"Країна мрій": шалені танці під дощем

77
12 липня 2010
Усі фото Ірини Андрійчук

Фестиваль Олега Скрипки під назвою "Країна Мрій" цього року запам'ятається безжальною зливою з градом у перший день. Але позитиву від цього заходу в результаті виявилося не менше, ніж завжди.

Тисячі людей, які вибралися цими вихідними на київське "Співоче поле", розуміли: там панує настільки феєрична атмосфера, що заради неї варто:

- протовктися до входу на фестиваль крізь вузьку "Алею майстрів", на якій уже о 12-й, за 2 години до початку фестивальної програми, важко було поворушити кінцівками;

- заплатити 30 гривень за вхід, хоча раніше фестиваль проводився безкоштовно, а зараз довгі черги за квитками на тій самій тісній алеї створювали додаткові перешкоди;

- а декому - навіть мерзнути в мокрих вишиванках після згаданого дощу, чекаючи, коли організатори зрозуміють, чи можливо оживити промоклу техніку на вечірній сцені.

 
"Країна мрій" стала свого роду законодавцем серед інших аналогічних заходів: більшість етно-тусівок так само, як і цей фестиваль, організовують малу, переважно акустичну сцену, велику вечірню сцену з хедлайнерами, "дитячий майданчик" тощо.

До речі, на дитячу галявину набилася найбільша за всі роки кількість людей: близько двох сотень дітей та дорослих сиділи і слухали без жодного мікрофону казки Лірника Сашка. А той хвалився, що за кілька тижнів гулятиме на весіллі хлопця й дівчини, які познайомилися під час його виступу на фестивалі "Арт-поле".

Було спекотно і парко, але відвідувачі цього, здається, навіть не помічали: вигоцували, обливаючись потом, біля майстерні танців, або намагалися оцінити вірші поеток-двотисячниць, які реконструювали давній обряд "Обдаровування Марени".

Курс каліграфії змило дощем
Окрім купи традиційних забав для любителів етніки, було і кілька нових: наприклад, бої на дерев'яних мечах з майстрами цієї справи, або майстер-класи з японської каліграфії.

А от на кобзарській сцені все було, здавалось би, як завжди: одні й ті самі виконавці співали ті, що й завжди, старосвітські пісні під свої старосвітські бандури. І аудиторія до них щороку приходить, переважно, одна й та сама.

Одним словом, щоб вивести кобзарів "у люди", на літературній сцені брати Капранови вирішили організувати "Кобзарський слем". Слем - це таке орієнтоване на широку публіку змагання поетів, які стараються сподобатися непідготовленим слухачам, і часто епатажна поведінка сильніше впливає на оцінку аудиторії, ніж власне вірші.

 
Так от, кобзарі під час слему також співали, як завжди. Наприклад, відомий реконструктор старовинних мотивів Тарас Компаніченко, за традицією, розповідав про свою кобзу Остапа Вересая. Бандурист Іван Лузан, правда, зварганив рокову композицію бєларуського гурту "Троіца", але і це не принесло йому перемоги.

"Масовими" за настроєм були лише ведучий - слем-майстер Артем Полежака, і... сама назва. Спокусившись новим форматом, послухати традиційну музику прийшла купа такого народу, що раніше до кобзарського майданчику не доходив. І, судячи з настрою, всі були задоволені: прикольно, типу.

Години півтори поспіль Алею майстрів збурював народ з плакатами, що скандував "Тут - вулиця Мазепи". Вони перед тим утворювали живий ланцюг уздовж колишньої вулиці Січневого повстання, більшу частину якої кілька днів тому перейменували на Лаврську.

Фото надано активістами "Простору свободи"
Мітингувальники вимагали повернути цьому об'єкту гетьманське ім'я. І на деякий час їм навіть вдалося перекричати одвічний звуковий супровід торгівельних фестивальних кварталів: радянсько-патріотичні пісні з розташованого поруч Музею великої вітчизняної війни. А потім протестувальники розчинилися в юрбі відвідувачів.

Дощ двічі намагався пробитися першого дня, і обидва рази по співочому полю починав ходити майстер-різб'яр з тріскотливою вертушкою, якою він намагався розігнати непогоду. На третій раз це не допомогло.

Буквально за п'ять хвилин мокрими як хлющ були навіть ті, хто стояв під деревом і парасолями. А в кого прихистку не було - скаженно танцювали під зливою. Потім зникло по домівках 90% глядачів. А решта викручували вишиванки, дехто купував сухий концептуальний одяг за мокрі гривні, і чекали, що вирішиться з технікою головної сцени.

 
Тоді, нарешті, вийшов Олег Скрипка і запросив усіх під саму сцену танцювати. Туди до них спустилися музики з гурту "Хорея козацька" і почали музикувати в акустиці.

На другий день народ збирався тяжко, повільно. Дихати на Алеї майстрів було помітно легше. І хоча легка сонячна мжичка з обіду майже не припинялася, ентузіасти надолужували втрачені напередодні години.

А надвечір, коли розпогодилося, на Співоче поле таки підтягнулася вся традиційна кількість глядачів. Так, що місця на зелених схилах фактично не лишалося.

powered by lun.ua