Повернення живих трупів

6
6 лютого 2009

У всіх фільмах головні ролі незмінно виконували Михайло Боярський, Веніамін Смєхов, Валентин Смірницький, Ігор Стариґін, а також Аліса Фрейндліх.  Цього разу, до "старої гвардії" долучилися молоді виконавці Антон Макарський, Лянка Ґриу, Ірина Пєґова та Даніла Дунаєв, які зіграли наступне покоління "героїв Франції".

Чергове творіння Юнгвальда-Хількевича залишає по собі дивне враження. Впродовж однієї години п'ятдесяти хвилин на екрані розгортається видовище, яке можна порівняти із концертом-капусником пенсіонерів клубу "Надвечір'я", за участю юних талантів із провінційного "Будинку піонерів".

Лишається незрозумілим, що у цьому фільмі робить Дмитро Наґієв, котрий просто не мав змоги продемонструвати свій талант на тлі малопереконливих творчих потуг режисера зняти іще один "народний хіт".

Народний кітч

Як зізнавався у одному зі своїх інтерв'ю Юнгвальд-Хількевич,  ідея "Повернення Мушкетерів" з'явилась у нього під час кризи 90-х. І справді, нова картина, що не базується на романах Дюма, своїм сюжетом нагадує про реалії минулої, а може і теперішньої кризи.

Казна Франції викрадена і вивезена у Англію капосним кардиналом Мазаріні. Країна не може розрахуватися ані з власними боргами, ані з рахунками своїх монарших осіб. Народ на майдані перед палацом вимагає смерті королеви Анни, яку підозрюють у змові з Мазаріні, французький парламент та придворні інтригани також не проти відправити її на ешафот.

Син королеви - Людовік (той, що Король-сонце) мало цікавиться державними справами і тому єдиною надією Анни є четверо мушкетерів, котрі виручили її кілька десятиліть тому. Та, на жаль, одного дня уся четвірка гине, і королеві нічого не залишається, як звернутися по допомогу до дітей "героїв Франції" - доньки Д'артаньяна Жаклін, нащадків Араміса і Атоса - Анрі та Рауля.

У справу втручаються і діти Портоса - ненажерлива монахиня Анжеліка та амбітний  капітан гвардійців Леон, який не знає, хто його батько, бо був народжений поза шлюбом.

 
Покоління батьків спостерігають з небес за пригодами дітей як вболівальники за перебігом футбольного матчу, але коли компанії "діточок" починає загрожувати небезпека - татусі знаходять спосіб  ненадовго повернутися на землю....

Стрічка закінчується тріумфом закоханих (спробуйте здогадатись, хто є щасливою парою у фільмі) та фінальною піснею у стилі "кавеену", коли усі учасники шоу виходять на сцену і, гойдаючи руками, заводять хором щось "душевне".

Ніби очікуючи дорікань за "примітивізм", режисер фільму старався наперед виправдатися перед журналістами, розповідаючи про те, як критики "розгромили" його "Д'артаньяна та трьох мушкетерів", а захоплені стрічкою радянські громадяни повибивали писакам скло у редакції.

Але скидається на те, що це апелювання до смаків "простого народу" є невдалою спробою відвернути увагу від художньої якості продукту, який може і підходив для формату телефільму, але абсолютно не "вписався" у широкий екран.

 
Проблемний сценарій (десь на сороковій хвилині перестаєш розуміти, що відбувається на екрані), "заяложені" і часто недоречні комп'ютерні спецефекти, на кшталт "повільної кулі" та шибки, як летить на камеру, уривчастий монтаж, безглузде витрачання екранного часу (скажімо сцена, де танцює дочка (внучка?) режисера знята лише аби дитина "засвітилась у кіно"), саундтрек, складений із найбільш відвертої попси ("Сєрце сковано льдооом, ми нє будєм вдвайоооом", співає Анрі) - це лише приблизний перелік недоліків "Повернення мушкетерів".

Коли повертаються батьки

Основою сюжету "Повернення мушкетерів" є смерть та вимушене воскресіння батьків, адже без їхньої допомоги нащадки не можуть впоратися із власними проблемами.

Тема тимчасового перебування померлих на землі є досить поширеною у кінематографі, і європейському, і голлівудському. Повернення безтілесного духу, означає, що людина не закінчила якійсь нагальні справи, і лише розв'язання проблеми дозволить їй упокоїтися з миром.

 
Блукання померлого на землі - це результат того, що тіло за життя  пригнічувало душевні поривання, такі як любов, співчуття, каяття, у безцільній гонитві за задоволеннями, і лише його втрата дає можливість людині сприйняти світ "таким яким він є насправді".

Якщо ж воскресає лише тіло без душі, то ми маємо справу із зомбі. Поява цих потвор потрактовується дослідниками кіно, як прагнення тіла позбутися суспільного тиску, визволити потаємні бажання та вберегтися від смерті та остаточного розкладу.

У класичних хорорах ("Білий зомбі" (1932), "Я гуляла разом із зомбі" (1943))  зомбі втілювали у собі сексуальне бажання свого господаря. Після соціально-критичних "Ночі живих мерців" (1968) та "Світанку живих мерців" (1978) Джорджа Ромеро, воскреслі з мертвих почали представляти тіла знедолених,  революціонерів чи жителів країн "третього світу".

 
У "Повернення мушкетерів" значно більше схожого із фільмами про зомбі, аніж із картинами про повернення духів. Насамперед - однією з чільних проблем російського фільму є збереження молодості, як для літніх акторів (їх спеціально "омолоджували" за допомогою комп'ютерної графіки), так і для їхніх героїв. Очевидно, що сімдесяти чотирьохрічний Юнгвальд-Хількевич не хоче розставатися з героями телефільму, який приніс йому славу тридцять років назад.

Аби зробити Д'артаньяна, Атоса, Портоса та Араміса безсмертними він не лише вводить у дію їхніх дітей, носіїв "духу батьків", але й відсилає героїв на небеса, за умови, що Бог дасть їм можливість у будь-який час повертатися на землю. Також у фільмі з'являється загадковий перстень, який дає його власнику безсмертя.  Звичайно, такий сюжетний хід дає практично необмежені можливості для створення нових можливих частин франшизи.

Та воскресіння чотирьох друзів - це не лише вдалий фінансовий хід. Як не дивно, але підґрунтя для нього подибуємо у російській філософії, а саме у Миколи Фьодорова. За його доктриною, усі померлі батьки повинні воскреснути, аби продовжувати навчати своїх синів мудрості. Цікаво, що про повернення до життя матерів у Фьодорова, як і у фільмі Юнгвальда-Хількевича мова не йдеться.

Химерне поєднання науки (воскреслі батьки мають жити на освоєних людством планетах) та релігії (царство любові та добра можливе лише під стягом православ'я) у Фьодорова співзвучне із мушкетерською Францією Юнгвальда-Хількевича. Там діти беззастережно вірні своїм вічно живим (принаймні у пам'яті) батькам, усюди панує любов, а католицькі священики явно не користуються популярністю на небесах, які щораз заступаються за сміливих та відважних героїв.

Мрія про патріархальний устрій, коли батьківський закон є єдиною легітимною владою, що передається з покоління до покоління характеризує потребу в стабільності. Сценарій до "Повернення мушкетерів" за словами Юнгвальд-Хількевича писався у 90-х, "для себе, у стіл". І його появу на екранах наприкінці 2000-х, можна пояснити бажанням тих, хто ностальгує за "світлим" минулим брежнєвського "застою", повернути назад "батьків", які не лише керували, але й захищали від проблем, що ховалися за залізною завісою.

У підготовці статті були використані матеріали з сайту www. mushketeri.visualfx.ru

Оцінка фільму 1 з 5

 

Автор - Анна Купінська

powered by lun.ua