Прем’єри тижня: перевага за трилером

9
18 вересня 2009

Змарновані можливості

Спочатку про фільми, необов'язкові для перегляду. Насамперед це російська картина "Наречена за будь-яку ціну" - широко рекламована в Україні несмішна комедія про молодого менеджера-плейбоя, який, аби стати віце-президентом компанії, здійснює доволі ризиковані дії, через які втрапляє у смертельно небезпечну халепу.

Фільм є ігровим дебютом молодого кінорежисера Дмитра Грачова та другою головною роллю у кіно резидента "Комеді клабу" Павла Волі.

 
Задум картини не відзначається особливою оригінальністю, бо ми вже тисячі разів бачили подібне: молодий і доволі цинічний бабій, для якого жінки - тільки засіб утілення власних бажань, проходить через низку випробовувань, аби наприкінці фільму цілком переродитися. Звісно, змінитися він може тільки за крайніх обставин, найперша серед яких - загроза життю. Рятуючись від неї, герой знаходить у собі та оточуючих несподівані ресурси позитиву.

У Голлівуді такий сюжет фільмують по кілька разів на рік, довільно тасуючи героїв та місця подій. Подібна універсальна історія щоразу дає можливість наповнити фільм актуальним змістом, вплести у картину сьогодення у всіх можливих його проявах.

Кінцевий результат завжди залежить від волі і таланту самих творців. Крім того, "Наречена за будь-яку ціну" мала ще й інший потенційно цікавий складник, який давав широке поле для творчості.

 
Герой Павла Волі повинен був за три дні знайти собі наречену в одному московському будинку за цілком конкретною адресою. Для сценариста та режисера така сюжетна локалізація - це чудова нагода якось неординарно проявити себе, скажімо, знайти спосіб цікаво показати сучасну Москву, створити низку впізнаваних характерів і тому подібне.

Проте, як воно найчастіше і буває у російському кіно, усі можливості тут бездарно змарновано. Хто у цьому винен - сказати важко, бо за кінцевий результат, крім сценариста та режисера, тепер відповідає безліч народу. Цілком можливо, що первинний задум був цікавіший та розумніший за кінцевий результат, бо у результаті вийшло чергове російське кіносміття - безглузде, несмішне, претензійне, відразливе, сповнене зневаги для глядача.

Є сотні причин, аби не дивитися цей фільм і всі ці причини, так чи так, але обертатимуться навколо фахових промахів авторів картини - починаючи від неузгодженості сценарних ходів і закінчуючи піжонською поведінкою у кадрі Павла Волі.

Загалом Воля не робить у картині чогось незвичного. Його екранний образ молодого холодного циніка спрацьовує і цього разу, проте, на відміну, скажімо, він "Платона", де фінальний епізод хоча б давав якусь надію на переродження героя, "Наречена за будь-яку ціну" такої надії не дає.

 
Все у цьому фільмі обертається на жарти, на цинічне підморгування глядачу, якого беруть у спільники свого балагану автори фільму. Зрештою, фахові претензії до картини, серед яких не останнє місце посідає недотримання правил жанру, впирається також у претензії цілком морального плану.

Смішно чекати від сучасного кіно святенництва чи чогось подібного, проте картини подібного плану грають за, а не проти звичайних людей. Головним адресатом таких картин зазвичай є простий глядач, який чекає, що зло буде покаране, а моральні цінності, які сповідують більшість людей, будуть визнані правильними.

Протилежний приклад майже завжди демонструє артхаус, у якому філософія простої людини зазвичай висміюється. Проте масове кіно (особливо голлівудське) дотримується цього правила свято, інакше б воно не було таким популярним. Проте для російського масового кіно закон не писаний: свою аудиторії воно зазвичай відверто зневажає, схиляючись завжди перед філософією розмаїтих відморозків.

 
У "Нареченій за будь-яку ціну" звичайні люди не просто висміюються, вони ще й принижуються у кадрі. Показовим є епізод з учителькою молодших класів, яка зображується тут сліпою дурепою, що вона готова допомогти першому ліпшому перехожому. Її доброта не тільки приймається за слабкість та використовується проти неї, але вона не отримує цілком очікуваного у такому випадку алібі, не кажучи вже про винагороду.

Тобто її поведінка, яку висміює головний герой, так і залишається у фільмі поведінкою довірливої ідіотки, а це означає, що у картині всього-на-всього висміються людська солідарність, доброта та інші схожі чесноти. До кінця фільму перевага залишається за людьми, які уміють вижити за будь-яку ціну. Повторюю, річ не в аморальності як такій, а в аморальності саме романтичної комедії, яка за визначенням не може бути такою.

Зрештою, неадекватною є і художня форма самого фільму. Картина знята і змонтована в естетиці телевізійного кліпу. Монтаж тут рваний, невиправдано динамічний. І якщо у першій половині картини його можна прийняти через спосіб життя головного героя, то в другій, коли персонаж починає змінюватися, кількість монтажних склейок мала б зменшитися, аби ми подивилися на світ очима людини, яка відкриває для себе інші цінності. Проте цього не сталося, бо суто формальні речі цікавили молодого режисера більше за зміст самої історії.

Оцінка - 1 з 5

Посередність як стиль життя

Іще одним фільмом, який можна сміливо оминути в кінотеатрах, є голлівудська комедія "Гола правда" Роберта Лукетіча. Вісім років назад цей кінорежисер дебютував із неймовірно дотепною, екстравагантною та кемповою "Білявкою в законі", але з того часу нічого вартісного не зняв.

2005 року була ще одна комедія - "Якщо свекруха-монстр", а за три роки - кримінальна драма "21". Проте ці фільми не здобули великої популярності ні у глядачів, ані у критиків. "Гола правда" - це така собі спроба повернутися "до джерел", адже до роботи над фільмом долучилася сценаристка "Білявки у законі" Карен МакКалла Лутц.

 
"Гола правда" вкотре розповідає історію про цинічного ловеласа, який бачить у жінках лише цицьки та дупи і не надто задумується про їхні душевні чесноти. Звісно, його брутальність є наслідком якоїсь травматичної події з його юності, тому лише справжнє кохання до жінки перетворить циніка на романтика.

У фільмі йдеться про телепродюсерку Еббі, яка змушена миритися із новим співведучим новин Майком Чедвеєм - зіркою відвертого ток-шоу "Гола правда". Майк вважає, що головна чеснота жінки - це струнке тіло і майстерність у оральному сексі, а Еббі готова доводити усім, що чоловіки, які здатні на справжнє, чисте та високе кохання, справді існують в природі.

Коли їхня спільна ненависть доходить до межі, Майк пропонує парі: якщо його поради допоможуть Еббі звабити хлопця її мрії, то вона змириться із його цинізмом, а якщо ні - він піде з програми. У процесі перетворення Еббі з скромниці на секс-бомбу, колишні вороги починають відчувати симпатію один до одного...

 
"Гола правда" справляє враження фільму, у якому автори постійно змінювали концепцію та переписували сцени. У стрічці присутній доволі грубий та ризикований гумор у стилі "дітям до 16-ти", але ці епізоди, як скажімо, сеанс сімейної терапії, що його проводить Майк із ведучими новин у прямому ефірі, перекриваються набридливою голлівудською сентиментальністю.

"Гола правда" починається із непристойних, навіть агресивних сексуальних жартів, і набирає швидкий темп, який, зрештою, цілком спадає до кінця фільму. Сучасний Голлівуд не здатний на відвертість молодіжних комедій 80-х, де важко знайти звичну нам політичну коректність.

А саме їх обрав для наслідування Джад Апатов, якому вдається балансувати на межі непристойності та вульгарності, аби створювати неймовірно смішні фільми про сексуальних невдах, маргіналів та простих торчків.

 
"Гола правда" намагається копіювати апатівські прийоми і у той же час прагне не виходити за межі посередності. Секс має бути без збочень, жарти - без сарказму, природність слід максимально цивілізувати, а взірцевість зробити не дуже нудною.

Зірки "Голої правди" Кетрін Гейґель та Джерард Батлер також залишилися у своїх звичних амплуа. Гейґель знову зіграла молоду самотню жінку, а Батлер продемонстрував свій фірмовий "тваринний магнетизм", який ми пам'ятаємо ще з часів "300 спартанців".

Додам, що стрічці також неабияк шкодить вульгарний психоаналіз "для чайників". Вдале "перевиховання" Майка тут звично зводиться до зовнішньої травми, яку можна вилікувати простою розмовою.

"Гола правда", безперечно, здатна розсмішити та розважити глядача під час перегляду, та водночас вона належить до тих картин, які моментально зникають з пам'яті після сеансу, не будучи здатними поліпшити настрій надовго, і абсолютно не спонукають до повторних переглядів.

Оцінка фільму 3 з 5

За допомогу у підготовці матеріалу автор дякує кінотеатру "Київ"

Ідеальний трилер

Принципово іншою є картина "Ідеальна втеча", яка уособлює собою фахові чесноти кращих голлівудських стрічок. Цей малобюджетний фільм є не просто взірцевим у своєму класі трилером, а ще й цікавою рефлексією на теми сценарної майстерності в Голлівуді.

 
Написав та зафільмував картину Девід Туї, відомий за "Хроніками Ріддіка" та "Чорною дірою". Проте перше визнання Туї принесли саме сценарії, серед яких виділяються "Чорнокнижник", "Втікач" та "Солдат Джейн". Можливо, саме особистий досвід спонукав Туї зробили головним героєм своєї картини голлівудського сценариста-початківця.

Зрештою, фабула "Ідеальної втечі" зводиться до її слоґану: "Шість підозрюваних, два кіллера, жодного шансу врятуватися", бо тут йдеться про три пари молодих людей, які опиняються під підозрою у скоєнні серійних вбивств. А головними героями стрічки є подружня пара, яка прибуває на один з Гавайських островів, аби провести свій медовий місяць. Молоді налаштовані оптимістично, проте звістка про пару серійних убивць може зіпсувати їм відпочинок.

 
"Ідеальна втеча" є чудовим зразком мінімалізму, який йде на користь картини. Тут відсутні грандіозні спецефекти та історія про порятунок світу. Натомість, усе, яку старому доброму кіно, яке трималося на цікавому задумі та неординарному його втіленні. Цікавий задум полягає у переосмисленні певних кінематографічних кліше, а втілення, власне, в неординарному сценарії та непересічних акторських роботах.

Серед зірок першої величини тут знялася тільки Міла Йовович, проте вона не стала явним солістом, передавши цю роль персонажам Тімоті Оліфанта та Стіва Зана. Перший відомий з низки картин, серед яких виділяються "Хітмен" та "Міцний горішок 4", проте для більш просунутої аудиторії Оліфант довіку залишиться божевільним Міккі з "Крику-2" Веса Кревена.

 
У фільмі Міккі був шанувальником сиквелів і з нетерпінням чекав суду, аби звинуватити кінематограф у своїй ненормальній поведінці. Зрештою, його герой також по-своєму переосмислював голлівудські кліше з ножем у руках.

Щодо Стіва Зана, то він хоч і переграв Метью Макдонагі у "Сахарі", проте по-справжньому зміг себе проявити щойно в "Ідеальній втечі". Непросто зіграти людину-хамелеона, чиї зовнішні метаморфози позначають також і відсутність душі.

 
Зрештою, Міла Йовович також цілком органічна у своїй ролі, навіть більше, цього разу їй справді вдалося створити непересічний характер. І це доволі незвично на тлі її суцільної біганини у численних безглуздих фільмах дії.

Попри суто глядацьке задоволення, яке приносить картина, "Ідеальна втеча" ще може бути моделлю для наслідування молодими кінематографістами. Фільм є яскравою ілюстрацією того, як можна створити цікаве кіно за невеликі гроші.

Оцінка фільму - 5 з 5

Фотокадри kino-teatr.ua та film.ru

powered by lun.ua