Морські свинки проти кавоварок

Морські котики? Морські свинки!

Вже давно ніхто не намагається знайти в голлівудських фільмах натяків на сенс або ж здоровий глузд. Минулого літа українські глядачі мали змогу переглянути стрічку про бурундуків поп-зірок, а тепер на нас чекають пригоди морських свинок-командос.

Уявіть собі секретний відділ ФБР, де тварин та комах тренують для спеціальних бойових завдань. Зірками підрозділу є "Команда М": морські свинки Дарвін, Фугас та Суничка, а також кріт Сліпко. Обдаровані тваринки вправно користуються усілякими суперкрутими ґаджетами та непогано розбираються у комп'ютерах. Спілкуватися із людьми членам команди допомагають спеціальні мікрофони, які перетворюють їхній писк на людську мову.

Якось "Команда М" дізнається, що власник компанії, яка виробляє побутову техніку, хоче завоювати увесь світ. Тваринки та їхній хазяїн-учений здобувають докази змови, але недовіра керівництва ФБР ледь не руйнує їхні плани з порятунку світу. Коли відділ закривають, а Дарвіна, Фугаса, Суничку та Сліпка відправляють у зоомагазин, "Команда М" змушена діяти самотужки.

У принципі, той хто у дитинстві дивився "Чіпа та Дейла", не здивується ні гризунам, які рятують людство, ні надміру розумним мухам, ані їхньому вмінню балакати, виявляючи неприродно розвинене абстрактне мислення.

Звісно, можна розпочати розмову про недолугість сюжету чи примітивність сценарію, але "Команда М" і не вимагає серйозного ставлення до себе. Продюсером фільму виступив Джеррі Брукгаймер, і цим вже усе сказано.

Ще з кінця 1980-х Брукгаймер спеціалізувався на дорогих, масштабних та ефектних блокбастерах, де сюжет, сценарій та взагалі сенс мають другорядне значення. Саме завдяки керівництву Брукгаймера зійшла зірка режисера Майкла Бея, який зняв із продюсером "Поганих хлопців", "Скелю", "Армагеддон" та низку інших картин.

Ідеальний кінорежисер для зйомок таких блокбастерів повинен тільки вміло керувати натовпами статистів, оминати психологізм у зображенні героїв та насамперед цікавитися спецефектами майбутньої картини. І ось тепер до цих безвідмовних кіноремісників долучився і режисер "Команди М" Гойт Йетмен, який до того спеціалізувався на комп'ютерних спецефектах.

Щоразу Брукгаймеру дорікали "дитячими" сюжетами його стрічок, і ось він нарешті зняв справжній блокбастер для дітей. І тут вже немає до чого причепитися.

У фільмі "Команда М" з'являються, здається, усі можливі персонажі з дитячих коміксів та мультфільмів: загін супергероїв, схиблений на світовому пануванні багатій, божевільний геній, учений-невдаха, могутній комп'ютерний вірус, а також зірки сезону - трансформери. З дорослого кіно у "Команду М" потрапили двоє друзів, які впадають за однією дівчиною, та незмінні родинні цінності.

Аби розважити дитячу аудиторію, творці "Команди М" наповнили стрічку старими добрими гегами, перевіреними на поколіннях прихильників "Тома і Джеррі" та "Веселих мелодій".

Зауважу, що значною частиною дотепів "Команда М" завдячує українському дублюванню. Тіна Кароль, Діджей Паша та Юрій Горбунов, які озвучували пухнастих спецагентів, доволі невимушено "вписали" у американський фільм злободенні жарти про українські реалії.

Щоправда, український дубляж позбавив "команду М" деяких кінематографічних жартів. Автори фільму іронізували над голлівудськими бойовиками про спецназівців, де у команді обов'язково присутній чорношкірий боєць, а також сексуальна латиноамериканка, яка дає фору колегам-чоловікам.

Роль "чорношкірого" дісталася Фугасу, а "латиноамериканкою" була єдина дівчинка у фільмі - Хуарес. В українському перекладі вона стала гламурною Суничкою, що більше відповідало амплуа Тіни Кароль, яка озвучувала свинку. Загалом, "Команда М" нагадує веселу галюцинацію, де серйозні актори розмовляють із повітрям, і сумлінно намагаються не виглядати при цьому повними ідіотами. Чарівний британський актор Білл Найї, який зіграв зловісного керівника корпорації, просто губився у цьому фільмі. Те ж саме можна сказати і про керівника "команди М" Зака Галафіанакіса, який навіть у "Похміллі в Лас-Вегасі" виглядав значно впевненіше.

Проте свою головну місію морські свинки виконують: вони смішать (особливо сцени у зоомагазині), розважають (чого варті лише перегони на кулемобілях та шалений феєрверк), а після перегляду безслідно зникають із пам'яті. І вже за 20 хвилин після перегляду "Команди М" тобі зовсім не соромно, що годину 20 хвилин щиро сміявся з комп'ютерних гризунів, які рятують людство від кротів та кавоварок, які вирішили захопити світ.

Оцінка фільму 4 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у написання статті

Режисер, боксер, філософ...

Німецький режисер Уве Болл, безперечно, є багатогранною та непересічною особистістю. Свою режисерську кар'єру Болл, як і його іспанський колега Педро Альмодовар, розпочинав із плівки "Супер 8", що не могло не позначитись на його подальшому стилі - у фільмах німця головне не діалоги (на "Супер 8" не записувався звук), а дія.

За 17 років творчої діяльності Уве Болла неодноразово проголошували найгіршим режисером у світі і порівнювали його з іншим кіномарґіналом Едом Вудом. Проте, на відміну від американського колеги, який (якщо вірити фільму Тіма Бартона) мріяв про лаври Орсона Велса, Болл зосередився на екранізації комп'ютерних ігор.

Фанати комп'ютерних ігор одразу зненавиділи його фільми через неповагу до першоджерел. Кінокритики також мали претензії до режисерського стилю Болла, але той якось викликав усіх недоброзичливців на боксерський ринг і подолав їх у чесному бою.

Згодом у інтернеті навіть почали збирати підписи, аби примусово відлучити Болла від кіноіндустрії. Щоправда, знайшлися й такі, хто захищав німця, стверджуючи, що сміх, який викликають його картини, продовжує життя.

Фільм "Постал" (2007) змінив ставлення деяких глядачів та критиків до Уве Болла. Цей фільм виявився гострою та дотепною сатирою на традиційну "американську мрію" та уявлення про справжнього "американського героя".

У "Посталі" Болл познущався і з віруючих апокаліптичних сект, і з прихильників конспірологічних теорій, і з "офісного планктону", із навіть із "бінладенофобії", яка охопила США після терактів 11 вересня. А фінальна прогулянка Бін Ладена та Буша, що тримаючись за руки замріяно біжать полем під вибухи атомних бомб, мабуть, увійде в історію кіно.

Тепер працьовитий Уве Болл (щороку він випускає по кілька фільмів) представляє свою нову стрічку "Стоїк".

Сюжет картини базується на реальній історії, що трапилася у в'язниці німецького міста Зайґбурґа 2006 року. Тоді кілька в'язнів посварилися зі своїм співкамерником під час гри у покер і впродовж десяти годин знущалися, били та ґвалтували його. Згодом цей в'язень покінчив життя самогубством.

Схоже, що Уве Болл вирішив відійти від екранізацій комп'ютерних ігор і спробувати себе у камерній драмі, яка повинна розкрити нам природу зла, що живе у людині. Аби розібратися у цьому складному питанні, Болл залучає до свого фільму видатних філософів минулого. У трейлері до "Стоїка" з'являються цитати з Конфуція та Арістотеля, а сама назва стрічки відсилає нас до школи стоїцизму.

Уве Болл вже проявив себе як режисер та боєць, а зараз ми маємо змогу побачити Болла-інтелектуала. Безперечно, він здивує нас ще не один раз, адже німці, як відомо, схильні вплітати філософію до кіно.

Нью-Йорк, кохання та євреї

Фільми про Нью-Йорк незмінно розповідають або про кохання, або про єврейських інтелектуалів, або водночас про кохання єврейських інтелектуалів, яке відбувається на тлі місцевих краєвидів. Стрічка Джеймса Ґрея поєднує у собі усі три теми.

Леонард Крадітор страждає через розрив із нареченою. Він живе у батьків, допомагає у родинному бізнесі, а у вільний час займається фотографією. Батьки - євреї-емігранти - мріють звести його з дочкою друзів сім'ї Сандрою.

У цей час Леонард знайомиться з Мішель - симпатичною білявкою, що живе по сусідству. Вона зустрічається з одруженим чоловіком і часто приходить до Леонарда пожалітися на своє життя. І хоча вони лише друзі, хлопець починає закохуватися у дівчину, яка так не схожа на "правильну" Сандру.

Любовна інтрига "Коханців" розгортається у Нью-Йорку та зосереджується у головному "емігрантському" кварталі - Брукліні.

Автор сценарію та режисер "Коханців" Джеймс Ґрей добре знайомий з цим середовищем, адже його дідусь та бабуся самі покинули Росію та подалися до США у пошуках кращого життя.

За точне акторське втілення його творчого задуму також можна не хвилюватися: головні ролі у фільмі виконали Гоакін Фенікс, Ґвінет Пелтроу, Ізабелла Росселіні та Еліас Котеас.