Юстейн Ґордер: Я вважаю мудрість суто жіночою рисою

32
14 вересня 2009

Всесвітньо відомий норвезький письменник Юстейн Ґордер відвідав Україну в рамках XVI Форуму видавців.

Львів'яни та численні гості міста мали змогу двічі зустрітися з автором "Світу Софії", "Помаранчевої дівчинки", "У дзеркалі, у загадці" та інших творів.

Спершу почесний гість Форуму зібрав повну залу у Львівському університеті. Друга зустріч з письменником, що презентував на Форумі видавців перекладений українською "Замок в Піренеях", відбулася у мальовничому італійському дворику.

Норвежець поводився привітно, постійно жартував і, взагалі, робив те, що у нього насправді добре виходить - розповідав цікаві історії.

Промова про літературну та життєву Одісею Юстейна Ґордера перейшла у безпосереднє спілкування з читачами. Говорили про філософію, найвідоміші твори літератора та про кохання.

Про історію роману-бестселеру "Світ Софії"

Я вирішив спробувати написати доступний для широкого загалу вступ до такої важкої науки, як філософія, бо вірив, що навіть дуже розумна думка може бути легко передана.

Коли моя дружина дізналася, що книжка може не принести нам прибутку, то сказала: "У такому разі пиши швидше!". Але ці п'ятсот сторінок писалися п'ять років. Потім так сталося, що "Світ Софії" став бестселером у Норвегії.

Читай також:

Про філософію та її сприйняття

Розумієте, книжки з філософії цікаві, але часто надто нудні й важкі для прочитання. Мій вступ до філософії ("Світ Софії") - це оповідання, доступне навіть підліткам. Просто наш мозок більше створений для історій та оповідей, а їх, ці оповіді, можна переповідати іншим.

Про героїню "Світу Софії"

Мене часто запитують, чому головний персонаж книжки - дівчинка? Я вам скажу, так просто мало статися. Ім'я Софія у перекладах іншими мовами звучить як "мудрість", а я вважаю мудрість суто жіночою рисою.

Про чоловіків і жінок

Для жінки часто важливо щось зрозуміти, а для чоловіка - бути зрозумілим.

Про себе

В багатьох країнах я зустрічав читачів, надто захоплених темою космосу та таємничих прибульців, які споглядають за нашою планетою. Всім їм я ставив питання: а хто ж тоді ми, люди?

Наприклад, я щодня прокидаюся, дивлюся на себе у дзеркало, бачу в ньому інопланетянина і питаю його: хто ти?

Про літературу

Чи може мені хтось сказати: "Маленький принц" Екзюпері чи "Вінні-Пух" Мілна - то книжки для дітей чи для дорослих?

Про погляд під іншим кутом зору

Важливо те, що ми народжуємося допитливими, тому потрібно постійно її, цю допитливість, заохочувати у самих собі. Ми маємо розмірковувати філософськи, тримати живою цю нашу цікавість до світу. Натомість багато з нас сприймають його як належне.

Гордеру подарували вишиванку. Фото Zaxid.net 
Про кохання

Мій твір "Помаранчева дівчинка" є багато в чому автобіографічним, бо я, як і мій герой, колись закохався у незнайому мені дівчину. Однак я міг би написати книжку про це, навіть не маючи досвіду закоханості. Зате всі читачі, які колись кохали, впізнали би себе у цій романтичній історії.

Взагалі, кохання - це явище психопатичне і нездорове. Людина зосереджується на собі, вбачає у всьому якісь знаки і думає, що вміє їх розшифрувати. Коли чоловік та жінка кохають, вони вигадують власну візію світу, в якому усе ніби про них двох.

Закоханість - це дуже по-дитячому.

"Всі мої книжки написані під впливом одкровення, яке я мав в 11 років" (Інтерв'ю виданню Zaxid.net)

- У вашому новому романі "Замок в Піренеях" для головної героїні питання віри залишається відкритим, а яким воно є для вас?

- Коли я почав писати книжку, я вкладав більше своїх рис у чоловіка, в головного героя - його захоплення наукою, раціоналізм, але що більше я просувався в написанні книги, то більше мені подобалася жінка, тим більше, що я розумів її почуття, її віру, тобто я починав писати цю книгу з зовсім з іншими почуттями й ідеями, ніж завершив.

Я написав історію про те, як жінка і чоловік зустрілися через тридцять років. У них були зовсім різні переживання, вони по-різному сприймали свою зустріч. Вона сприймала її як християнське одкровення, а він бачив зовсім по-іншому. І попри те, що дві особи вірять, мабуть, у Бога, вони по-різному сприймають ці речі, їхня віра різна.

Ця дискусія, яка є між ними, вона точиться також у моїй голові. Це суперечка, яку я сам не можу розв'язати. І ця жінка є частиною мене, хоча і чоловік до певної міри теж.

Я мушу сказати, що "Замок в Піренеях" - це дуже дивна, особлива і складна книжка. Це історія двох людей, які були закохані одне в одного, і це було кохання сторіччя, але їхні стосунки припинилися після однієї історії, яка змінила все.

Ви знаєте, найважливіше запитання у світі - ще те, що ставив Шекспір: "Бути чи не бути?", а найскладніше питання - це еротичне питання. Тож коли ми говоримо про пару закоханих, то знаємо, що кожне любовне переживання передбачає розлуку, і кожні любовні стосунки є стосунками метафізичними.

Коли ми любимо, то ставимо і метафізичні питання, зокрема, що буде з нами після смерті і чи зустрінемося ми з коханою особою в іншому світі.

 - А наскільки для вас є важливою релігія?

- Я є членом норвезької державної церкви, вірю в Бога, для мене Ісус дуже важливий, але я знаю, що Ісус Христос був також і людиною, і Біблію теж писали люди. Для мене важливою є тільки віра в Бога, а релігії, філософії, різні надбудови не є такими важливими, хоча у процесі написання книги я зрозумів, що вони теж мають значення.

- Ваш герой, майор Альберт Кнаг, писав книжку про історію філософії для доньки Гільди, а чи мали конкретного адресата ви, коли писали "Світ Софії"?

 
- Я би сказав, що це я і є батько Гільди. Тому що я писав цю книжку так, як цей батько писав її для своєї доньки. У мене немає доньки, але коли я писав цю книгу, моєму синові було 14 років. Але насправді батько Гільди - це я.

Взагалі, коли я писав цю книгу, то гадав, що пишу її для вузького кола читачів, навіть попередив дружину, що взявся за написання некомерційної книги, і вона сказала: "Добре, але пиши тоді швидше".

І яким же було моє здивування, коли "Світ Софії" виявилася найбільш комерційною з усіх моїх книг, відомою в Норвегії і у світі: її переклали 55-ма мовами.

 - А коли ви зрозуміли, що, кажучи словами з вашого ж роману, не хочете прожити життя "глибоко в хутрі кролика, якого витягли з капелюха чарівника"?

- Коли мені було 11 років, я відчув, що я немов той кролик, якого витягли з капелюха. Я почав бачити світ і дивуватися йому. Я ніби збудився зі сну, раптом усвідомивши, що я є частиною великої таємниці. Весь всесвіт був частиною цієї таємниці, а існування - загадкою.

І тоді я почав запитувати у друзів, родичів, батьків, чи не вважають вони, що наше існування є дивом, а мені казали: звідки ти це взяв, тобі не треба думати над таким. І батьки, і вчителі казали: звичайно, існування світу - це нормально.

Але я був переконаний, що вони помилялися. Відтоді я вирішив ніколи не ставати дорослим. І коли я почав писати книжки - це була така моя помста - то вже будучи дорослим я міг використати цей свій статус, щоб переконати всіх навколо, що світ є дивом.

Тому всі мої книжки написані під впливом цього одкровення, яке я мав в 11 років.

-  А як у вас виникла ідея дозволити героям "Світу Софії" жити своїм життям, збунтуватися проти автора? Це ніби книга в книзі, і там є такі епізоди, де вони виступають проти волі автора.

- Альберт і Софія відчувають вплив, навіть тиск з боку автора, і вони намагаються втекти. Чому я прийшов до такої ідеї? Це була моя думка про те, що відносини людини із Богом десь приблизно рівнозначні відносинам героїв з автором.

Навіть без концепції Бога, візьмімо, наприклад, мене: я фізичне тіло, я природа, але чи можу я так звільнити себе, щоб самому керувати своїм фізичним тілом, не тільки тілом, а своєю природою?

Я думаю, що людство може керувати власною природою, і це власне я й хотів показати в своїх книжках. І попри те, в що ми віримо - чи у Бога, чи в те, що людина створена природою, ми мусимо вірити, що вона має свободу волі і повинна керувати власним життям. Це і була одна з основних ідей книжки, і це, власне, була причина того, що я обрав саме такий прийом, такий трюк для написання "Світу Софії".

- Чи був реальний прототип у Помаранчевої дівчинки?

- Ні, Помаранчева дівчинка не має прототипу. Як і не має прототипу чоловік, описаний в цій книжці, але мушу визнати, що ця історія - це ніби відображення моєї зустрічі з дружиною, з якою я познайомився у 19 років.

Все-таки ця Помаранчева дівчинка нагадує мені мою дружину, коли я її зустрів. Коли я мав 19 років і вона ще не була моєю дружиною, вона була дуже таємничою особою. І я мусив стати її парою, так само, як це намагається зробити головний герой книжки.

Я переконаний, що всі люди, які хоч коли-небудь були закоханими, знайдуть щось для себе близьке у цій книжці. А перша частина цієї книжки, мабуть, відображає те, наскільки ти можеш божеволіти, коли закохуєшся.

 - Скажіть, будь-ласка, у романі "У дзеркалі, у загадці" ви торкаєтеся питання смерті, чи не є надто рано говорити дітям про смерть, давати їм задумуватися про смерть?

-  Гадаю, що це дуже важливе запитання. Тому що ми не можемо усвідомити, що ми існуємо, поки не усвідомимо, що ми є смертні, поки не усвідомимо, що ми є частиною дива, дива існування, дива життя. Для мене смерть має одне значення - кінця життя. І коли мені було 11 років, я зрозумів, що смерть - то буде припинення мого існування у диві.

- Багато ваших романів написано у формі листів, емейлів. Ви любите листування?

- Я не люблю емейлів, але люблю листи. Ви знаєте, що в часи романтизму було модно писати романи в листах, а в наш час - в емейлах. Ми всі пишемо емейли - і нікуди від цього не подінешся. Щоб відіслати звичайного листа, ви мусите написати його, запечатати у конверт, віднести на пошту, кинути у скриньку і тоді він піде до адресата.

Отже, ви ще маєте багато часу, щоб передумати, тоді як з емейлом таке не можливо. Коли ми пишемо мейли, то швидко отримуємо відповідь, і доволі часто вона може бути всього лише з кількох слів, тому я думаю, що написання мейлів більше схоже до жанру драми.

powered by lun.ua