"Межі контролю" та "Залізна людина 2" - зустріч протилежностей

49
30 квітня 2010

Сам по собі

Стрічка "Межі контролю" вийшла в європейський прокат ще минулого року і одразу ж викликала чимало критики на свою адресу. Хтось із кінокритиків вважав її беззмістовною, а хтось просто провальною.

Американець Роджер Еберт, який вже кілька десятиліть вважається чи не найавторитетнішим кінооглядачем у світі, поставив "Межам контролю" лише половину зірочки з чотирьох можливих, а критики з популярного інтернет-ресурсу rottentomatoes назвали картину "безглуздою мінімалістською вправою, яка не приносить глядачеві жодної винагороди за нудний перегляд".

Зрештою, стрічка "Межі контролю" не пройшла відбір на конкурсну програму Каннського кінофестивалю 2009 року, на якому, як ми пам'ятаємо, було представлено чимало контраверсійних картин.

Втім, знайшлися і такі, кому картина сподобалася. Скажімо, відомий російський критик Юрій Ґладільщіков написав цілу апологію Джармушеві та його фільму, у якій він захищає режисера від власних фанатів, які "чекають від його фільмів якогось певного смаку, кольору чи запаху, як у пепсі-коли(...) чи гашиша". "Він сам по собі", - підводить риску критик. Із цим важко не погодитись.

 
Сам Джармуш ніколи особливо не переймався думкою кінокритиків і завжди знімав фільми так, як вважав за потрібне, ревно оберігаючи свою творчу незалежність від студій та чужих думок. Вісімдесяті та дев'яності роки минулого сторіччя були дуже успішними для цього режисера (практично усі його роботи були відзначені на різних європейських кінофестивалях), 2005 року його стрічка "Зламані квіти" отримала Гран-прі у Каннах. Схоже, що "Межі контролю" просто не поцілили у нерв часу.

Звісно, навіть нещадні критики стрічки оцінили блискучу операторську роботу знаменитого Крістофера Дойла, але при цьому не забули вказати, що режисер та сценарист Джармуш загалом зняв безглуздий фільм. Це досить дивно, адже сам режисер приділяє найпильнішу увагу кінозображенню, яке цілком передає його авторський задум.

У дитинстві Джим Джармуш хотів стати письменником і таки став ним, але замість ручки, друкарської машинки чи текстового редактора використовує кінокамеру. Його сценарії більше нагадують вказівки та намітки, а фільм твориться прямо на знімальному майданчику, без стадії розкадровки. Картини Джармуша дуже літературні, позбавлені традиційної драматургічної структури і сповнені уваги до найдрібніших деталей.

Інтелектуал завдає удару у відповідь

"Межі контролю" не стали винятком. У цій стрічці Джармуш знову звернувся до своєї улюбленої теми мандрівок. У його ранніх роботах герої мандрували типовою "одноповерховою Америкою", а персонажі картини "Межі контролю" опинилися в Іспанії. Сам Джармуш є апологетом подорожей. Стан відчуженості від світу та людей, що переживає подорожній, якнайкраще характеризує його дивакуватих героїв, які не мають ані справжнього дому, ані якихось життєвих амбіцій.

Головного героя своєї дебютної стрічки "Вічні канікули" режисер відправляє пароплавом з Нью-Йорка до Парижа, адже саме довга подорож дозволяє йому повністю покінчити з минулим, потрапити "на інший бік", у інший світ. Джармуш постійно звертає увагу на трансформацію, яку переживають його герої протягом цих довгих блукань. Саме тому йому нецікаві авіаперельоти, адже вони просто переносять людину з одного місця на інше, крім того, основну частину подорожі мандрівник проводить у нудному очікуванні свого рейсу.

 
У своїй новій роботі Джармуш вирішив розповісти саме історію про очікування. У стрічці йдеться про загадкового Самотнього Чоловіка (Ісаак де Банколе), який вирушає до Іспанії для якоїсь таємничої місії. Ми можемо здогадуватися, що він якийсь секретний агент, але цілі його подорожі не знаємо. Спочатку Самотній Чоловік їде до Мадриду і очікує там на подальші вказівки. Він приходить у кафе і замовляє собі два еспрессо в окремих чашках. Кодова фраза, за якою він упізнає зв'язкового: "Чи не говорите ви іспанською?".

На відміну від американських пейзажів, іспанські краєвиди захоплюють Джармуша своїм багатоманіттям. Сама таємна місія Самотнього Чоловіка перетворюється на медитативні мандри інтелектуала Іспанією із обов'язковими посиденьками у кав'ярнях, відвідинами музею Королеви Софії у Мадриді, прогулянками вузенькими вуличками і долученням до місцевої народної музики.

Час від часу до Самотнього Чоловіка приходять зв'язкові та заводять розмови про музику, кіно, богему, релігію, мистецтво. Герой практично не відповідає їм, а лише слухає. Розмаїття тем поєднує фраза, що звучить від самого початку фільму "Тому, хто вважає себе кращим за інших - дорога на кладовище. Там він зрозуміє, що життя - лише жменька попелу".

Втім, "Межі контролю" - це зовсім не філософський фільм про пошуки сенсу життя. Джармуш розставив чимало пасток і глядачам, і критикам, які з самого початку змушені плутатися у жанрових дефініціях цієї картини. Спершу "Межі контролю" нагадують якогось "Джеймса Бонда": ми бачимо крутого агента у стильному костюмі та оголену кралю, що згодна на короткочасний службовий роман.

 
Поява Білявки (Тільда Свінтон) привносить у фільм гічкоківські нотки (іще одна пастка - у фільмі МакГаффінів хоч греблю гати, але для розвитку сюжету вони геть не потрібні). Згодом на горизонті з'являється пустеля, в якій Серджіо Леоне знімав свого "Доброго, Поганого, Злого".

Крім того, у "Межі конролю" з'являються елементи, які "мандрують" у Джармуша з фільму в фільм, як, наприклад, несподівана поява оголеної дівчини, чоловік із футляром, а також розмови про життя, душу та мистецтво. А музика з фільму Леоне звучала ще у "Вічних канікулах". Зрештою, можна сказати, що Джармуш приготував подарунок для своїх фанатів (справжніх, а не "пепіскольно-гашишових", користаючись термінологією Ґладільщікова).

Втім, найбільший сюрприз чекає глядачів наприкінці фільму. Місія, заради якої Самотній Чоловік завітав у сонячну Іспанію - це втілення найзаповітнішої мрії будь-якого інтелектуала. Герой стає до бою з політиком, який завдяки своєму цинізму знищує все живе в людях, який абсолютно не сприймає тих цінностей, якими живе Джармуш та його герої, який не розуміє і не збирається розуміти ніяких розмов про музику, кіно чи мистецтво.

І лише після перемоги над цією силою (буквально втіливши слова про тих, хто повинен вирушити на кладовище, аби вгамувати власну пиху) Самотній Чоловік може нарешті влитися у вир життя. Головна думка картини "Межі контролю" несподівано виявилася надзвичайно злободенною для української інтелігенції. Залишається лише сподіватися, що і на нас чекає подібний хеппі-енд.

Оцінка фільму 5 з 5

Залізна людина проти вікової кризи

Після подій першої частини "Залізної людини" минуло близько року. Тоні Старк (Роберт Дауні молодший) - керівник найбільшої компанії з виробництва зброї і за сумісництвом Залізна людина - припинив усі війни у світі. Звісно, така ситуація не дуже подобається деяким американським політикам, яких Старк позбавив монополії на титул "рятівника світу".

Не задоволений ситуацією і конкурент Старка Джастін Гаммер (Сем Роквелл), який мріє і далі продавати свою зброю у різноманітні "гарячі точки". Хмари збираються і в далекій Росії - десь у забитій комуналці живе син радянського фізика, якого батько Тоні Старка колись переманив у США, а потім депортував із країни прямо в обійми КДБ. Ображений нащадок хоче помститися Старку і у підвалі паяє новий чудо-костюм, який може перемогти Залізну людину...

 
На відміну від першої частини, "Залізна людина 2" демонструє звичайне, людське обличчя Тоні Старка. Тепер це не світський лев, мачо та ексцентричний багатій - Тоні переживає кризу середнього віку і втрачає контроль над власним життям. Він все більше заглиблюється у депресію, і може навіть втратити свій чудо-костюм, адже влада зовсім не хоче мати проблеми зі схибленим суперменом. На додачу електромагніт у його грудях отруює кров, проте без нього Старк одразу загине.

Більша увага приділяється і його стосункам з друзями: Родді (Дон Чідл), Пеппер (Ґвінет Пелтров), Щасливим Гоґаном (цю роль виконує сам режисер стрічки Джон Фавро). Завдяки цьому кроку "Залізна людина 2" виглядає більш людяною та реалістичною (майже як "Темний лицар"), але стає менш динамічною. У другій частині побільшало героїв, тепер це вже не просто боротьба Хорошого і Поганого Хлопця, а ціла мозаїка з позитивних та негативних героїв.

На боці Старка стоїть не лише Родді та Пеппер, але й члени організації ЩИТ Наталі Рашмен (Скарлетт Йоганссон) та Нік Фуррі (Семюел Джексон). У команді супротивників зібралися жадібний зброяр Джастін Гаммер, божевільний російський вчений Іван Ванко (Міккі Рурк), тупуватий сенатор та їхні помічники.

 
Звісно, така кількість першорядних та другорядних персонажів одразу викликає проблему - поки ми слідкуємо за пригодами одних героїв, інші зникають з поля зору, аби несподівано з'явитися за півгодини, коли ми вже забули про їхнє існування. І поки ми розбираємося у хитросплетіннях сюжету, дія у стрічці гальмується.

Втім, ці недоліки не є вирішальними для "Залізної людини 2". Стрічка радує і своїм гумором, і спецефектами, і ефектними бойовими сценами. Зрештою, це те, чого ми чекаємо від хорошого підліткового блокбастера. Єдине, що викликає запитання - це поява Скарлетт Йоганссон у ролі Наталі Рашмен. Ця актриса з її чуттєвою зовнішністю значно краще виглядає у сексуально напружених фільмах Вуді Аллена, ніж у бойовику Джона Фавро. Тим більше, що бігає вона, як неповоротка школярка на фізкультурі. Хоча око радує.

Оцінка фільму 4 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у підготовці матеріалу



powered by lun.ua