Театр без кордонів, але в ланцюгах

181
15 жовтня 2009

Український театр сьогодні переживає не кращі часи. Про це часто-густо в численних інтерв'ю заявляють провідні режисери та діячі культури нашої країни. "Українська правда. Життя" вирішила звернутися до фігурантів театрального процесу і визначити, в чому полягають проблеми та головні відмінності між театром вітчизняним та європейським, який живе повноцінним творчим життям. 

Український глядач може дізнатися про театральні процеси Європи хіба що з інтернету чи розповідей гастролюючих колективів. Ті гастрольні спектаклі, які можна спостерігати у Києві, переважно репрезентують традиційну російську сцену.

Вони спрямовані на поповнення каси і не зачіпають нові естетичні розробки, які з'являються в європейському театрі. Вакуум, в якому знаходиться сьогодні театр України - головний бич для розвитку вітчизняного театрального процесу.

Можна говорити, що частково цей вакуум намагається заповнити "Гогольфест", але цей фестиваль проходить у Києві лише раз на рік (у сусідній нам Угорщині біля 60-ти театральних фестивалів проходить лише влітку!), топових європейських імен він презентує небагато і кардинально картину змінити не може.

"В Україні немає міфу великого театру, немає карнавальної культури, - пояснює режисер та художній керівник "Гогольфесту" Влад Троїцький. - Західна культура побудована на міських містеріях, відчутті свята. Фестивалі в Авіньоні та Единбурзі - це тотальне відчуття свята. Ми нашим Гогольфестом намагаємося відтворити це відчуття".

Отже, Європа

Сучасний європейський театр інтегрується не лише за національними ознаками. Домінантою західних постановок є змішання найрізноманітніших стилів і подолання кордонів стилістики, простору та гри. Європейська сцена активно використовує елементи кіно, відео, art performance, сучасної музики та літератури, contemporary dance.

Сьогодні вона тяжіє до невербальних засобів виразності, що значно спрощує інтегрування продукту в інші культури.

Наприклад, компанія норвежського режисера, хореографа та сценариста Йо Стромгрена пропонує постановки, в яких присутні елементи клоунади, пантоміми та сучасного танку.

Актори Стромгрена говорять на сцені тарабарською мовою, ставлячи акцент на зрозумілому будь-якій нації емоційному забарвленні звуків. А хедлайнер світових фестивалів латвієць Алвіс Херманіс виносить свої постановки за межі театру як такого.

Його вистава "Лід" за Сорокіним гралася на російському міжнародному фестивалі "NET" в не опалювальній галереї на території заводу, а "Ревізора" Херманіс представив в звичайній столовій радянських часів.

Алвіс Херманіс може зробити виставу навіть в не опалювальній галереї на території заводу
Європейський театр сміливо експериментує.

Група "Рюміні Протокол" взагалі відмовилася від театрального актора і робить вистави з пересічними людьми. І на подібний продукт в Європі є неабиякий попит. Нещодавно в Ліоні з успіхом пройшли гастролі вистави Дідьє Роуза "Я думаю про вас", яку режисер поставив зі старими людьми, використовуючи в якості драматургічної основи зворушливі історії з їхнього життя.

Перераховувати топові імена, тенденції та стилістичні особливості європейського пошуку в цій статті не має сенсу.

Зрозуміло лише одне, що в той час, як учасники театрального процесу в Європі займають в мистецтві і суспільстві лідируючі позиції, наш український театр переживає певні ознаки стагнації - нових колективів не вникає, провокації у виставах нуль, режисерських ідей, які б відображали реальну ситуацію сучасного українця, бракує.

(Єдиний режисер, хто пропагує театр потужних ідей - це Андрій Жолдак, але і його театральна рутинність викинула далеко за межі нашої країни). Самі актори і режисери відчувають себе за бортом соціального та мистецького процесу.

Щоб розібратися в цій проблематичній ситуації, ми вирішили звернутися до наших практиків сцени, які багато працювали за кордоном і мали можливість на своїй шкірі відчути різницю між українським та європейським театром. На жаль, питання, які наболіли, сьогодні не стосуються творчості.

Головною перепоною для розвитку театру - є кайдани у вигляді застарілої форми функціонування театрів.  

Про відношення держави до культури

Станіслав Мойсеєв, режисер "Молодого театру" (щойно повернувся з Угорщини, де працював в проекті "Центрально-Європейське коло" над "ревізором" Гоголя):

- В Угорщині працюють програми і діють стандарти Євросоюзу і відсоткове фінансування культури в будь-якій країні ЄС не мусить бути нижчим. І хоча Угорщина дуже постраждала від кризи, вона дозволяє собі в маленькому провінційному місті Бекешчаба на 70 тисяч населення робити міжнародні проекти.

Пітер Фекета - директор театру в цьому місті, опираючись на європейську фундацію, на підтримку місцевої влади, безпосередньо губернатора, створив проект "Центрально-Європейське коло". Він складається з шести прем'єр, які ставлять режисери країн, що межують з Угорщиною - Австрія Словенія, Україна, Румунія, Сербія. Цей проект йтиме сезон. І Україна в моєму обличчі стартувала першою.

В нас щось подібне уявити собі складно. Більшість театрів в Угорщині бродвейського типу, і для провінційних міст - це нормальна практика. Виставу буде відіграно 30-40 разів, а потім з'явиться наступна прем'єра, яка експлуатуватиметься за таким же ж принципом.  

Дмитро Богомазов, режисер театру "Вільна сцена":

- В Швеції та Норвегії я не побачив ажіотажу, пов'язаного з мистецтвом, але там держава дуже цілеспрямовано підтримує стан активності в цій царині, тому що як тільки мистецтво зникне, почнеться деградація суспільства. Якщо думати, що мистецтво це розвага, а не будівництво держави, тоді усе може погано скінчитися.

Франція та Німеччина - країни, які претендують на роль лідируючих в Європі. В Берліні існує програма, яка заохочує там малювати художників світу. Вони їм студії здають за копійки! Я там зустрів художника з Нью-Йорку і той сказав, що йому в Німеччині дешевше зняти студію та працювати, ніж у себе на батьківщині.

Не так давно у Франції була програма з підтримки репу. Там дуже підтримується сучасний танок. І кожен рік ці програми оновлюються. Приведу приклад. Французи вирішують, що хочуть розвивати сучасний цирк, об'єднавши його з театром. Вони створюють програму фінансування і освіти людей.

Виникає цілий ряд театрально-циркових труп. І цей напрямок фінансується. Там окрім міністра культури є ряд установ, які займаються стратегією і тактикою розвитку культури. Потім, коли ситуація з цим напрямком нормалізується, чиновники можуть сказати: "А тепер мусите самі рухатися далі".

Створення іміджу культури у суспільстві - справа держави. А хто в нашій країні займається стратегією та тактикою культурного розвитку? В нас держава вирішує лише питання фінансування - кому дати трохи більше грошей, кому менше, як утримати ситуацію. Тому й нема процесів і контекстів

Про західного і українського актора

Олександр Білозуб, режисер, сценограф, актор:

- Я працюю з угорськими зірками, і там актор - активний не лише в професії, а й в своїй громадянській позиції. Він вирішує свою долю. Це освічені люди, які досконало володіють професією. Нашим акторам треба їздити дивитися, відслідковувати, цікавитися. А в нас усі живуть за філософією - моя хата з краю.

Олександ Білозуб
Світ розвивається. Є інтернет. Дивись вистави, програми фестивалів європейських, читай статті! Актори мають бути сучасними людьми не в плані модного одягу.

Вони повинні відчувати больові точки часу. Це їхня робота, за це вони отримують гроші. Як бухгалтер мусить щодня відслідковувати усі постанови бухгалтерського обліку, так і актор. Треба просто підняти дупу і бігати, дивитися, тоді і дупа стане меншою.

На заході зовсім інакше ставлення до професії і в сенсі дисципліни, тому що там є конкуренція.

В угорському театрі, коли тобі призначають о восьмій ранку примірку, цеха сидять і вже чекають, тому що у солістки о 10 годині репетиція. І ніхто тобі дірку в голові не робить, що хтось пожертвував своїм часом.

Про публіку

Дмитро Богомазов, режисер театру "Вільна сцена":

- Я вважаю, що освіта та культура - дві речі, необхідні для створення спільноти повноцінних людей. Тому, яку спільноту держава виховала, така і публіка.

В нас публіка чітко розділяється на тих, хто ходить в театр Лесі Українки, хто в театр Франко, хто ходить до нас, хто на Лівий берег. Вона обрала собі пріоритет. Вона теж законсервована, тому що в нас немає режисерської та акторської ротації.

На заході є рух робочої сили, тому що там нема такого поняття, як прописка. Сьогодні він в Марселі, завтра в Парижі, але зарплата забезпечує йому можливість будь-де зняти квартиру, актор має соціальні гарантії. В нас цього немає.

Вистава ACTION у театрі "Вільна сцена"
В нас усі прагнуть в Київ і хочуть закріпитися. А щоб закріпитися тут, треба не галасувати - схопив і тримаю. В нас всі процеси спрямовані на консервацію.

Про застарілу форму існування українського театру

Станіслав Мойсеєв, режисер "Молодого театру":

- В Угорщині існує система балів, додаткових бонусів, які люди отримують у зв'язку з роботою над конкретною виставою. В театрі усього десять штатних акторів, і усі інші запрошуються на контрактну форму. І ця контрактна форма виглядає таким чином. Після прем'єри до мене підійшов директор і сказав: ось список усіх, хто забезпечував постановку, треба виставити їм пункти. Тобто я оцінюю, як працювали актор і постановочні цеха під час цієї вистави, від мене залежить їхня зарплата.

Кожен пункт означає певну суму грошей і якщо середній пункт - 5, а я комусь ставлю 7, то у когось іншого буде - 3. Це дуже серйозно стимулює відношення до роботи, бо це та зарплата, яку вони будуть отримувати протягом експлуатації вистави. В нас залишається рівна система оплати праці, що дуже негативно впливає на процес.

Люди зубами чіпляються за театр, куди вони попали волею долі чи з інших причинам. Зовсім відсутня ротація, немає оздоровлення колективу і внесення свіжої крові в колективі.

Олена Богомазова, директор театру "Вільна сцена":

- Доходить до смішного. Я розмовляла з російською фірмою, яка намагається налагодити продаж квитків на виставу через інтернет. Вони кажуть, що в Україні це складно просувається, тому що ми працюємо у царині існуючого законодавства. В мене є інструкція про продаж квитків, де значиться, що ми маємо право продавати квитки лише на папірцях. Сама організація процесу застаріла в середині театру.

Про соціальну захищеність

Станіслав Мойсеєв, режисер "Молодого театру":

Станіслав Мойсеєв
- Усі керівники київських театрів знаходяться на контрактній формі і власник хоче впливати на керівника театрів.

В Німеччині існує практика два п'ятирічні контракти - максимальний термін, в якому художній керівник театру може перебувати на посаді. У нас це виглядає дивно. Контракт в нас він нічого не змінює окрім того, через 5 років зі мною його може бути розірвано. Причин в контракті для цього закладено багато і вони не мають стосунків до творчості.

Я можу не виконати фінансовий план чи не підчинюсь ідіотському наказу керівництва. В цьому випадку я залишаюсь абсолютно незахищеним співучасником процесу, тому що ніякої компенсація я не отримаю. Там це виглядає інакше, тому що все це прописується в контракті і людина відчуває свою захищеність.

Вихід в інтеграції

Станіслав Мойсеєв, режисер "Молодого театру":

- Коли ти живеш в об'єднаному європейському просторі, то тенденції стають загальнодоступними. Ми знаходимося на периферії процесу. Ми герметизовані в своєму просторі, і ніж більше було б інтеграційних спільних проектів, коопродукції, тим швидше ми б стали співучасниками європейського процесу.

Фото з сайту Йо Стромгрена, "Молодого театру", театру ім. Франка, meeting.lv і teatral.org.ua



powered by lun.ua