За український експорт та австрійський імпорт!

51
1 грудня 2008

"Імпорт-експорт" - друга повнометражна ігрова картина 56-річного австрійця. Його дебютом в ігровому кіно була скандально відома "Собача спека" (2001). До того Зайдль фільмував документалістику, за яку отримував призи на міжнародних фестивалях.

В Австрії в Ульріха Зайдля, як і його земляка Міхаеля Ганеке, доволі лиха слава. Його там не надто люблять за прямолінійні стрічки, в яких він зображає австрійців, м'яко кажучи, не дуже привабливими. 

Зайдль зізнавався, що у дев'яності навіть ліві, які були тоді в уряді, усіляко відмовляли його від фільмування. Тепер, коли Європа, і особливо Австрія, дедалі більше орієнтуються на  консервативні цінності, Зайдлю надзвичайно важко знайти гроші на фільмування. 

Чим Ульріх Зайдль не догодив австрійцям? 

Вже згадувана "Собача спека" має кілька сюжетних ліній, які (за винятком тільки двох персонажів) ніяк не пересікаються між собою.

Героями фільму є комівояжер, який продає охоронні системи, жінка невизначено віку, що подорожує автостопом і чіпляється з розмовами до водіїв, виявляючи при цьому неввічливість та нетактовність; розлучена пара, яка живе в спільному будинку.

Ще нам покажуть пенсіонера, який свариться з сусідами та переважує куплені у супермаркеті товари, а також жінку середніх років, схильну до садомазохістського сексу, яка одного разу опиняється між двома конкуруючими чоловіками.

Фактично фільм складається із низки коротких замальовок, які описують кілька днів з життя згаданих персонажів.  

 Фото з сайту kino-teatr.ua

Впродовж цих днів відбуваються розмаїті події: від цілком буденних - до екстремальних (скажімо, один з героїв під дулом пістолета засовує у дупу своєму товаришу свічку і змушує того співати австрійський гімн), проте вони не становлять якоїсь цілісної фабули, за винятком епізоду, коли комівояжер привозить любительку автостопу до себе додому і віддає її на поталу своїм сусідам по автостоянці (на ній щоночі невідомі дряпали машини і комівояжер, що чергував усю ніч, не зміг піймати зловмисників, тому скористався слабкістю жінки у своїх цілях). 

Проте ці замальовки дуже не сподобалися австрійцям. Пітні тіла доволі літніх людей, нетрадиційні сексуальні стосунки, мстивість та дріб'язковість героїв творили доволі неприглядний образ альпійської республіки, яка намагається виглядати утіленням респектабельності та стабільності. Ульріх Зайдль надто пильно придивився до своїх земляків. 

За межами Австрії "Собача спека" часто навівала асоціації щодо австрійського фашизму, який криється у повсякденності. Проте сам Ульріх Зайдль не підтримує таких розмов. Він каже, що все, показане ним у фільмі, є частиною австрійського і навіть європейського життя, і що не все так однозначно, як здається. 

І все ж "Собача спека" зробила ведмежу послугу Австрії. Про неї знову згадали півроку тому, коли був викритий Йозеф Ф., який утримував свою доньку у двадцятирічному полоні. Мовляв, нічого дивного, що ж ви хочете від людей, які ведуть себе як герої "Собачої спеки"?

Що експортуємо, панове?

Після "Собачої спеки" Ульріх Зайдль запланував зафільмувати трилогію про подорожі. Один фільм буде присвячений сексуальному туризму, інший туризму масовому, а третій - альпійському. 

"Експорт-імпорт" - перший у трилогії. Картина фільмувалася три роки. За цей час Зайдль об'їздив Східну Європу, побувавши у Болгарії, Словені, Румунії, Україні. Це був час відбору натури та уточнення задуму. Найбільше його вразила Східна Україна, де він побачив сліди запустіння і розпад все ще радянського побуту.  

"Артхаузтраффік" задля реклами опублікував уривки зі щоденника зйомок Клауса Прідінґа, який був асистентом режисера та продюсера Ульріха Зайдля. У цьому щоденнику Україна виглядає не набагато привабливішою за Австрію з "Собачої спеки", щоправда, з інших причин. 

Клаус Прідінґ описує, як вони фільмували в ужгородському готелі "Закарпаття" і були "затиснені між українськими хуліганами та корумпованими напівкримінальними охоронцями (...), а люди ображали нас і погрожували нам. Одного разу нам довелося викликати поліцію, яка негайно стала вимагати грошей за те, що позбавить нас від п'яних хуліганів, які нас тероризували".

Ще він пише про "донецьку мафію", яка давала їм дозвіл на зйомки на Єнакіївському металургійному заводі: "Після бурхливої дискусії з одним із місцевих її (донецької мафії - автор) босів, яка супроводжувалася щедрою пиятикою, що вона негативно позначилася на моєму здоров'ї, нам вдалося отримати дозвіл".

"Але, як це часто буває із Зайдлем, незадовго до початку зйомок він вирішив взагалі не використовувати цю натури, і просто відмінив там зйомки. Бос не міг повірити в це. Тільки коли ми заплатили за оренду (невикористаної) натури, додавши до цього пляшку чудового бренді, він пообіцяв не вбивати нас, якщо ми більше не будемо потрапляти йому на очі", - пише Прідінґ.  

Можна в усе це вірити, можна сумніватися, зате інтрига створена. Проте в картині "Імпорт-експорт" усього цього немає. Ніяких корумпованих охоронців, п'яних хуліганів та донецької мафії.

 Фото з сайту kino-teatr.ua

Натомість розказано дві історії. Про безробітного австрійського охоронця Пауля, який після довгих пригод, залишається в Ужгороді, а потім вирушає углиб нашої держави, та про медсестру Ольгу зі сходу України, яка, втікаючи від злиднів, перебирається до Австрії. Герої ніколи не зустрінуться, проте їхні пригоди стають основою картини.

Такий сюжет цілком вписується до чужинських стереотипів про Україну, як про жінку, що шукає собі кращої долі на чужині. Воно й не дивно, якщо придивитися до маневрів наших політичних "еліт", що примхливо обирають з-поміж варіантів, під кого вигідніше "лягти".

Віддаючи належне стереотипам про Україну та українську жінку (які влучно описала у своїй статті "Нова страшилка Європи - Україна?" Ірина Славінська), Ульріх Зайдль несподівано переосмислює їх.  

У його фільмі українські чоловіки не з'являються зовсім, за винятком фінального епізоду, де власник торгівельної палатки не хоче брати на роботу Пауля, за що австрієць називає його "сукою".

Україна показана світом цілком жіночим - Ольга живе зі своєю матір'ю і самостійно виховує дитину; ми бачимо жіночий колектив лікарні, де вона працює, її колег-жінок по порностудії, де вона намагається підробляти, і навіть у ресторані Ольга танцює зі своєю подругою.

Натомість Австрія - країна чоловіків, причому підкреслено мускулінного типу. Вони качаються, б'ються, п'ють пиво, їхня поведінка ніколи не є мирною та врівноваженою. І, звісно, що вони ніколи не знаходять спільної мови зі своїми австрійським жінками, яких лякає отака їхня, сказати б, ідентичність.

Проте мускулінність ця не робить їх соціально успішними, скажімо, головний герой Пауль ніяк не може звести кінці зі кінцями і скидається на типового невдаху.

 Фото з сайту kino-teatr.ua

Власне сам побут України та Австрії - це протиставлення побуту "жіночого" та "чоловічого". В Україні торжествує усе жіноче, "материнське" - від первісної багнюки та снігу на вулиці - до всілякого мотлоху у квартирах, який буцімто робить їх затишними.

І Україна у фільмі виглядає підкреслено м'якою, домашньою, неагресивною, на відміну від жорсткої, "гайтеківської" Австрії, де тон задає чистота аж до стерильності, холодні відтінки в оздоблені та функціональність в усьому - від меблів до стосунків між людьми.  

Влаштовуючи мандрівку українки на Захід та австрійця на Схід, Зайдль моделює схему новітнього переселення народів, яке в чомусь тотожне завоюванню, де агресивний західний чоловік висувається на східні терени, аби принести туди так звану цивілізацію, водночас східна жінка йде на Захід, аби підкорити його у свій спосіб.

Це справжня війна, і в ній агресивна Австрія приречена на погибель. Ольга явно сильніша за Пауля. Мускулінний австрієць приречений в Україні, тоді як приваблива білявка неодмінно підкорить Австрію.

Фільм закінчується  двома промовистими кадрами. У палаті дому для літніх австрійки марять: "Смерть, смерть, смерть". А внизу у роздягальні за спільним столом сміються прибиральниці зі Східної Європи. 

Ось такий експорт-імпорт. 

Мабуть, це перша закордонна стрічка в українському прокаті, де українці виглядають переможцями. І те, що переможцем стала українська жінка - цілком закономірно з усіх можливих точок зору, починаючи від побутових вітчизняних реалій і закінчуючи реаліями політичними. 

Сам фільм Ульріха Зайдля - приклад висококласної роботи. Особливо  переконливою є співпраця режисера з непрофесійними виконавцями (професійних Зайдль принципово не запрошує до своїх фільмів).  

Ольгу зіграла Катерина Рак, і це найкраща українка на екрані, принаймні, за останнє десятиліття.

В "Імпорті-експорті" режисер також не зрадив своїм принципам - у фільмі доволі багато шокових моментів, починаючи від тридцяти відсотків зарплатні, яку отримує щомісяця українська медсестра, і закінчуючи бійкою австрійської медсестри та української прибиральниці через чоловіка.

Зрештою, можна побачити ще й сцени віртуального та реального сексу, будні в австрійській лікарні для літніх, спілкування австрійців з українською повією в Ужгороді. Повірте, фільм вартий пережитого шоку.

Оцінка картини - "5" з "5". 

 

 Автор - Ігор Грабович

powered by lun.ua