Наприклад, герой швейцарської стрічки "Рене" режисера Тобіаса Ноеля не може знайти спільної мови з людьми. Він вигадує собі Білу країну, де живе його найкращий друг німий комп'ютерник Ганс, усі приязні одне з одним та їздять на білих конях.

Образи самотніх чоловіків з'являлися і у бразильському фільмі "Кава з молоком" режисера Даніеля Рібейро, де хлопець-гомосексуал розривається між коханням до свого нареченого та обов'язком виховувати молодшого брата.

Стрічка іспанця Цезара Естебана Аленди "Жахлива омана", розповідає про хірурга, що марно намагається уникнути спогадів про жахливу аварію, яка зруйнувала його сім'ю. У картині французького режисера Валентіна Пот'є "Тоні Зіа" мовиться про хлопця, що залишається самотнім через свої величезні вуха. Втім, жінки страждають не менше.

Кадр з фільму "Жахлива омана"
Скажімо, героїня бельгійської стрічки "Прибиральниця жіночих мрій" Бану Аксекі - огрядна прибиральниця Гюль відчуває своє розчарування у подружньому житті після того, як вранці падає у ванній, але так і не отримує допомоги від свого чоловіка.

Згодом знаходить у шафці своєї господині вібратора. Спостерігаючи за тим, як пристрій вібрує та крутиться на полиці, Гюль розуміє, що все її життя пройшло марно у такій самій безцільний круговерті.

А героїня фільму Іванни Лаловіч "Я не мрію німецькою", - бідна боснійська дівчина - після ночі, проведеної із сорокарічним бізнесменом, дізнається, що це її батько, якого вона ніколи не бачила. Усі ці стрічки пов'язує спільний недолік - так званий "відкритий" фінал, який позбавляє картин очевидного сенсу.

Анімаційні картини "Чотири" словацької режисерки Іванни Шебстової та "Рефрени" польки Віоли Сови розкривали ту ж "жіночу" тему (у першій йшлося про перетин доль чотирьох незнайомих жінок, у іншій розповідалося про три жіночі покоління однієї родини).

Втім, ці стрічки виглядали виграшно на загальному тлі. Позбавлені сюжетної новизни, вони відзначалися чудовою анімацією та монтажем.

Барон Мюнгаузен та надзвичайний Черномирдін

Однією з особливих подій фестивалю стала демонстрація картини "Барон Мюнгаузен" американського режисера Террі Ґілліама. Якраз цими днями картині виповнюється двадцять років і демонстрація на "Молодості" присвячена ювілею її "сумнозвісного виходу на екрани".

Анна: Ігоре, можеш нагадати подробиці цього сумнозвісного виходу на екрани.

Ігор: Спочатку, гадаю, слід пригадати, хто такий, власне, Террі Ґілліам. Американський режисер-нонконформіст, він відомий за співпрацею з британською комік-групою "Монті Пайтон", для якої спочатку знімав анімаційні скетчі, а згодом разом з Террі Джонсом поставив кілька повнометражних картин, зокрема, славетний "Монті Пайтон та Священний Грааль".

Ґілліам став працювати самостійно наприкінці сімдесятих, а прославився антиутопією "Бразилія" 1985 року. "Барон Мюнгаузен" був зафільмований режисером 1988 року, постановка коштувала загалом 46 мільйонів, більша частина яких пішла на унікальні спецефекти.

Барон Мюнгаузен. Тут і далі всі фото з фільму
Через зміну керівництва студії, картину випустили обмеженим прокатом і вона зібрала тільки вісім мільйонів доларів. Фільм не прозвучав наприкінці вісімдесятих, проте став, без перебільшення, явищем культовим у середовищі сінефілів.

Анна: "Молодість" обрала "Барона Мюнгаузена" своїм символом. Чому?

Ігор: Історії барона Мюнгаузена сприймаються як символ самого кінематографа, який доводить брехню до крайніх форм і тим самим перетворює її на правду.

Гаслом "Молодості" є: "Повірити Мюнгаузену, і будь-яка історія стане можливою". Вчора це гасло іронійно підтвердилася на вечорі, присвяченому російському послу Віктору Черномирдіну. Ти була на ньому із самого початку. Розкажи про враження.

Анна: "Надзвичайний Черномирдін" - так називалася 44 хвилинна картина київської режисерки Олени Фетісової, присвячена Надзвичайному і Повноважному послу Росії в України Віктору Чорномирдіну.

Проте надзвичайного було багато, починаючи від фільму і закінчуючи публікою у залі. Крім самого героя картини, серед глядачів можна було бачити українських та російських чиновників, серед яких - special geust star - сам Леонід Кучма.

Ігор: Ти можеш пишатися собою - змогла висидіти увесь сеанс. Я переглянув лише останні 15 хвилин фільму, і скажу, що мої враження були не найкращі.

Анна: Я так і знала! Ти ж затятий русофоб. Тобі поталанило, що ти пропустив пафосну "вступну частину", цілком присвячену звеличенню посла. У формулювання ведучої вечора Тетяни Цимбал це звучало, як "отдать дань благодарности великому человеку".

 
Перед публікою з'явився і художній керівник "Молодості" Андрій Халпахчі. Він привітав Віктора Чорномирдіна, президента (йшлося про Леоніда Кучму), та Людмилу Кучму. Президент отримав свої 15 хвилин слави, коли Халпахчі оголосив йому подяку за однорічне патронування фестивалю, і похвалив Віктора Ющенка за продовження цієї чудової ініціативи.

Насамкінець виступила Олена Фетісова, яка вже другий фільм присвятила постаті російського посла (перший називався "Русские корни, или однажды в Оренбурге"), і побажала усім молодим кінематографістам таких видатних героїв, як Чорномирдін, бо робота з ним збагачує з усіх точок зору.

Ігор: Все це схоже на старі добрі радянські здравниці. Тим більше, дивним виглядає поєднання програми "Кіно проти тоталітаризму" з такими ось "вечорами".Так що ж такого духовного побачила пані Фєтісова у світлій постаті видатного посла?

Анна: Важко сказати. Загалом стрічка і справді справляє дивне враження. Це якийсь мікс із відвертої сентиментальної банальщини про "російську душу Черномирдіна", яку описав у своїх мемуарах його колишній земляк по Оренбургу письменник Моріс Дрюон, нарізки радянської хроніки, фотографій та знятих статичною камерою інтерв'ю із відомими російськими політиками.

Це те, що журналісти називають "паркетом": абсолютно офіціозна та нудна версія біографії. У "Надзвичайному Черномирдіні" посол зображався цілеспрямованою та принциповою людиною, справжнім господарем, що не боїться жодних труднощів. Крім того, він щедрий засівач культурної ниви і добрий сім'янин.

Ігор: Такий собі всесильний герой. Справжній барон Мюнгаузен!

Анна: З Мюнгаузеном його ріднять не тільки знамениті репліки, але й успішна, якщо вірити фільму, посередницька мировотворча діяльність. Він, як Мюнгаузен на ядрі, полетів у бомбардовану американськими військовими Югославію "розрулювати" конфлікт.

 
А своєрідною ілюстрацією до пригод цього героя є двомовний фотоальбом "Черномирдин і Україна", який роздавали журналістам перед фільмом.

Ігор: Черномирдін, звісно, тут на ядрі не літає і за чуба себе з болота не витягує, проте може здивувати могутньою діяльністю на ниві російсько-українських стосунків.

Він відвідує регіони, спілкується з школярами та студентами (і у нього в руках незмінний томик Пушкіна), опікується музами, найчастіше, гастролерами російських театрів. Тобто він живе, як російський генерал-губернатор, якому довірили Україну - такий щедрий та вдячний закуток імперії.

Анна: Черномирдін переконаний у тому, що українці, білоруси та росіяни є одним цілим. Він заснував "Газпром", і таким чином, поєднав газовими трубами, мов кровоносними судинами усіх братів-слов'ян". Іншого від нього годі чекати.

Усі фотокадри взято з сайту "Молодості"



powered by lun.ua