Прем’єри тижня: "Атака кобри", "Страх і ненависть у Лас-Веґасі: історія ґонзо-журналістики"

26
7 серпня 2009

Мова йде про американський бойовик "Джі.Ай.Джо. Атака кобри" Стівена Соммерса, американська документальна стрічка "Страх та ненависть у Лас-Веґасі: історія ґонзо-журналістики" Алекса Ґібні та нова робота видатного іспанського режисера Педро Альмадовара "Розімкнені обійми".

"Знову рятувати світ, і знову мені..."

Кінорежисер Стівен Соммерс відомий як творець фільмів, розрахованих на підлітків, що приходять у кіно веселою компанією, аби поїсти поп-корну. Серед творінь Соммерса чільне місце займає трисерійна франшиза "Мумія", яка з кожним новим епізодом ставала все більш маразматичною, та бойовик "Ван Гельсінґ", який взагалі знаходиться по той бік добра і зла.

Тому саме Стівен Соммерс, здається, є найвдалішим вибором для того, аби перенести на кіноекран героїв відомого американського мультсеріалу і зробити з нього справжній літній блокбастер. Варто лише подивитися із якою серйозністю режисеру вдається розповідати найабсурдніші історії та перетворювати їх на бажане видовище для будь-якого хлопчака віком 10-15 років.

 
Взагалі, вміння режисера вдало маневрувати у хитросплетінні сюжетних ліній, які з'явилися протягом кількох сезонів серіалу, гідне поваги чи навіть поклоніння, адже у "Джі.Ай.Джо" майже усі персонажі через щось на когось ображаються і прагнуть встановити справедливість.

Фільм розповідає про спецназівця Дюка, який втрачає на завданні майже усіх своїх товаришів. Сили противника переважають, але двом вцілілим бійцям допомагає таємничий загін "Джі.Ай Джо". Після знайомства із рятівниками, Дюк та його друг стають членами цієї елітної спецкоманди.

Протистоїть "хорошим хлопцям" (та дівчатам) жадібний торговець зброєю Маккален, божевільний Доктор, та зловісна Баронесса, яка ще кілька років назад була палко коханою нареченою Дюка.

У інших бійців Джі.Ай.Джо також проблеми - веселун Ріпкорд безнадійно закоханий у сувору тренерку зі стрільби Скарлетт, а Зміїне Око з десяти років мріє помститися колишньому товаришу по школі бойових мистецтв, який з ревнощів убив сенсея.

 
Окрім вирішення осбистих проблем, спецназівці повинні також порятувати Москву, Пекін, Вашинґтон та Париж від терактів, які хоче влаштувати Маккален, аби захопити владу у цілому світі. Як би сказав герой Бена Стіллера: "Знову врятувати світ, і знову мені".

Зрештою, на відміну від картини Стіллера "Грім у тропіках", "Джі. Ай. Джо. Атака кобри" зовсім позбавлена іронії, яка могла би пом'якшити враження від потоку різного роду галюцинацій, які наповнють фільм і майже впритул наближають його до самопародії.

Скажімо, усі хитромудрі ґаджети, якими картину напхано без міри, називаються тут просто "суперзброя" і герої час від часу вигукують: "Буде важко, бо у них суперзброя", "О ні, у них супербомби!".

Ще у фільмі були присутні "суперкостюми", різні "супермашини" та "суперкулемети". Уся ця супермашинерія буквально на друзки розтрощила історичну частину Парижа, попсувала дещо у Єгипті (привіт "Трансформерам"), і вочевидь нанесла велику шкоду фауні Північного Полюсу, зруйнувавши багатометрові шари океанської криги.

 
Взагалі, голлівудські фільми славляться своїм "ніжним" ставленням до культурних цінностей, серед який найбільше дістається саме Парижу. До цього міста американські кіногерої ставляться зі зверхністю та іронією, а тому не можуть відмовитися від нагоди розбомбити його. Головне, аби жодне місто у США не постраждало.

Зрештою, у фільмі "Джі.Ай.Джо" боротьба з тероризмом відбувалася не тільки у країнах "позаамериканського світу", але й у верхніх шарах атмосфери прямісінько над Вашинґтоном.

Окрім обов'язкових у сучасних бойовиках руйнувань закордонної культурної спадщини та чудесного порятунку США від всесвітнього зла, "Джі.Ай.Джо" не оминули жодного із сучасних штампів голлівудських блокбастерів: тут тобі і дядько, який хоче завоювати світ, і божевільний учений у масці а-ля Дарт Вейдер, і кунґфуїсти, і каратисти, і сексуальні дівчатка-спецназівці, у яких після виконання небезпечних завдань навіть не псується макіяж, і ворожнеча між давніми друзями, і фінальна битва біля шахти, куди картинно падає переможений покидьок.

 
Єдине, що тішить, - це Марлон Ваянс¸ який і у сорок років продовжує грати все того ж накуреного торчка із фільму "Не погрожуй південному централу", щоправда, цей торчок тепер "крутий спецназівець" у "суперкостюмі".

Загалом "Джі.Ай.Джо" на диво цнотливий фільм, де вояки хлопчики "дружать" з дівчатками, яких можуть хіба потримати за ручки. Здається одразу після цього має бути весілля... Так що у плані моралі цей фільм ідеально підходить для недозрілих дитячих душ. У плані насилля також все досконало- герої падають з дахів будинків чи пролітають через скляний дах, але ніяк не ушкоджуються.

Багато бійок, перегонів, комп'ютерних спецефектів та симпатичних (але одягнених у армійські однострої) дівчат - найкраща розвага для підлітка наприкінці літніх канікул. Проте дорослим глядачам, а особливо любителям кіно, "Джі.Ай.Джо" дивитися суворо заборонено - стрічка, яка за своїм художнім рівнем нагадує "Телепузиків" зі спецефектами, може викликати меланхолію та цілком правомірні запитання на кшталт: "кому в голову приходить таке знімати", "чому на такий фільм знаходяться гроші, а на Де Пальму ні?" , а також "куди котиться світ?".

Оцінка фільму 3 з 5

За допомогу у написанні статті автор дякує кінотеатру "Київ"

Спогади про легенду

Фільм "Страх та ненависть у Лас-Веґасі: історія ґонзо-журналістики" вийшов на екрани ще 2007 року. Стрічка розповідає про життя та творчість легендарного американського письменника, вдаючись до спогадів його друзів, кадрів з хроніки та уривків з творів самого Томпсона. Її зняв відомий американський документаліст, лауреат "Оскара" Алекс Ґібні.

Гантер С.Томпсон застрелився 2005 року у власному будинку у віці 67 років. Відомий письменник та журналіст за життя виступав проти війни у В'єтнамі, викривав Річарда Ніксона, захищав невинно обвинувачених у суді, а також брав участь у русі за легалізацію марихуани у рідному штаті Кентуккі.

 
Також Томсон, чи, як його називали друзі, Док, зберігав у своєму домі цілий арсенал різноманітної зброї та вибухівки.

Світову славу американський письменник здобув після низки репортажів у винайденому ним жанрі ґонзо-журналістики (її особливістю є суб'єктивна точка зору на зображувані події та критика сучасного суспільства). Особливе місце у світовій літературі посідає роман Томпсона "Страх та ненависть у Лас-Веґасі".

Саме "веґаська книга" та стаття "Дербі у Кентуккі: занепадницьке та розпусне" для журналу "Роллінґ стоун" зробили з Гантера Томпсона об'єкт для наслідування журналістів та письменників усього світу, завдяки яким ґонзо-журналістика прижилася на сторінках газет та журналів.

 
Наприкінці 1990-х Томпсон ініціював екранізацію "Страху та ненависті у Лас-Вегасі", запросивши на головну роль Джонні Деппа.

Депп погодився і навіть провів багато часу вдома у Томпсона, "вживаючись у образ". Одного разу вони підірвали каністру з нітрогліцеріном і милувалися тридцятиметровим полум'ям.

1997 року фільм "Страх і ненависть у Лас-Веґасі", поставлений Террі Гілльямом, вийшов на екрани і дуже сподобався Доку.

Зважаючи на цю дружбу, цілком справедливо, що на роль наратора у документальному фільмі про Гантера С.Томпсона був запрошений саме Джонні Депп.

powered by lun.ua