Trade Mark Defile: "важка" легка промисловість України

Нинішня подія стала не надто гучною, а всі торгівельні марки встигли показатися в один день. Учасників було аж п'ятеро. Серед них три фабрики, що працюють у сегменті жіночого одягу, одна торгівельна марка весільного вбрання, та одна компанія, що займається натуральним хутром.

"У світі є цілі тижні моди, присвячені весільному вбранню, є величезні хутряні салони, існують окремі заходи, присвячені купальникам і білизні, самостійно працює індустрія дитячого одягу", - розповідає Ірина Данилевська, голова оргкомітету Українського Тижня Моди.

"Ми даємо можливість представити дизайнерів і торгові марки, які працюють у таких галузях та не мають своєї платформи. Вже п'ять років існування Trade Mark Defile ми охоче даємо можливість будь-якому напрямку, який розвивається і розвиває нашу легку промисловість, показатись на даній платформі", - пояснила вона.

Зовсім без уваги цього разу залишились чоловіки. Хоча саме в чоловічому секторі легкої промисловості справи на вітчизняному ринку значно кращі. Дитячий сегмент також ніким не був представлений.

Дизайнери та їхні директори зійшлися на думці, що займатися легкою промисловістю в нашій країні доволі важко, а власне легка промисловість не заслуговує на таку назву.

"Легку промисловість назвали такою помилково. Кожну жінку треба одягти в ідеальний костюм, а це варте більшого", - пояснює дизайнер Наталя Ніколаєва (Болгар).

Фірма Natali Bolgar вже 15 років працює на ринку України. На цей час компанія має власну торгівельну мережу і франчайзингову, що створює велику сітку магазинів по Україні.

"Справа в тому, що на початку нашої діяльності продавчині в магазинах не зізнавалися, що ми українська марка, інакше люди просто відвертались від цього", - описала свій тернистий шлях дизайнер торгівельної марки Наталя Ніколаєва.

Але представники фірми вважають, що в будь-якому разі українські торгівельні марки мають стартувати і просуватися спочатку в Україні. "Сектор одягу у нас і досі не заповнений, на ринку нема гарного співвідношення ціна/якість. Це хороші можливості для українських фірм, тут є над чим працювати", - діляться міркуваннями у Natali Bolgar.

"В нашому одеському магазині встановлено подіум, і замість манекенів одяг демонструється на живих моделях. Прийом не новий, але він добре працює, хоча й більш витратний", - хваляться у компанії.

На сьогодні жакет жіночий коштує 800-900 гривень, брюки - 600, спідниця - до 500. У середньому костюм-трійка: жакет-брюки-блуза обійдеться до 2000 гривень.

"Це та ціна, яку може собі дозволити жінка", - вважають представники марки. "До того ж, цей костюм практично неможливо зносити".

Компанія TAGO всього п'ять років на ринку. Але зараз вони горді того, що мають вже шість магазинів у найбільших містах України. Особливо задоволені в компанії розвитком ринку Одеси.

"У Києві починати було дуже важко", - згадують представники торгівельної марки. "У докризовому 2008 році було нестерпно. Адміністрації торгівельних центрів відмовляли суто з тієї причини, що наша торгівельна марка українська".

"Лише після раптової кризи ми змогли винайняти підходящу площу. Але і зараз ситуація на ринку, чесно кажучи, не фонтан. Маємо коло постійних клієнтів, нових залучаємо завдяки дуже активній реклам", - додає представник марки.

Розговорившись, у компанії поділились секретом бізнесу по-українськи в легкій промисловості: "Ми починали справу з того, що свій одяг продавали поруч з італійським".

"Коли серед своїх клієнтів провели опитування, кого вони знають серед українських торгівельних марок, вони змогли назвати лише дизайнерів, причому, ставлення до них було від байдужого до негативного. Саме тоді ми зрозуміли, що пришивати бірки "Зроблено в Україні" ще зарано з тієї причини, що немає конкурентного середовища".

"Зі швачками ми також мали чималі проблеми. Спочатку була величезна текучість кадрів. Тепер маємо потужний відділ технічного контролю", - пояснює директор компанії.

"Ми демонструємо іміджеву колекцію у зв'язку з тим, що вперше представляємось на такому показі. Тож ми хотіли показати все, на що здатні. Це три лінії: діловий стиль, стиль casual і святковий одяг", - розповідають у TAGO.

Цінова політика компанії варіюється від 300 до 1000 гривень за одиницю одягу. "Намагаємось не перегинати палицю", - резюмують представники TAGO.

Компанія Miss M, навпаки, гордо заявляє, що з кожним роком все голосніше говорить про те, що вони саме українська торгівельна марка. У цьому більшою мірою Miss M завдячує модним проектам та процесам, які відбуваються в українській моді.

"Інколи клієнти не підозрюють, що ми українська торгівельна марка і приємно дивуються, почувши правду", - ділиться дизайнер торгівельної марки. І так же, як і їх попередники, запевняє, що за ціною від 300 гривень вже можна пригледіти собі якусь фірмову річ.

Схожу думку висловив і представник торгівельної марки з виробництва весільного вбрання Slanovskiy: "Наші франчайзингові магазини є в багатьох країнах світу. Європейці приходять у магазин і не можуть повірити, що це зроблено в Україні, бо вони звикли до того, що Україна - це країна третього світу".

У компанії дотримуються думки, що "Україна - це бренд, який варто розвивати. Просто треба, щоб кожен до цього долучився".

Підтримали виробники урочистого вбрання і висловлювання попередників: "Якісні речі важко робити в Україні. У нас майже немає кваліфікованих кадрів".

Але у своєму становленні компанія спочатку виходила на міжнародні ринки, щоб лише потім заявити про себе на батьківщині. "В Україні продавати українські речі складно. Але коли ти говориш, що маєш салони по всьому світу, де люди це купують, не питаючи, де воно пошито, то й українцям це вже імпонує і лестить".

Тих, хто, можливо, вподобав українську весільну сукню з ореолом європейськості, доводимо до відома, що ціна такого вбрання варіюється від 6 до 15 тисяч гривень.

Дизайнер торгівельної марки "Чарівні хутра" Костянтин Пономарьов теж зауважив, що вже відчув європейських дух в українській моді.

У компанії запевняють, що все хутро відбирається на кращих хутряних салонах світу, і не гуртом чи партіями, а окремо вручну перевіряється кожна шкурка. "Всі вироби авторські", - пояснює директор Валентина Глазунова.

Тож залишається лише здогадуватись, скільки це може справді коштувати при такому озвученому кропіткому підході до справи.

"Коли мова заходить про хутро, до того ж дизайнерське - це як діаманти. Вони можуть бути дорогими чи не можуть? Така ж ситуація і з хутром. Усі ціни адекватні", - не уточнює дизайнер фірми і додають: "Носити хутро - це в наших історичних традиціях".

Загалом, в переглянутих колекціях, як завжди, хочеться бачити більше вдалих поєднань носибельності і новизни, чого так важко домогтися від українських торгівельних марок.

Ще однією особливістю представленого є те, що коли ви бачите колекцію на подіумі, ви до кінця не розумієте, що саме з представлених компонентів буде в продажу, а що взято за декорацію. Така ж проблема і зі взуттям. Невдалий підбір взуття для показу, а цим грішили майже всі дизайнери, абсолютно псує враження від колекції.

А от серед фішок, які можуть спрацювати на українському внутрішньому ринку - орієнтація на етнічність та самобутність, що неодноразово рекомендували метри світової моди.

Серед інших побажань - робота торгівельних марок не лише у вузькому асортиментному та споживацькому сегменті, але й представлення мультиасортиментних торгових марок. Але, здається, що нам до такого дуже далеко.

Поки торгівельні марки б'ються за якість та кількість продукції, вони втрачають модність та універсальність. І якщо українські дизайнери з гучними іменами вже напрацювали цей шлях, вже створюють власне взуття, аксесуари, трикотажну, хутряну лінійки, то оптовим виробникам це, чомусь, ще досі складно.

Ірина Данилевська перспективно висловила намір про бажання залучити до показів і українських дизайнерів з їхніми другими лініями.

Виявляється, легше дизайнерам запускати свої другі лінії доступного по ціні одягу, ніж торгівельним маркам охопити різноманіття асортименту та випускати повноцінні колекції щосезону, як це відбувається за кордоном.

Усі фотографії Володимира Босака