Останній роман Набокова: чи якісно переклали "Оригінал Лаури"?

У далекому 1975 Набоков почав роботу над романом "Оригінал Лаури", але не встиг його дописати. Після смерті письменника у 1977 від тексту не залишилось ані чіткого плану, ані цілісного рукопису - лише 138 карток каталогу.

І тут починається містика: незадовго до смерті Набоков попросив дружину спалити каталог. Але знищити текст рука не піднялася. Замість цього дружина і помічниця письменника ніби натиснула на паузу - здала каталог чоловіка на збереження в банк.

У 1991 після смерті Віри Набокової тягар відповідальності за правильне рішення ліг на Дмитра Набокова, єдиного та останнього спадкоємця.

У квітні 2008 він оголошує про своє рішення опублікувати роман батька. В ЗМІ, а також у світових мистецьких і наукових колах починається гаряча дискусія про правильність цього рішення, в межах якої звучать неоднозначні паралелі з Кафкою і Гоголем.

Провідних критиків під підпис про нерозголошення інформації пускають подивитися на рукопис роману. З часом уривки роману абсолютно відкрито публікують в американському "Playboy" та британському "The Times".

Упродовж листопада останній текст Набокова видали повністю. 7 листопада - в Україні. 17 листопада - в США та Великій Британії. 30 листопада - в Росії. Особливий смаколик перепаде італійцям - переклад італійською мовою зробив сам Дмитро Набоков.

Тільки подумайте - український "Оригінал Лаури" вийшов днів на 10 раніше за "The Original of Laura" в США та Великій Британії. Це кількісні показники. А як щодо якісних?

Що тут казати - книжечка "Оригінал Лаури (Насолода вмирати)" від видавництва "Фоліо" надзвичайно приємна для тримання в руках і розглядання.

Нестандартне рішення обкладинки в стилі колекції метеликів - реверанс у бік хобі Набокова, який у вільний від роботи час був ентомологом-любителем. Також дуже радують око факсиміле рукопису Набокова на кожній парній сторінці.

Недаремно критики та науковці говорять про унікальну можливість зазирнути в творчу лабораторію Набокова. Читач може сміливо вмикати опцію вивчення невідомих документів: можна роздивитись усі вагання руки автора - від найменших закреслень чи слідів ластику до зафіксованих пошуків вдалого слова в ряді синонімів, доданих слів і нотаток-виписок з преси чи словника на полях.

Така ось форма. Що зі змістом?

Під обкладинкою - фрагментарний текст, "роман з ключем, ключ до якого втрачено назавжди". Який ключ, і де він - ніхто не відповідає. Легко здогадатися, що сюжет тут переказати не легко.

В уривках можна розгледіти три основні сюжетні лінії: історія вродливої молодої жінки Флори, записана її коханцем, письменником російського походження Іваном, який розповідає і про Флориного чоловіка Філіпа Вайлда, фахівця з експериментальної психології, котрий регулярно вводить себе в транс і чинить там ментальні самогубства.

З огляду на відсутність остаточного плану, порядок розміщення фрагментів - довільний. Деякі видавці цим пречудово скористалися.

У США та Великій Британії видали книжки з копіями карток і з перфорацією на сторінках. Навіщо? Щоб читач міг відірвати картку від сторінки та створити свій власний каталог, пазл. Це співтворчість з автором як вона є.

Українським читачам такого скуштувати не судилося. Зате судилося інше - переклад українською мовою від Петра Таращука. Цей перекладач зі стажем уже вдруге працює з текстами Набокова - першим досвідом була "Лоліта".

Набагато краще за будь-яку рецензію про роботу пана Таращука скаже vox populi. В мережі вже траплялися жарти на тему "2 за ціною 1 - український переклад безкоштовно!"

Звісно, відбиватися від нападок буквоїдів можна за допомогою простого, але зрозумілого аргументу - текст Набокова сирий і недописаний. Перекладач справді мав передати цю недосконалість. Доказом благородної мети та добрих намірів стануть фрази на кшталт "мало супровід у вигляді звичайної насолоди" або "фонтанові знадобилося досить часу, щоб забезпечити належну ерекцію".

Набоков писав роман на ось таких карточках

Менш благородна причина - незнання французької. Вкраплення цієї мови розсипані на багатьох сторінках роману. В українському перекладі з ними повелися дивно - частину переклали українською мовою просто так, частину залишили як є, додавши посилання-переклад.

Ось на 101-й сторінці підстаркуватий ловелас мріє про біляве шовковисте волосся 12-річної дівчинки: "If he could be allowed to stroke it or s'effleurer des lèvres". Суміш англійської та французької переклали: "Якби ж йому дозволили погладити їх [коси - прим. І.С.] або провести рукою по lèvres" і внизу сторінки пояснили, що "lèvres" - це губи.

Перекладач не врахував різниці між французькими дієсловами "effleurer" та "s'effleurer", тобто між "торкнутися чогось, пестити щось" і "торкнутися, пестити себе". Відтак історія про ніжний ледь відчутний дотик губ до волосся перетворюється на бажання "провести рукою" по вустах.

Ніби дрібничка. Але таких дрібничок немало. Все ніби дуже безневинно - десь "вона" чи "він" замінили на власне ім'я, десь "випивку" конкретизували до "віскі"...

Але є і серйозніші речі. На сторінці 57 Флору омолодили: з "twenty-four year old impatient beauty" вона перетворилася на "двадцятирічну нетерплячу красуню". А на сторінці 117 прекрасний дідусь із актуальними нині нахилами педофіла поміняв своє ім'я з "Mister Hubert H. Hubert" на менш красномовне "містер Губерт".

Ставити традиційне запитання "чому з текстом не працював редактор" я не буду - скоро це стане поганим тоном.

Тим паче в тексті є не в міру смішні анекдотичні казуси.

Містер Губерт пахне "квартетним запахом". Ні, про музичні інструменти не йдеться. Це просто "fourfold smell" - запах із чотирьох компонентів.

А ось під час першого сексу Флора спостерігає, як французький хлопчик Жуль "насуває піхву юніорського розміру на орган"... Запахло порно? А даремно - на "орган" одягають прозаїчний "sheath", тобто презерватив.

"Домашні капці", які в романі називають "carpetoes" (Набоківський гібрид зі слів "carpet" і "shoes"), передається абсолютно прозорим для розуміння неологізмом "килимпальчики".

Не менше шарму в прекрасному словосполученні "тартанові черевики". Ну так, в оригіналі теж "tartan booties". Але порівняйте зображення "tartan booties" - правда, вони схожі на звичайнісінькі бурки, тільки в шотландку? - зі значенням українського слова "тартан" А тепер уявіть собі чоловіка у тартанових черевиках.

Як бачите, "Оригінал Лаури" однозначно вартий прочитання українською.

Чому? По-перше, є нагода згадати англійську мову та спробувати розплутати нерозгадану перекладачем гру слів.

По-друге, шукати альтернативу у російському перекладі не варто - видавництво "Азбука" видала факсиміле рукопису лише у limited edition, яке до України може просто не доїхати. По-третє, здоровий сміх подовжує життя.

Усі фото взято з sumno.com