Кохання-зітхання 2: терапія для неіснуючого класу

У головних ролях зірки першої частини "Кохання-зітхання" Гоша Куценко та Крістіна Орбакайте, а також special guest star Михайло Козаков.

Російські критики, що мали змогу переглянути стрічку на прем'єрних показах 23 грудня, майже одностайно розродилися негативними рецензіями. Та хоча "Кохання-зітхання 2" має достатньою кількість драматургічних та сценарних хиб, стрічка є чи не найсмішнішою російською комедією 2008 року.

Уявні теми та уявні друзі

Завдяки надзвичайно смішним сценам, де хлопчик у розтягнутій майці намагається дістати пляшку горілки "Парламент" або Крістіна Орбакайте, видаючи себе за маленьку дівчинку, сідає на коліна Діду Морозу і просить його "покатати на оленях", "Кохання-зітхання-2" може стати окрасою новорічного дозвілля, а згодом зайняти і почесне місце у колекції DVD дисків.

Втім, режисер "Нашої Russia" Максим Пежемський, який чудово вписався у телевізійний формат, не зміг впоратися із широкоекранною повнометражною комедією. Фільм розпадається на окремі, хоча й дуже смішні скетчі. Йому бракує цілісності та концептуального вирішення загалом надзвичайно благодатної та популярної у масовій культурі теми, як обмін тілами.

Значна частина недоліків "Кохання-зітхання 2" є результатом хиб у сценарії.

У першій частині "Кохання-зітхання" Голубєви, що намагалися врятувати свій шлюб, прийшли за консультацію до психоаналітика доктора Коґана. Лікар "прописав" їм примусовий обмін тілами до повного одужання (тобто примирення).

Згодом Андрій та Марина стали батьками. Лікування доктора Коґана виявилося дієвим: вони більше не сваряться, живуть у гармонії та займаються бізнесом. Проте їхні діти-близнята Гліб та Світланка відчувають брак батьківського піклування, особливо у свій день народження.

Коли дітям уривається терпець, на святковій вечірці раптом з'являється доктор Коґан. Він дарує іменинникам бумеранг і таємничо зникає. Наступного ранку батьки й діти розуміють, що помінялись тілами. І тепер тато з мамою змушені ходити до школи, а їхні нащадки розбиратися у складних фінансових та юридичних питання.

Згодом стає відомо, що Голубєвих "кинула" партнерка по бізнесу. Тепер, коли благополуччя родини опинилось під загрозою, батьки та діти нарешті усвідомлюють, що головне у родині - це підтримка, любов та взаєморозуміння.

Комедії про обмін тілами є надзвичайно поширеними, особливо у Голлівуді. За багато років експлуатації, цей сюжет отримав певні "поворотні точки", а творці фільмів щоразу наповнювали рамки жанру новою сюжетною "начинкою".

Втім, сценаристи стрічки "Кохання-зітхання-2" Андрій Курейчик, Ренат Давлєтьяров та Олександр Олейніков оминули деякі з обов'язкових елементів подібних фільмів.

Перше запитання, що виникає під час перегляду фільму: чому діти так апатично реагують на те, що опинилися у чужих тілах? Звісно, одразу після відкриття цього факту вони репетують, як і їхні батьки, але згодом навіть не намагаються повернути собі власну подобу. І при тому, що Глібу та Світланці не була відома специфіка характеру доктора Коґана.

Іншим недоліком "Кохання-зітхання -2" є відсутність зміни оптики, що є надзвичайно важливим елементом комедій про обмін тілами. Потрапивши у чуже тіло, герой не лише повинен вирішити свої проблеми, але й допомогти товаришу по нещастю. Для цього необхідно подивитися на речі його очима. Тобто через ідентифікацію відбувається порозуміння.

Скажімо, у одному з найвідоміших стрічок цього жанру "Скаженій п'ятниці", мати повинна зіграти замість дочки на рок-концерті, і полюбити музику, аби зрозуміти її, а дівчина-підліток змушена прийняти маминого нового обранця.

На жаль, у "Коханні-зітханні-2" діти так і не дізнаються, як це бути дорослими, а батьки - як були дітьми. "Маленькі" Андрій та Марина по-дорослому поводяться на дитячій дискотеці, а "великі" Гліб та Світланка здійснюють інфантильні спроби влаштуватися на роботу прибиральником та промоутером чебуреків, поцупивши батьківські резюме.

Найголовніша проблема фільму парадоксальним чином тісно пов'язана із російською культурною специфікою. Річ у тім, що фільми про обмін тілами найчастіше розповідають про представників середнього класу, обігрують суспільні стереотипи стосовно їхнього життя.

Та у Росії середній клас лише формується, він не встиг зайняти свою нішу у масовій культурі, а уявлення про життя буржуазії достатньо розпливчасті. Творці фільму опиралися на власну фантазію, і їхні герої скидаються радше на уявних друзів, аніж на повнокровних персонажів.

Найбільш розробленою темою у кіно Росії є життя різних кримінальних елементів. І "Кохання-зітхання-2" (як і перша частина) охоче послуговується цією традицією, яка загалом не притаманна для подібних за тематикою голлівудських стрічок.

Російська повсякденність проникала у фільм через цитати та "продакт-плейсмент". Так, на запитання, хто сказав фразу: "Вчитися, вчитися і ще раз вчитися" , діти відповідають: "Путін" та "Мєдвєдєв", татко Андрій - "Ніцше".

Окрім інформації про думки найвидатніших російських філософів, український глядач може дізнатися також, які соки та горілку п'ють, що їдять, і яке радіо слухають росіяни. Дарма критики обурювалися перенасиченістю реклами у фільмі - за якихось десять років, саме завдяки рекламі, жителі РФ зможуть дізнатися більше про матеріальну культуру 2008 року.

Долаючи комплекси

У "Коханні-зітханні-2" наявне іще одне несподіване російське нововведення. Річ у тім, що у фільмах такого штибу герої зазвичай потрапляють у чуже тіло завдяки втручанню магічних сил, або ж незвичайному розташуванню планет на небі.

Бо саме у такий спосіб може звільнитися репресоване суспільними інститутами людське тіло. На Заході тілесна впорядкованість є основою суспільства, тому, аби змінити раціоналізоване життя індивіда, необхідне щось вкрай ірраціональне, таке, що існує поза культурою, скажімо якісь екзотичні чаклування, або ж релігія вуду.

Росія ж завжди лякалась будь-якого раціоналізму і пишалася своєю загадковою та незрозумілою західній людині душею. Тому у "Коханні-зітханні" єдиним, сказати б, "позакультурним елементом", що примушує героїв помінятися тілами, є психоаналітик Коґан.

Зіґмунд Фройд мріяв, аби психоаналіз позбавив людей комплексів, водночас Жак Лакан та його послідовники вважали, що терапія та одужання неможливе. А лаканівець Славой Жижек впровадив власну формулу щодо кінематографа: "Ми приречені дивитись на лайно". Словенський філософ мав на увазі зовсім не якість фільмів, а те, що екран відображає наші непристойні, заборонені бажання, але й водночас показує нам, що бажати.

Так для кого ж провадив свою терапію доктор Коґан? Очевидно, що не для Марини з Андрієм - після попереднього сеансу вони жили у мирі й гармонії. А от Гліб та Світланка вважали, що їм чогось бракує.

Парадоксальним чином фільм "Кохання-зітхання 2", який призначений для сімейного перегляду, наповнений відверто сексуальними сценами та непристойними жартами, у яких беруть участь діти.

Скажімо, Світланка намагається влаштуватися танцівницею у стрип-клуб, а "великому" Глібу оточуючі постійно натякають на його великі чоловічі "регалії", та й сам він хвалиться своїми новими "розмірами" перед другом. У іншій сцені Гліб каже, що "тато вподобав маму, бо вона красива", захоплено поглядаючи на сестру у материнському тілі.

А сцена, де "маленькі" Андрій та Марина танцюють на дитячій дискотеці, і губи десятирічних брата й сестри ось-ось зійдуться у поцілунку, виглядає майже інцестуальною.

Скидається на те, що дорослі пожертвували нащадкам свої тіла, аби діти змогли позбутися інфантильних комплексів: Едіпового, комплексу кастрації та інцестуального потягу. Світланка ж позбавляється свого амплуа "сірої мишки" та перетворюється на "справжню красуню" із шаром дитячої косметики на обличчі.

Зрештою, потурбовано не тільки тінь Фройда, а ще Юнґа. Четверо персонажів формують четвірку - юнґіанський символ гармонії, а діамант тут символізує універсальну та вищу субстанцію - непереможний дух.

Та увесь цей психоаналіз шкодить фільмові, він погано підходить до зарезервованої родинної аудиторії: дорослим доведеться червоніти на пікантних жартах, а діти будуть соромитися, що розуміють їхній сенс.

Оцінка фільму 4 з 5

Автор - Анна Купінська