"Хвилястий" нацизм

5
5 грудня 2008

Так називається неформальна квазіфашистська організація, яку створив у німецькій середній школі вчитель Лайнер Веґнер і яка, зрештою, вийшла з-під контролю свого засновника.

Власне "Експеримент-2" нічого спільного не має з картиною 2000 року "Експеримент" режисера Олівера Гіршбіґеля. Там йшлося геть про інше, хоча деякий зв'язок між тими стрічками все ж наявний. "Експеримент-2" цілком вписується у перелік актуальних  кінотем, які німці з успіхом експортують.

Власне, йдеться про дві теми - нацистський спадок та Східна Німеччина.

 В обох випадках німці добилися непоганих художніх результатів. Пригадаймо картини "Гудбай, Леніне!" Вольфґанґа Беккера чи "Життя інших" Флоріана Генкеля Доннерсамака.

До них можна додати  "Анатомію" Стефана  Рузовицького та "Академію смерті" Денніса Ґанзеля.

І чи не у всіх антифашистських фільмах явно чи приховано, але ставиться запитання про нацистську природу самих німців.

"Експеримент-2" по-своєму відповідає на це запитання, створюючи певну універсальну модель, за якою нацизм може виникнути де завгодно і коли завгодно.

Зрештою, картина створена за однойменним романом  американця Тодда Страссера, який описав реальний випадок, який стався в каліфорнійській школі у квітні 1967 року.

Денніс Ґанзель не просто переніс американські події до сучасної Німеччини, він намагався дати доволі впізнаваний портрет сучасності, зробивши її частково відповідальною за виникнення організації "Хвиля".

 

Вчитель середньої школи і тренер команди з водного поло Райнер Веґнер планує викладати своїм учням курс "Анархія", проте шкільне керівництво змінює його на "Автократію".

Відмовитися учитель не може і на першому ж уроці, після того, як виникає суперечка щодо можливості повернення до Німеччини нацизму, вчитель Райнер пропонує своїм учням експеримент.

Спочатку він вводить нові правила спілкування учителя та учнів (ці правила дуже схожі на радянські, скажімо, на уроці слід відповідати стоячи і таке інше), згодом пропонує створити організацію, яка функціонуватиме за певними принципами.

Діти погоджуються і дуже швидко переймаються новою ідеєю. Щоправда, не всі, але процес є суто добровільним.

Подальші події виходять з-під контролю Райнера Веґнера. За тиждень "Хвиля" підпорядковує школу і навіть заявляє про себе у межах міста.

 

Денніс Ґанзель не вперше звертається до подібної теми. Чотири роки тому він зафільмував "Академію смерті" (оригінальна назва "NaPolA"). У фільмі йшлося про елітну нацистську школу, куди потрапляє шістнадцятирічний бідняк Фріц, і у якій він з байдужого до політики молодого чоловіка стає переконаним антифашистом.

Звісно, Ґанзель фільмує не політичні агітки, а цілком переконливі, художньо вартісні історії про дорослішання з усіма сподіваннями та страхами підлітків. Він говорить не стільки про політичну позицію, скільки про дружбу та кохання.

Відсутність цих почуттів і штовхають більшість молодих людей у "Хвилю". Скажімо, у картині є надзвичайно характерний персонаж Тім, зіграний Фредеріком Лау. Обділений батьківською увагу, Тім шукає співчуття у своїх однолітків та вчителя Райнера.

Успіху "Хвилі" сприяє також потреба підлітків у колективній праці, солідарності, розумінні, рівності, тобто у всьому тому, чого давно вже не містить сучасне німецьке (не кажучи вже про українське) суспільство.

У картині показано відчуженість підлітків, їхніх батьків та дорослих, які беззастережно обирають шлях соціального конформізму, привабливий не тільки своїм матеріальним боком, але й відвертим гедонізмом.

Тобто Денніс Ґанзель створив цілком актуальну для сучасного світу картину. Інша річ, що це далеко не перша і не остання стрічка на подібну тему. Схожі фільми були навіть в СРСР, згадаймо "Пацанів" Динари Асанової.

Різниця між "Хвилею" та попередниками у тому, що фільм Ґанзеля позбавлений оптимізму.

"Хвилю" розформовують не тому, що вона шкодила комусь, а тому, що будь-які об'єднання молоді, які тримаються на одноосібному підпорядковування лідерові, у будь-якому випадку набудуть фашистських рис.

З цією точкою зору можна і, мабуть, слід сперечатися, проте "Хвиля" - німецька картина з притаманним (чи нав'язуваним) німцям комплексом вини за минуле. І це, мабуть, єдиний недолік фільму. У всьому іншому картина надзвичайно фахова.

Оцінка стрічки - 4 з 5

За підготовку статті автор дякує кінотеатру "Київ"

 

Автор - Ігор Грабович

powered by lun.ua