Прем’єри тижня: спасіння не прийде

Обидві картини є давно очікуваними любителями кіно, хоча й адресовані різним аудиторіям. "Термінатор-4" навряд чи сподобається шанувальникам дилогії Джеймса Кемерона, а "Ґоморра" - прихильникам енергійного гостросюжетного кіно.

Взагалі сучасне кіно, з його численними рімейками та сіквелами може бути до снаги хіба людям з короткою пам'яттю, або ж зовсім молодому поколінню, яке в принципі не цікавиться хоча б найближчою історією кінематографа. Тому, якщо ви добре пам'ятаєте перші дві картини Джеймса Кемерона про Термінатора, Сару Коннор та її сина і вважаєте їх вичерпним стосовно теми, то вам навряд чи сподобається новий фільм.

І річ не в тому, що "Термінатор-4" віддалився від духу першоджерела, навпаки, він до нього максимально наблизився. Річ у суто художніх вартостях. МакДжи далеко до Кемерона як до режисера. Він поки що не вміє організовувати справді захопливе, напружене видовище, де діють переконливі герої, яким хочеться співчувати.

Перші "Термінатори" були по-справжньому новаторськими, хоча й експлуатували страхи двадцятого століття. Джеймс Кемерон, який виріс на "Космічній Одіссеї" Стенлі Кубріка, у кожній своїй картині послідовно розповідав про конфлікт людини з наукою.

Зрештою, він став одним з тих, хто вивів на перший план кінематографічної оповіді жінок і навіть перетворив їх на безстрашних воїнів. Тобто Кемерон сповідує своєрідну діалектику, розповідаючи про людей, які стають термінаторами та про термінаторів, які намагаються стати людьми.

У четвертому "Термінаторі" тема олюднення машини присутня, більше того, вона заявлена, як головна. І у цьому режисер йде за Кемероном, який у другій частині перепрограмовує Шварценеггера. Зате щез інший, надзвичайно важливий чинник, який перетворив перших "Термінаторів" на непересічне явище популярної культури.

Кемерон грамотно дотримувався формули, яку приписують Гічкоку: "Чим сильніший негативний герой, тим кращий фільм".

Безжальний Термінатор і слабка людина. Машина та людське тіло. Плоть та залізо. Приречена жертва та її кат. Вічні протиставлення, вічне змагання. Цього цілком достатньо, аби фільм відбувся, бо сюжет не тільки говорить сам за себе, але і піддається розмаїтим прочитанням.

Щодо самої історії про подорожі у часі, то вже у першій частині фантастична складова цілком свідомо була піддана ревізії і навіть осміюванню вустами поліцейського психіатра доктора Сільвермана. Таким способом Кемерон відводить від себе підозри у надмірному пафосі, мовляв, не звертайте увагу, ну хто сьогодні повірить у подібні речі?

Проте історія працює не тому, що є науковоподібною, вона правдива психологічно, бо розповідає вічну історію людського бажання отримати надкомпенсацію за своє жалюгідне існування. Офіціантка-невдаха, від якої пішов хлопець, одного дня дізнається, що стане матір'ю рятівника людства. Звісно, можна було придумати для Сари Коннор несподіване просування по службі чи казково багатого коханця, проте хіба це мрія, якою може жити пересічна дівчина з Лос-Анджелеса?

Тобто, поставивши сюжет у своєрідні лапки, Кемерон зосереджує свою увагу на самому факті переслідування героїв, яке, за словами когось з теоретиків, є квінтесенцією кінематографа. І це переслідування, майстерно придумане та зняте, зробило "Термінатора" незабутнім видовищем.

Проте четвертий "Термінатор", декларуючи подальше олюднення машини для убивства, відмовляється від погоні, як головного складника фільму. Натомість приходить подорож, пошук, рефлексія, моральний вибір. І все це руйнує напруження, робить фільм аморфним, місцями навіть смішним.

Нового Термінатора впізнаєш одразу і дратуєшся, що героїня-пілот ні про що не здогадується. І якби не магнітні міни, які відкривають її очі на стан речей, то фільм взагалі міг би стати мелодрамою.

Численні запитання викликає армія опору, яка невідомо звідки взялася. А її оснащення (включаючи авіацію та підводний човен) вказує, що справи людей не є настільки поганими, як нам до того здавалося.

Акторам у фільмі по-суті грати нічого. Характери не виписані, конфлікти доволі умовні та не викликають бажання співчувати жодній зі сторін, а натяки на любовну історію між людиною та кіборґом взагалі сміховинні.

Уникнувши драматизму та серйозного конфлікту, режисер зосереджується на бойових сценах. Їхній рівень загалом посередній, "Перл-Гарбор" чи навіть "Трансформери" дають фору новому "Термінаторові".

Але якщо забути дилогію Кемерона, фільм цілком прийнятний для одноразового перегляду.

Оцінка фільму - 3 з 5

Гарячі неаполітанські хлопці

"Ґоморра" відома не тільки призом минулорічного Канського фестивалю, але й ще скандальними подробицями суто кримінального характеру. Мовляв, у картині брали участь представники неаполітанської мафії, проти яких згодом були відкриті кримінальні справи (мабуть, за участь у фільмі).

Пишуть, що автор книги Роберто Савіано, за якою поставлено стрічку, переховується від бандитів, а сам режисер Маттео Ґарроне через свій фільм змушений виїхати до Америки.

Зрештою, все це дуже схоже на рекламний трюк, мовляв, без такого "підігріву" "Ґоморра" може легко загубитися серед голлівудського непотребу. З іншого боку, подібна реклама робить ведмежу послугу цьому нестандартному фільмові.

Річ у тім, що "Ґоморра" розповідає про мафію не так, як це робив Коппола. Не схожа картина і на фільми про ґанстерів у виконанні Мартіна Скорсезе чи Браяна Де Пальми. Частково своєю безжальністю "Ґоморра" нагадує "Клан Сопрано", проте зроблена в іншій художній манері.

Це стрічка з кількома сюжетними лініями, які не пересікаються. З чудовими роботами маловідомих акторів. Знята у максимально відстороненій, псевдокументальній манері, картина встановлює дистанцію між собою та глядачем, бо не пропонує героїв, які можуть викликати.

Тут немає симпатичних персонажів. Кожен з них заслуговує на свою сумну долю.

Перед нами свого роду антикіно, яке грає більше за правилами реальності, ніж кінематографа. Зрештою, інколи холодний зріз реальності може бути цікавішим з приперчену вигадку.

Оцінка фільму - 3 з 5

Автор - Анна Купінська