Виховання Юленьки

9
20 лютого 2009

В ньому звичайному глядачеві нема за що зачепитися: ні за історію, яка виглядає висмоктаною з пальця, ні за акторську гру, яка тут на рівні художньої самодіяльності, ні за убогу режисуру. Проте стосовно таких фільмів, як "Юленька" існує неписане правило: чим гірший фільм, тим більше позакінематографічних асоціацій він може викликати.

Два слова про сюжет. "Юленька" розповідає історію кандидата наук Андрія Бєлова, який з подругою та її донькою прибуває у якесь південне місто, де стає класним керівником п'ятого класу жіночої гімназії. Незабаром вчитель починає розуміти, що у його класі щось негаразд. І найбільш незвична серед них учениць - Юля, яка згодом стає причиною смерті кількох людей.

Режисером-постановником "Юленьки" є Олександр Стриженов, відомий за картинами "Впасти догори", "Сто вісімдесят та вище" та першої частини "Кохання-зітхання".

Усі ці стрічки були спробами адаптувати західні кіноформати до російського ринку. "Сто вісімдесят та вище" мала за прообраз комедію "Сто дівчат та одна у ліфті", "Кохання-зітхання" пристосувало до російських реалій популярну у Голлівуді тему обміну тілами, а "Юленька", схоже, що є спробою опанувати сюжет про нетипових та зловісних діток, які з кінця шістдесятих не перестають тероризувати дорослих у голлівудських хорорах.

Важко сказати, до якого з напрямів схиляється як режисер Стриженов, бо його героїня Юленька надто вже могутня.

У фільмі нема якихось ознак містичності, бо дівчинка проголошується природною аномалією, а з іншого боку, її неймовірний вплив на події навряд чи можна пояснити тільки вродженими властивостями.

Зрештою, це найменша проблема "Юленьки". Усе інше у фільмі - ще менш переконливе. Повторю, фільм справжнісінька кінокатастрофа, яку витримати до фіналу неймовірно важко. Проте уважний погляд здатен виявити у ній з першого погляду неявний, проте доволі цікавий сюжет.

Дітки з клітки

Взагалі світовий кінематограф, на відміну від радянського, не особливо зберігав святість дитинства. Можливо, тому що не заводив дітей у своєрідну резервацію піонерських таборів, як це робилося в Радянському Союзі, де діти були символами чистоти та невинності.

І все ж на початку вісімдесятих радянські діти втратили свій ореол святості у кількох картинах того періоду, зокрема, в "Опудалі" Ролана Бикова, де виявилась увесь зворотний бік радянського лицемірства.

Але навіть таким радянським картинам було далеко до "Повелителя мух" Пітера Брука, де діти, які опинилися без опіки дорослих, дуже швидко ставали убивцями, ні до "Омена",  де маленький син Диявола Дем'єн холоднокровно умертвляв своїх названих батьків і ще кількох людей.

І дитина-садист стала головним героєм сімейних фільмів на кшталт стрічки "Сам удома". Тобто дитинство в комерційному голлівудському кіно є радше деструктивним, аніж конструктивним началом, діти на екрані часто більш жорстокі та непередбачувані, ніж дорослі. Я вже не кажу про цілу галерею підлітків, починаючи від "Керрі" і закінчуючи "Отруйним плющем".

У новому російському кіно важко пригадати схожі приклади, бо росіяни воліють  триматися радянських солоденьких казочок. Але важливо тут не стільки бачення дитинства, як небезпечного та вкрай руйнівного періоду, скільки сприйняття його як пори становлення та протесту.

Власне деякі з комерційних стрічок мали під собою і політичне висловлювання. Зокрема, це було у Джона Карпентера в "Крістіні", де машина-убивця символізувала Америку п'ятдесятих з її квазіфашистським устроєм, чи у "Люті" Браяна Де Пальми, де дитячий дар хотіли використати військові.

Себто діти та підлітки у такому кіно парадоксальним чином і символізували невинність, оту саму чистоту, яка опинялися під загрозою у страшному дорослому світі.

І у такому контексті "Юленька" виглядає дивним російським гібридом, що він увібрав у себе розмаїті кінематографічні штампи та приховані фантазії його творців.

Такий результат став можливим внаслідок певної технології створення картини "Юленька".

 

Дія фільму відбувається у неназваному місті (картину, до речі, знімали у Ялті), більше того, тут приховується усе інше: країна (у фільмі жодного разу не згадується Росія чи щось похідне від неї, нема також державної символіки), стираються побутові подробиці (ми не бачимо магазинів чи чогось подібного), ми навіть не знаємо, який предмет викладає учитель Бєлов.

Повторюю, це зроблено свідомо, аби надати історії універсальності, яка забезпечується також використанням (і доволі недолугим) відомих сюжетів. Зокрема, міфу про Орфея та Еврідіку та казки Андерсена про Снігову королеву. Проте згадувані сюжети тільки позначено, їхній потенціал абсолютно не використовується. Натомість перед нами універсальна історія, щоправда, зовсім іншого змісту.

Фантазії педофілів та національна ідея

Єдине, чим може бути цікава "Юленька", то своїм прихованим. Ховаючи кінці, автори фільму проговорюють набагато більше, ніж приховують.

"Юленька" - це не тільки історія про сучасну путінську Росію з її політичним конформізмом, якого щосили прагнуть видати за норму, і це не тільки нездоланна звичка до приховування правди, яка сприймається у фільмі як повсякденність, це ще й виявлення непристойної таємниці сучасної російської душі.

Беручи за основу західний сюжет, автор картини не просто уникають важливих його складників, вони будують свою історію не певних дуже дивних допущеннях.

На тому, що світ дорослих - це світ безвольних і безсилих людей, які не можуть помітити навіть дитячої брехні, що родинне існування неможливе без наявності чоловіка, що сексуальність обов'язково несе із собою  загрозу, а погляд дитини на світ є засадничо ворожим.

 

У картині Юленька страждає від ураження кори головного мозку, яке привело її до передчасного дорослішання, проте чому передчасне дорослішання має мати наслідком убивство дорослих людей?

Почасти ці жанрові допуски часто наявні і в голлівудських фільмах жахів, проте потреба в любові у них не змішується зі страхом свободи, а доросла сексуальність не стає об'єктом дитячих рефлексій.

У "Юленьці" усі ці речі затягненні у тугий вузол. Тут десятирічна дівчинка убиває дорослих чоловіків, які не хочуть залишитися з нею та її мамою, а також фотографує момент копуляції своєї матері та стороннього дорослого чоловіка.

Дивно, що такий розвиток подій видається нормальним для авторів картини. У фільмі взагалі надто багато неприкритої сексуальності. Містом тут розгулюють напівоголені дорослі тітоньки, яких доповнюють десятилітніми дівчатками, що вони виглядають доволі двозначно на екрані. Причому демонстрація дівочих принад часто ніяк не обумовлена сюжетом.

Власне, усі ці подробиці і є ключем до розуміння "Юленьки", яка може бути прочитана як історія про амбівалентний потяг до кровозмішення, який видається неймовірно бажаним та убивчим водночас.

На користь цієї версії вказує і сама поведінка вчителя, який прибуває у провінційне містечко зі своєю подругою та її донькою з  не озвучених у фільмі причин. Можна припустити, що причиною є слабке здоров'я майбутньої дружини (у фільмі жінка страждає на астму), яке вони сподіваються поправити у  цілющому кліматі, проте слушними видаються  інші причини.

Звісно, вони не висловлюється прямо, проте подаються через тривожність чоловіка, який опинився наодинці з гуртом десятилітніх дівчаток. Більше того, сам сюжет фільму, що він є буцімто історією про передчасне дорослішання десятирічної дівчинки, може бути прочитаний як фантазія дорослого чоловіка, який таким чином конструює своє збочене бажання.

 

Такий допуск стосується не стільки сюжету самого фільму, скільки фантазій його творців. Складається враження, що картину було створено задля того, аби зафіксувати об'єкти бажання якихось невидимих педофілів.

Проте ситуацію можна розуміти ще й в іншому плані. Кровозмішення тут можна читати як  виявив національного нарцисизму. Анонімне місто, як і жіноча гімназія, виявляються не просто неназваними чи позбавленими якихось прикмет реальними місцями.

Насправді йдеться про лабораторію, де виводиться якась ідеальна раса. Суцільно жіноче (дівоче) оточення головного героя може свідчити, що він потрапив у якийсь новітній розплідник, де йому відведена певна роль. І його відмова виконувати цю роль прочитується оточуючими як зрада.

Зрештою, герою Марата Башарова доводиться обирати між чорнявою подругою та її білявою суперницею.

Таким чином, фільм "Юленька" може бути прочитаний і  як симптом настроїв сьогоднішнього російського суспільства, що воно дедалі більше прагне расової чистоти.

Оцінка фільму 1 з 5

 

Автор - Ігор Грабович

powered by lun.ua