Тиждень екранізацій: убивство, зрада та втрачене кохання

14
26 лютого 2010

Від 25 лютого на українські екрани виходять: драма "Милі кості" Пітера Джексона, мелодрама "Любий Джон" Лассе Халлстрьома, психологічна драма "Інший чоловік" Річарда Ейра та романтична комедія "Одного разу у Римі" Марка Стівена Джонсона.

Небесні створіння повертаються

У житті практично кожного знаменитого режисера рано чи пізно наступає етап, коли він перетворюється на шанованого усіма "метра". Такий час настав і для новозеландця Пітера Джексона, який після успіху "Володаря кілець" нарешті зміг зосередитися на більш особистісних проектах.

Після відносних невдач із "Кінґ-Конґом" (який не виправдав продюсерських надій у кінотеатральному прокаті) та непорозумінь з "Гоббітом", який не пішов далі підготовчої стадії, Джексон здебільшого продюсував чужі картини, серед яких і доволі примітний проект минулого року - "9-округ" Ніла Бломкампа. Як режисер, наприкінці минулого року Пітер Джексон випустив картину "Милі кості" за однойменним романом Еліс Сіболд.

 
У романі йдеться про 14 річну дівчинку Сьюзі Селмон, зґвалтовану та вбиту серійним убивцею. Поліція не має жодних зачіпок, тому батько Сьюзі намагається знайти маніяка самотужки. Його підозри падають на дивакуватого та відлюдькуватого сусіда містера Ґарві.

Тим часом, сама Сьюзі опиняється у дивному місці між небом та землею та може спостерігати за діями причетних до неї людей. Вона бачить, як страждають її батьки, як руйнується її до того щаслива родина. Проте дівчина не може нічого вдіяти, вона залишається невидимою для людей. А найголовніше, вона щодня бачить свого убивцю, який досі залишається на волі.

 
Письменниця Еліс Сіболд, яка виросла у американському передмісті, із власного досвіду знає, що охайні однотипні будиночки, оточені білими огорожами, можуть ховати чимало жахливих таємниць. І хоча передмістя неодноразово ставало місцем дії горорів, Пітер Джексон свідомо уник елементів цього жанру, не показавши навіть вбивства дівчинки-підлітка маніяком із бритвою.

У трагічній історії Сьюзі Селмон його цікавила тема мандрів вразливої дівчинки лабіринтами власної фантазії, яка ще 1994 року була апробована у "Небесних створіннях".

Власне фільм ніби розпадається на дві частини: сіре буденне життя на землі та підкреслено яскраве небесне існування Сьюзі. І цим фільм радикально відрізняється від роману, бо для письменниці позаземні сфери великого значення не мали, тож вона окреслила їх лише пунктиром.

 
У фантазійному світі була ідеальна школа із улюбленими уроками, морозиво, коли захочеш, ігри з собаками та веселі прогулянки. Пітер Джексон, який майже нічого не змінив у фабулі роману, водночас побудував для Сьюзі новий рай, із зеленими лугами, чарівними рослинами, екстравагантними сукнями та різнобарвними небесами. А після того, як поряд із Сьюзі з'явилася подружка Голлі, "Милі кості" почали до болю нагадувати "Небесні створіння", де полями гасали Кейт Вінслет і Мелані Лінскі.

Зіркою фільму стала п'ятнадцятирічна Сірша Ронан, яка кілька років тому була номінована на "Оскара" за роль у "Спокуті" Джо Райта. Сірша вміло поєднує невинну незграбність підлітка, ніжність юної дівчини та майстерність серйозної актриси.

Щодо дорослих акторів, то звертають на себе увагу тільки Сьюзен Сарандон, яка зіграла екстравагантну бабусю Лінн, та Стенлі Тучч, який майстерно втілив понурого, немов би вицвілого від часу містера Ґарві.

 
Стрічка "Милі кості" не стала новим етапом у творчості Джексона. Вона просто закріпила його позиції серйозного та поважного режисера, який здатен виробляти незмінно якісний продукт. І хоча у картині немає легкості та захоплення, що буквально вирує у кожному кадрі "Небесних створінь", "Милі кості" здатні зачепити за живе та примусити серце забитися частіше.

Джексон викинув із фільму сцени вбивства та сексу, детально описані у романі Сіболд, і залишив Сьюзі її чистоту та непорочність юної дівчини, яка назавжди залишиться дитиною у країні справжніх небесних створінь.

Оцінка фільму 5 з 5

Помилка шведського резидента

Американський режисер шведського походження Лассе Халлстрьом уславився як творець солодкаво тягучих та до смерті нудних мелодрам із претензією на вселюдську значимість. У своїх фільмах режисер часто виступає захисником прав принижених та зневажених, на кшталт жінок у патріархальному суспільстві чи негрів у США.

До того ж, хитрий європеєць щоразу намагається полоскотати поважну американську публіку якимись контраверсійними та скандальними темами: наприклад, демонструє перетворення слабкодухого юнака на дорослого чоловіка після власноруч зробленого аборту у "Правилах виноробів" чи зображає лицемірство ревних католиків у "Шоколаді". І це забезпечує довгу кінокар'єру Халлстрьома у Голлівуді.

 
Свою нову стрічку "Любий Джон" режисер зняв за однойменним романом Ніколаса Спаркаса. У романі йдеться про молодого вояка Джона Тайрі, який намагається налагодити стосунки із власним батьком, диваком та відлюдником, а також коханою дівчиною Саванною. Молоді люди палко кохають одне одного і мріють побратися, але Саванна не витримує кількарічної розлуки і виходить заміж за іншого.

Схоже, що цей твір зацікавив Лассе Халлстрьома насамперед з двох причин: серед героїв "Любого Джона" є хворий на аутизм хлопчик, а також дід із синдромом Асперґера. Крім них, у стрічку з роману перейшов ще один кон'юнктурний персонаж - хороший та мужній солдат американської армії, який воює в Іраку. У фільмі ми бачимо ще й кадри падіння Веж-близнюків.

Люди "із особливими потребами" після "Людини дощу" та "Фореста Ґампа" міцно вкоренилися на екранах, символізуючи толерантність та цивілізованість західного суспільства.

А ось війну в Іраку вже повелося зображати як велику помилку адміністрації Буша. Тож солдата, який вирушає на Схід з почуття патріотизму, і сприймає свою роботу без звичного для американського кіно "антивоєнного пафосу", вочевидь, можна записати до "контраверсійних моментів", що їх так полюбляє Халстрьом.

 
У всьому іншому стрічка "Любий Джон" - просто снодійна та банальна мелодрама, на тему "ось ми любились та розійшлися і не зійдемось ніколи знов". Халлстрьом ніколи не прагнув знімати реалістичні історії, хоча дивним чином характеризував свій творчий стиль як "реалізм". Але у фільмах шведа, немов у сумнозвісному соцреалізмі, більше вигадки, ніж життєвої правди.

Натомість Спаркс у романі детально розвивав динаміку стосунків Саванни та Джона від першого захоплення, до сварок та непорозумінь і фінального розриву. Халлстрьом уникає цих деталей. Його герої під гарну музику просто катаються на дошці для серфінгу, цілуються під дощем, кохаються у сіні, та читають листи, які засвідчують палкі почуття. Аманда Сейфрід гарно витріщає свої великі сині очі, а Чанінґ Татум демонструє своє накачане тіло. Все інше стирається із пам'яті на наступний день після перегляду.

Оцінка фільму 3 з 5

За допомогу в написанні матеріалу автор дякує кінотеатру "Київ"

У пошуках іншого чоловіка

Стрічка відомого британського режисера Річарда Айра "Інший чоловік" є третьою екранізацією серед прем'єр цього тижня. У основі картини лежить однойменне оповідання німецького письменника Бернгарда Шлінка із книжки "Польоти кохання". Твори Шлінка вже екранізовувалися у Голівуді - стрічка "Читець" за його романом, отримала "Оскар" минулого року.

Оповідання "Інший чоловік", опубліковане 2000 року, до болю нагадує сюжет стрічки Валерія Тодоровського "Коханець", яка вийшла на екрани у 2002-му.

 
За сюжетом, вже немолодий чоловік дізнається, що у його померлої дружини довгий час був коханець. Таємниця невірної дружини мучить його, тож чоловік вирушає у сусіднє місто, аби зустрітися із суперником і з'ясувати, чим Інший (так його йменують в оповіданні) виявився кращим за нього.

Айр, адаптуючи оповідання Шлінка, позбавив його багатьох суттєвих дрібниць, які додавали творові харизми. З Німеччини він переносить дію в Англію та Мадрид, замість листів та фотоальбомів герої користуються макбуком та електронною поштою, а невдаха-коханець із обвислим пузом перетворюється на пристрасного красеня Антоніо Бандераса.

Померла дружина зі скромної скрипальки стає ґламурною дизайнеркою. Та й сама спокійна, рефлексивна історія обманутого чоловіка чомусь конче повинна була стати трилером, у якому Лаям Ніссон неодмінно хоче вбити Бандераса молотком під час розмови про розмноження черепашок.

 
Емоції у фільмі б'ють через край. Обидва чоловіки кричать, метушаться та впадають в істерики, змагаючись за честь бути "першим" у житті покійної жінки. Здається, жоден кадр стрічки не обійшовся без тривожної музики. І якщо музика у кіно є засобом підкреслити важливість моменту, або налаштувати глядача на певні емоції, то Айр, схоже, вважає, що неважливих сцен у його фільмі взагалі немає, і глядач просто змушений отримати розрив серця у фіналі.

Зрештою, важко збагнути, що ж таки знайшла невірна дружина у герої Бандераса. Увесь сенс заступають набридливі мексиканські пристрасті, розіграні двома хорошими акторами у одному поганому фільмі. Краще вже дивитися Тодоровського.

Оцінка фільму 2,5 з 5

Одного разу в Римі

Молода жителька Нью-Йорка Бет працює у музей Ґуґенгейма настільки самозречено, що їй не вистачає часу на особисте життя. Сестра Бет запрошує її на своє весілля, яке відбудеться у Римі. Там дівчина знайомиться із Ніком, колишнім спортсменом.

Під час банкету, дівчина, вже будучи добряче напідпитку, лізе у місцевий фонтан Кохання, куди люди з різних країн світу кидають монетки, щоб здобути справжню любов. Бет забирає кілька монеток із собою в Нью-Йорк, і згодом помічає, що її починають переслідувати дивні закохані типи. А серед них і симпатичний спортсмен з весілля...

 
Стрічка "Одного разу в Римі" - це стандартний ромком про самотню жительку Нью-Йорка, яка потерпає від мегери-начальниці, має некрасиву подругу та помічника ґея.

У цьому фільмі заїжджені та обсмоктані, на кшталт шпинату, що застряг в зубах, чи весільної церемонії, яка весь час переривається через дурні репліки героїв. І нехай вас не спокушають імена Денні Де Віто та Анжеліки Г'юстон у титрах, їхні ролі хоч і кумедні, але маленькі, і більша частина екранного часу припадає якраз на штампи та стереотипи.

 
Зрештою, а чого ще чекати від Марка Стівена Джонсона, який зняв "Шибайголову" та "Примарного вершника"? Зміна жанру аж ніяк не вплинула на його творчі здобутки.

Оцінка фільму 1 з 5

powered by lun.ua