Пригоди шопоголіка в Америці

69
13 лютого 2009

Головною героїнею картини є молода журналістка Ребекка, яка працює у садівничому журналі, але мріє про журнал мод. Проте найбільшою її пристрастю є так званий шоппінґ, який у фільмі порівнюють із сексом - і не на користь останнього.

Одного дня садівничий журнал закривають і дівчина опиняється  наодинці зі своїми проблемами: без роботи, з боргами та хворобливою схильністю до покупок. 

Подальші події переказувати нема сенсу, але більш-менш обізнаний з голлівудським кіно глядач знає, що у фіналі стрічки Ребекка обов'язково позбавиться залежності, знайде справжню роботу та справжнє кохання.

 

Зафільмував картину режисер Пі Джей Гоґан, відомий стрічкою "Весілля мого найкращого друга".

У ролі Ребекки - Ісла Фішер, досягнення якої - кілька другопланових ролей у романтичних комедіях. Зате маленькі ролі у картині зіграли уславлені Джон Ґудмен, Джоан Кьюсак, Крістін Скотт Томас. Остання грає редакторку журнал мод, у якому мріє працювати Ребекка.

Шеренга Попелюшок

"Зізнання шопоголіка" - максимально прозора, місцями спрощена до примітивізму історія про ще одну сучасну голлівудську дівчину та її уявні проблеми.

Таких картин завжди вистачало. Публіка здебільшого їх любить. Усі пам'ятають "Щоденник Бріджит Джонс",  "Блондинку у законі",  "Диявол носить Прада",  "Хлопцям це подобається". Кожен з цих фільмів має за головну героїню міську дівчину, яка намагається подолати труднощі у професійному та особистому житті.

Але на відміну, скажімо, від героїнь Джейн Фонди сімдесятих-вісімдесятих, які боролися із суспільними негараздами, сучасним дівчатам доводиться долати здебільшого власні упередження.

 

Чи не кожна така картина є екранізацією літературного твору, писаного жінкою і для жінок. "Зізнання шопоголіка" - екранізація двох творів Софі Кінсели "Зізнання шопоголіка" та "Шопоголік захоплює Манхеттен".

У стрічках подібного штибу важливими є дві речі. По-перше, головна героїня найчастіше є незаміжньою білою міською дівчиною, одержимою котроюсь з хвороб сучасної цивілізації. По-друге, вся її хворобливість так чи інакше, але обертається навколо її сексуальності.

Найчастіше йдеться про неможливість дівчини вести активне сексуальне життя або вийти заміж. На заваді стає або її зайва вага, або її легковажність, або її недостатня освіта. І почавши виправляти свої так звані недоліки, дівчина виявляє усю фальш суспільних умовностей, переконується, що її можна любити такою, як вона є, і що її фантазійний обранець зовсім не такий ідеальний, яким вона його собі уявляла.

 

У таких фільмах демократична культура стикається з культурою аристократичною, способом життя та світоглядом обраних.

І завше високий суспільний статус у цих фільмах тотожний не просто  лицемірству, пихатості та снобізму, а дуже часто є синонімом зради, підступності та навіть людиноненависництва. Тобто кожна така історія - це розповідь про невинну Попелюшку, яку гноблять зарозумілі аристократи.

Їм протиставляється щирість, відвертість, відкритість дівчини з низів, яка долає усі перешкоди завдяки своїм чеснотам.

Проте "Зізнання шопоголіка" йде ще далі. Тут критикується не просто снобізм, тут сумніву піддаються консюмеристські настрої сучасних американців.

Шопоголік Ребекка зображається відверто хворою людиною і навіть відвідує групу анонімних шопогіків. Хоча її патологія вимагає серйознішого втручання, ніж сповідь у групі та розпродаж зайвих речей. Ситуація зайшла настільки далеко, що у дівчини на ґрунті споживання почалися галюцинації - їй здається, що з нею розмовляють манекени у вітринах.

 

Ребекка та цілюща сила психоаналізу

Крім шопоголіка Ребекки історія кіно знає й  іншу Ребекку - з однойменної картини Альфреда Гічкока, яка є екранізацією однойменного романи Дафни Дюморьє. У цій стрічці йшлося про молоду дівчину, яка стає дружиною аристократа Де Вінтера і разом з ним прибуває до родового маєтку Мендерлі.

А там  все нагадує про попередню дружину Вінтера, оту саму Ребекку, яка, судячи з описів, була самозакоханим стервом. Молода дружина опиняється у тіні своєї попередниці, пам'ять про яку вона не може здолати.

Гічкокова самозакохана Ребекка та Ребекка-шопоголік мало мають спільного, сучасна Ребекка радше нагадує молоду налякану безіменну героїню, яка страдає від свого перебування у Менделі, ніж витончену аристократку, проте подібність двох історій в іншому.

Як і 1940, так і зараз, щирість протиставляється фальші, а життя - смерті. І все це передається через загрозу цілком матеріальних об'єктів. У картині Гічкока таким об'єктом був маєток Менделі, у "Шопоголіку" - це нью-йоркські крамниці з "живими" манекенами у вітринах.

Але якщо в першому випадку звільнення головної герої відбувалося через руйнування Мендерлі, то у "Шопоголіку" лікування героїні забезпечувала колективна терапія. У картині все закінчується добре, проте манекени, які аплодують дівчині у вітринах наприкінці фільму, змушують сумніватися у фінальній ідилії.

 
Взагалі "Зізнання шопоголіка" гічкоківські ще й в іншому. Порятунком для героїні стає кохання, проте воно подається не прямо, як в інших картинах подібної тематики, а через так званий перехідний об'єкт. Ребекка - явно хвора дівчина, і її хвороба тягнеться з дитинства, коли мати купувала її не яскраві та недовговічні кеди, а коричневі якісні туфлі, які довго не зношувалися.

Якщо вдатися до дикого психоаналізу, то ми тут маємо справу з тим, що британський психоаналітик Дональд Віннікотт називає порушенням материнської турботи. За відсутності такої турботи дитина концентрує свою увагу на так званих перехідних об'єктах та перехідних феноменах, які замінюють її матір.

Якщо, подорослішавши, людина не знаходить об'єктів у реальному житті, перехідні об'єкти та феномени стають її фетишами. Саме тут криється джерело проблем Ребекки.

Початок лікування дівчини також пов'язаний  з перехідним об'єктом, власне, з придбаним на останні гроші зеленим шарфом, який стане для неї символом її видужання. А купити його допомагає молодий чоловік, який, зрештою, стає її обранцем. І комунікація між ними впродовж фільму відбувається за допомогою зеленого шарфа.

Ребекка навіть підписує свою колонку як "дівчина у зеленому шарфі". У контексті фільму цей шарф не менш значущий, ніж люди, які оточують головну героїню. Він один з чільних героїв історії, бо не тільки каталізує зміни у житі Ребекки та приносить її успіх, а ще й стає своєрідним фетишем, з яким вона не хоче прощатися.

У гічкоківських картинах схожих об'єктів - безліч. За словам Славоя Жижека, у деяких картинах Гічкока (зокрема, і у "Ребеці") поєднання закоханої пари відбувається ціною жертви третього об'єкта, який випромінює чари. У  Гічкока йдеться про маєток Мендерлі, у "Зізнаннях шопоголіка" - про численні бутіки Манхеттена.

Але у Ребекки залишається зелений шарф, що дає надії на рімейк картини.

Так чи інакше, але "Зізнання шопогіка" пропускати не варто. Попри свої сумнівні художні чесноти, фільм добре ілюструє наше сьогодення, зрештою, як і наші роздуми щодо нього.

Оцінка фільму 3 з 5

 

Автор - Ігор Грабович

powered by lun.ua