Аліса у країні Бартона

435
12 березня 2010

Тім Бартон знову взявся за екранізацію дитячої літературної класики - 2005 року він поставив "Чарлі та шоколадну фабрику" за книжкою Роальда Даля, а тепер надійшла черга "Аліси в країні чудес" та "Аліси у Задзеркаллі".

За допомогою сценаристки Лінди Вулвертон, режисер створив свою власну історію, задіявши керролівських персонажів. За сюжетом стрічки, 19-річна Аліса Кінґзлі має заручитися із нелюбим їй молодим та бундючним лордом. На святкуванні заручин, дівчина помічає білого кролика у жилетці і біжить за ним. Далі - падіння у нору та зустріч із химерними жителями Низокраю.

 
Виявляється, що Аліса вже була там у дитинстві, але забула про це. Тепер їй доведеться боротися із жорстокою Червоною Королевою, яка тероризує її друзів за допомогою страшного дракона Жерберковта. Бік Аліси беруть Біла Королева, Божевільний Капелюшник, Чеширський Кіт, Соня а також Круть та Верть.

Поява цього фільму - подія неординарна. І не тому, що Бартон - має статус "культового" режисера, а твори Льюіса Керрола вже більше 100 років читають діти у всьому світі. Загадка фільму у тому, як на одному шматку целулоїду змогли уміститися два протилежні світогляди та дві абсолютно несхожі між собою творчі особистості.

 
Тім Бартон завжди знімав картини про героїв, які були схожі на нього, часто навіть візуально подібні. Його ідеальний персонаж - дивакуватий юнак, який через своє нестандартне мислення і зовнішність постійно конфліктує із оточуючими та власними батьками. У своїх інтерв'ю Бартон зізнавався, що відчуває симпатію монстрів на кшталт Чудовиська з "Франкенштейна", і не вважає їх негативними персонажами. На думку режисера, потворне обличчя чи маска здатні виражати глибину особистості краще, аніж відкрите приємне лице.

На відміну від Бартона, Люьюїс Керрол більше полюбляв гру зі смислами, аніж пошуки їх. Полем діяльності британського письменника та математика було слово та мінливість його значення. Пригода Аліси - це суцільний мовний експеримент, філософська гра. Аліса потрапляє у світ, де неможлива будь-яка стійка ідентичність, адже слова та їхній смисл більше не прикріплені один до одного.

 
Творчість Льюїса Керрола близька до постмодернізму, який полюбляє мовні ігри та розхитування сталих ідентичностей. В той же час Тім Бартон - типовий модерніст, який прагне насамперед самовираження. Він усе життя розповідає одну-єдину історію, що базується на переживаннях власного дитинства та юності.

Більше того, у своїх інтерв'ю Бартон заявляв, що ніколи не відчував спорідненості із героями творів Керрола. На його думку "Аліса просто ходить від одного химерного персонажа до іншого" , і тому режисер вирішив додати у класичну історію "дію" та "глибину".

 
Зрештою, Бартон переробив дилогію про Алісу "під себе": дівчина стала дивачкою та фантазеркою, що конфліктує із вікторіанськими нормами та правилами. З'являються у фільмі й батьки Аліси, яких не було в оригінальних творах. Врешті-решт, після відвідин Низокраю, Аліса полишає жіночий світ кринолінів, фіжм і кніксенів та перетворюється на високого, стрункого, блідого та дивакуватого андрогіна, типового героя фільмів Бартона.

Та й сам Низокрай набув типових бартонівських рис: у саду, поряд із балакучими квітами, можна помітити Дерево Душ із "Сонної ущелини" та підстрижені кущі а-ля Едвард Руки Ножиці.

 

Фільмуючи "Алісу в країні чудес" режисерові довелося порушити власний принцип, що вимагає використовувати мінімум комп'ютерних спецефектів.

Цього разу майже 90% стрічки знімалося на зеленому екрані. Втім, Бартон постарався, щоби його фільм не виглядав занадто дорого і пафосно: так, скажімо лицарський обладунок Аліси більше нагадував костюм із фольги, а її чарівний меч - пластмасову іграшку із дитячого магазину.

 
І хоча "Аліса у країні чудес" повністю позбавилась керролівського духу, стрічка залишає чудові враження. Вона яскрава, динамічна та місцями дуже кумедна. А додаткової чарівності картині надає неперевершений український дубляж, зроблений студією Le Doyen.

Перекладачам вдалося знайти точні та промовисті українські відповідники керролівським "словам-гаманцям". Ну, а Jabberwocky-Жирберковт нічим не гірше за класичного російського Бармаглота із перекладу Діни Орловської.  

 

Оцінка фільму 4,5 з 5

 

Автор - Анна Купінська

powered by lun.ua