"Жінки" проти "Сексу і міста"

16
14 листопада 2008

Стрічка наважилась скласти альтернативу знаменитому телесеріалу "Секс і місто" , довівши, що для жительки мегаполісу секс - не головне.

Кухня як поле бою

Фільм  Даяни Інгліш є черговою екранізацією п'єси  Клер Бус (Booth), що була поставлена на Бродвеї ще 1936 року. Спектакль "Жінки" розповідав про пригоди кількох представниць "вищого світу", які випадково дізналися, що чоловік їхньої подруги планує полишити родину заради продавщиці парфумів.

П'єса мала надзвичайну популярність, адже дозволяла багатим чоловікам "зазирнути" до таємничого світу їхніх дружин.  1939 року кіностудія MGM випустила на екрани першу екранізацію "Жінок". Режисером цієї класичної стрічки став знаменитий постановник мелодрам Джордж К'юкор.

Його "Жінки" поставили світовий рекорд за кількістю жіночих ролей зі словами (їх було 135), водночас чоловіки у фільмі не знімалися. Головні ролі зіграли тогочасні зірки MGM: Норма Шерер, Джоан Кровфорд, Розалінд Рассел, Поллет Ґодар.

Втім, фільм дещо відрізнявся від голлівудських стандартів того часу. Кінострічки розповідали переважно про пригоди чоловіків і передавали їхнє сприйняття світу, тоді як жінки залишалися пасивними об'єктами бажання. Жінка повинна була залишатися милою, привітною, та водночас привабливою істотою, головною турботою якої був власний чоловік, діти та облаштування будинку.

Героїня, що була занадто активною, неодмінно виявлялася злочинницею, і мусила підкоритися чоловікові, або ж загинути. На противагу цьому уявленню, п'єса, а згодом і фільм "Жінки" (а Джордж К'юкор був далеким від сентиментальності), представляли дружин та матерів не милими "янголами у домі", а справжніми гарпіями, що готові битися одна з одною незгірш за чоловіків під час військових баталій чи торгів на біржі.

 
Парадоксально, але найбільше співчуття у глядачів "Жінок" викликала не зраджена дружина Мері Гейнс, а продавщиця парфумів Крістелл Аллен. Ця роль принесла Джоан Кровфорд справжню популярність.

За 69 років з часу виходу першої екранізації "Жінок", було як мінімум дві спроби зняти рімейк цієї картини. 1956-го вийшов фільм "Протилежна стать" із Джоан Коллінз та Джун Еллісон, а у 70-х велися перемовини про новий проект із Джейн Фондою та Барброю Стрейзанд у головних ролях. Втім, цей задум так і не був втілений у життя.

За час, що минув з моменту написання Клер Бус своєї п'єси, становище жінок у американському суспільстві докорінно змінилося. Чимало багатіїв у США - жінки. Вони незаміжні, емансиповані та фінансово незалежні від чоловіків.

Тому Даєн Інґліш та її команді потрібно було адаптувати оригінальний текст Клер Бус та сценарій  картини 1939 року до реалій життя жіноцтва ХХІ сторіччя.

Як "Секс і місто", але без сексу

Загалом, героїні "Жінок" могли б спокійно скласти компанію чотирьом подругам із телешоу: Мері Гейнс (Меґ Раян) - дизайнерка, її подруга Сильвія Флавер (Аннет Беннінґ) - головний редактор жіночого журналу, Еді Коен (Дебра Мессінґ) - мати чотирьох дочок і домогосподарка, а Алекс Фішер (Джада Пінкет-Сміт) - письменниця-лесбійка.

 
Як і героїні "Сексу і міста", Мері та її подруги - забезпечені жінки у віці "за 40". Та вони мало переймаються сексуальними проблемами, пошуками молодих коханців чи клубними тусівками.  В них немає тієї ґламурності, що відрізняє Керрі, Саманту, Міранду та Шарлотту. У "Жінках", відсутня й іронія, характерна для знаменитого телесеріалу.

Історія Мері Гейнс - чергова голлівудська казка про жінку, що повинна розібратися у собі, своїх бажаннях, ставленні до життя та у стосунках із власними подругами. Лише після сварки із чоловіком, Мері розуміє важливість родини, також вона знаходить сили реалізувати свою давню мрію та відкрити власний бутік модного одягу.

А якщо у фільмі з'являється Меґ Раян - одразу стає зрозумілим, що фільм розрахований лише на співчуття глядача до її неодмінно милої героїні.

Меґ Раян впродовж своєї акторської кар'єри спеціалізувалася на ролях добрих та інтелігентних дівчат, що знаходяться у пошуках справжнього кохання. Її Мері - не виняток. Аби у глядачів не виникла спокуса поспівчувати звабливій продавщиці, як це трапилося у фільмі К'юкора, на роль Крістелл вибрали Єву Мендес - актрису просто бронебійної краси.

Така "одновимірність" неймовірно спрощує "Жінок". По-суті, стрічка не відкриває нічого нового ні жінкам, ані чоловікам. Ця картина - відверте загравання із нарцисичними жіночими уявленнями на кшталт: "не для тебе мама квіточку ростила", або ж "всі мужики - похітливі тварюки".

Тому єдиний представник чоловічої статі, що з'являється у фільмі - новонароджений син Еді - невинне дитя, яке ще можна виховати згідно власним уявленням про маскулінність.

У найкращих традиціях літератури для дівчат, слабка стать у "Жінках" є мудрішою, витривалішою та чутливішою за сильну, яка цілком складається із придуркуватих коханих/начальників/батьків, які самі не знають чого хочуть.

Тому найкраще "Жінок" дивитися на DVD, із подругами-мамами-сестрами, особливо, якщо коханий забув про річницю ваших стосунків, злий дядько-викладач поставив трійку за іспит, а начальник пояснив, що прибавка до зарплати викличе фінансовий колапс всієї фірми.

Оцінка фільму 3 з 5

 

Автор - Анна Купінська

powered by lun.ua