Розімкнені обійми. Новий Альмодовар

25
7 серпня 2009

Нова стрічка Педро Альмодовара "Розімкнені обійми" після свого показу на цьогорічному Каннському фестивалі отримала цілком протилежні оцінки світової кінокритики: одні вважають картину ознакою занепаду видатного режисера, інші, навапаки, вбачають у ній початок нового етапу його творчості.

Дозволю собі схилитися до другої позиції. Звісно, "Розімкнені обійми" істотно відрізняються від тих стрічок, за які ми полюбили іспанського режисера. У картині немає атмосфери фарсу та гри, еклектики та мозаїчності, бравурності та екстравагантності, які вирізняли фільми Альмадовара з самого початку його кар'єри.

 
Стримана чарівність мелодрами

"Розімкнені обійми" - безперечно, дуже зріла та виважена робота вже немолодого майстра, у яку він вклав не лише цитати з кінокласики та власних кінострічок, але й автобіографічні моменти.

Ідея фільму прийшла до режисера, коли він місяць перебував удома через напад мігрені. Позбавлений газет, телебачення та радіо, Альмадовар лежав у ліжку із заплющеними очима, і у темряві уявив сюжет про сліпого режисера, який рятується від самотності, вигадуючи різні історії.

Головним героєм "Розімкнутих обіймів" став літній кінорежисер та сценарист Матео, сліпий вже чотирнадцять років. Причиною його недуги стала автокатастрофа, у якій він втратив кохану Магдалену. За Матео доглядає його асистентка Джудіт та її син Дієґо.

Якось до режисера приходить молодий чоловік, який хоче написати разом із ним сценарій про свої стосунки із батьком. Поява молодика примушує усіх згадати події чотирнадцятирічної давності та нарешті розставити всі крапки над "і" у історії трагічного кохання Матео та Магдалени.

 
Якщо раніше Альмодовар використовував мелодраму, аби через відвертий фарс та кітч розповісти про важливі для нього речі, то у "Розімкнених обіймах" мелодраматичних моментів було дуже мало, хіба окрім сакраментального падіння зі сходів чи несподіваного зізнання матері синові у тому, хто його справжній батько. Традиційних трансвеститів, гомосексуалів, маленьких дівчаток та яскравих кольорів у "Розімкнених обіймах" також немає - фільм на диво мінімалістичний та меланхолійний.

Режисер не використовує жодних штучних засобів, аби розповісти історію про вічні "альмадоварівські" цінності: пристрасть, потяг двох людей, любов матері та прощення. Деякі повороти сюжету могли би здатися надуманими, якби не були взяті з життя самого режисера. Скажімо, на сцену автокатастрофи його наштовхнула схожа смерть іспанського актора, а смерть батька Магдалени від раку перекликається із аналогічною смертю батька Альмадовара.

 
Історія про багатія, який спонсорує фільм, де знімається його коханка, нагадує нам про обставини зйомок картини Альмодовара "Нескромна чарівність розпусти". Виконавиця ролі Іоланди, Крістіна С. Паскуаль, була коханкою впливового та могутнього чоловіка, який вклав гроші у стрічку, лише аби догодити примхливій актрисі.

Магдалена vs Меделін

Єдиною яскравою плямою на похмурому тлі "Розімкнених обіймів" є епізоди фільму Матео "Дівчата і валізи", стилізованої під один з найвідоміших фільмів Альмадовара "Жінки на межі нервового зриву". Навіть акторки залишились ті ж самі - Чус Лампераве та Россі де Пальма, але роль Пепи, втіленої Кармен Маурою, грає нова зірка режисера Пенелопа Крус.

Через фільми Альмадовара пройшли найбільші "іспанські" знаменитості Голлівуду: Антоніо Бандерас, Хав'єр Бардем та власне сама Пенелопа Крус. Втім, на відміну від Бандераса та свого нареченого Бардема, саме Пе знаходить час, аби знятися у фільмах іспанського режисера. Її незвична врода найкраще пасує до химерного світу Альмодовара, і "Розімкнені обійми" є третьою роботою актриси у цього режисера.

 
Крус повинна була втілити на екрані водночас елегантну чорняву спокусницю та безпосередню жваву білявку у стилі Мерлін Монро, якою вона ставала на знімальному майданчику коханого Матео. Ще одна роль - поганої актриси - за словами Альмадовара, давалась Пенелопі найважче.

У своєму блозі Альмадовар заявив, що його творчість "еволюціонувала від кічових комедій, через приторні мелодрами до обітованої землі жанру "нуар". "Розімкнені обійми" містять у собі традиційний для нуару сюжет одержимості чоловіка жінкою багатія та водночас нагадують про Гічкоківське "Запаморочення", у якому головний герой не зміг примиритися зі втратою об'єкта своєї пристрасті.

 
Доля режисера

Якщо на початку своєї кар'єри Педро Альмадовар зосереджувався майже винятково на сексуальному бажанні, то згодом у його фільмах з'явилися тема материнства, яка була втілена у "Високих підборах" та у картині "Все про мою матір".

Схоже, що "Розімкнені обійми" додали до цих тем нових нюансів - у своїй новій картині режисер підбиває перші підсумки життя кінематографіста і в цьому можна також вгледіти автобіографічні нотки. Він запевняє, що створення фільмів є не меншою пристрастю, аніж секс та дітонародження. Більше того, кінострічки є дітьми, родиною та коханням режисера, і ,відмовившись від своєї роботи, він втрачає найголовніше - своє ім'я та очі.

 
Попри бравурність своїх фільмів, у житті Педро Альмадовар мало схожий на своїх ексцентричних персонажів. У спілкуванні з журналістами він постає на дивовижу спокійним, тверезо мислячим та дуже прискіпливим у своїй роботі режисером. І тепер ми маємо шанс побачити на екрані "справжнього" Альмадовара, у той час як його попередній творчий образ з'являється лише на задньому плані.

Оцінка фільму 5 з 5

 Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у написанні статті

powered by lun.ua