Герцогині теж плачуть

18
13 березня 2009

У фільмі йдеться про життя герцогині Девонширської - Джорджіани, яку через належність до аристократичного роду Спенсерів та популярність серед простого люду охрестили попередницею славнозвісної принцеси Діани.

Стрічка Саула Дібба - це не тільки мелодраматична історія про непросте життя "герцогині людських сердець" та попередниці леді Ді, але й неперевершене костюмоване дійство, де кожну сукню придворної дами можна вважати справжнім витвором мистецтва.

Власне, за цю майстерну роботу костюмера Майкла О'Коннора "Герцогиня"  і отримала "Оскара", поборовши таких серйозних конкурентів, як "Загадкова справа Бенджаміна Баттона" та "Мілк".  

Colour me Diana  

У потужній рекламній кампанії, що супроводжувала вихід фільму у світовий прокат, Діану та Джоржіану Спенсер зображали спорідненими душами із подібними важкими та драматичними життєвими випробуваннями.

Обидві дівчини рано вийшли заміж за чоловіків набагато старших за себе, аби народити  їм спадкоємця. Кожна з них була нещаслива у шлюбі й зіткнулася із невірністю чоловіка.  Діана і Джорджіана були популярні серед аристократів та простолюду, і їх обох рано спіткала смерть.

Режисер та один із авторів сценарію Саул Дібб доклав максимальних зусиль, аби перетворити Джорджіану на леді Ді ХVIII сторіччя - герцогиня зображена підкреслено милою, життєрадісною, чутливою та відданою своїм дітям, тоді ж як її зрадливий чоловік постає бездушною тварюкою, що цікавиться лише сексом, собаками та майбутнім спадкоємцем свого титулу.

Якраз такими зображали Чарльза та Діану більшість жовтих газет.

 
У підборі акторів на головні ролі творців фільму, схоже, цікавила лише типажна відповідність виконавців до заданої схеми. Джорджіану зіграла Кейра Найтлі, яка вже поставала у ролі сміливої та сильної духом дівчини у екранізації роману Джейн Остін "Гордість та упередження".

А на роль герцога Девонширського був запрошений Ральф Файнс, який давно спеціалізується на різноманітних нелюдах (актор уславився завдяки ролі нациста-садиста Амона Ґота у "Списку Шиндлера"). Третьою квіткою у цьому букеті стала Шарлотта Ремплінґ, яка втілила холодну і сувору матір Джорджіани.

Втім, "Герцогиня" не дала можливості цим трьом чудовим акторам показати свою майстерність. Та й хіба можна щось зобразити, якщо все заздалегідь відомо і вписано у схему?

Крім того, паралель між Джорджіаною та Діаною часто видається перебільшеною. Якщо причиною страждань Джорджіани була нездатність народити хлопчика, то нещастя Діани, яка вже за рік після весілля тримала на руках Вільяма, очевидно, іншого плану. 

 
Також можна сказати, що лінія "народності" герцогині розкрита не до кінця. Якщо Діану ще до весілля супроводжували папарацці, і кожен її крок ставав відомим пресі (чим сама леді Ді неодноразово користувалася у власних інтересах), то екранна Джорджіана лише кілька разів з'являється на публіці, аби помахати виборцям віґів рукою із трибуни.

Вона є зіркою світських листків для аристократів, але це не одне і те саме, що сучасні таблоїди. Чим вона заслужила таку любов простого народу, залишається невідомим.

Бути жінкою

Втім, між Діаною та герцогинею Девонширською таки є щось спільне, навіть якщо відкинути усі можливі біографічні паралелі. Річ у тім, що обох жінок зображають як самовідданих матерів. А образ самовідданої матері у західному кіно є радше зловісним, аніж єлейним.

А хто краще розкрив образ матері, як не психоаналіз? Коли дитина починає розуміти, що у матері немає фалоса, вона вважає це здійсненою загрозою кастрації, а материнські геніталії ввижаються їй чимось подібним до жахливої відкритої рани.

Таке відторгнення від материнського тіла приводить дитину під владу батька, який є носієм Закону, за яким вона житиме далі. З іншого боку, матір розглядає відчуження дитини як чергову власну кастрацію, і вживає заходів для повернення собі влади над малюком. Це може бути народження нової дитини, або силуване повернення нащадка назад "до лона".

Для дитини таке повернення означає зупинку у розвитку і, загалом, смерть. Недарма кінематограф сповнений образами інфернальних матерів, які радше знищать дитину, аніж дозволять їй жити самостійно. Майстром у зображенні таких жінок був Альфред Гічкок, який у своїх фільмах виплекав справжні взірці матусь-убивць.

 
Тут ми і підходимо впритул до Діани та Джорджіани. Обидві жінки водночас були і матерями, і дітьми. Титул принцеси перетворював Діану на вічну "недокоролеву", яка ще не досягла соціальної зрілості і це її робило "улюбленою дитиною" англійців.

Джорджіана була не лише герцогинею, але й дочкою своєї жорсткої матері (що характерно, батько героїні у картині не фігурує). У разі розлучення, вона не лише би втратила своїх дітей (які повністю б перейшли під опіку нелюбого герцога), але й розірвала б стосунки з матір'ю (перейшовши з-під її влади під символічну владу чоловіка).

 
І Діана, і Джорджіана вибрали шлях найменшого спротиву - вони залишились і "власниками" своїх дітей, і дітьми своїх матерів. Та, як вже було сказано, відмова вийти з материнського лона означає смерть, яка таки передчасно спіткала двох симпатичних дівчат з родини Спенсер.

З плином часу їхні життя перетворилися на зафільмовану костюмовану мелодраму із серії "багаті теж плачуть".

Оцінка фільму 3,5 з 5

 

Автор - Анна Купінська

powered by lun.ua