Прем’єри тижня: небуденні фільми про незвичайних людей

18
10 грудня 2010

Сцени з чужого життя

Стрічка Тома Форда "Самотній чоловік" була презентована у вересні 2009 року на Венеційському кінофестивалі і одразу ж здобула популярність серед багатьох кінокритиків. Завдяки ролі у цьому фільмі, Колін Ферт здобув свою першу номінацію на "Оскара", отримав престижну нагороду Британської кіно академії BAFTA, а також акторську нагороду від Венеційського фестивалю Кубок Вольпі.

Неабияк поталанило і постановнику картини дебютанту Форду, який вдало перекваліфікувався з фешн-дизайнера у кінорежисери. 2009 року у Венеції він отримав Квір Лева за найкращий фільм на ґей-лесбі тематику.

Втім солідний набір відзнак та присутність у кадрі Коліна Ферта і Джуліанни Мур не повинні вводити вас в оману: "Самотній чоловік" - це фільм, знятий ґомосексуалами про гомосексуалів і для гомосексуалів та ще фанатів "мистецького" фестивального кіно.

У стрічці, зафільмованій за однойменним романом Крістофера Ішервуда, йдеться про один день з життя викладача літератури університету з Лос-Анджелеса, який переживає депресію після смерті коханого.

 
Джордж Фалконер - британець, він багато років прожив у США, але так і не призвичаївся до місцевих умов. Єдиною розрадою для нього є давня британська подружка, яку доля також закинула у місто янголів. Проте навіть вона не здатна порятувати Джорджа від душевного болю.

Одного ранку він вирішує, що наприкінці дня вкоротить собі віку. Цілий день він залагоджує свої справи, щоби ввечері спокійно приєднатися до свого коханого у вічності. Проте у якийсь момент все йде не за планом...

Головна принада фільму "Самотній чоловік" насамперед у його декораціях. Дія стрічки відбувається у 1960-х, і колишній дизайнер Том Форд доклав чималих зусиль, аби передати дух часу в своїй картині. Декораціями та костюмами займалася команда професіоналів, яка створювала серіал "Шаленці" ("Mad Men"), що він уславився своїм точним відтворенням костюмів та побуту епохи 60-х.

 
"Самотній чоловік" створює образ часу, коли люди вміли приховувати за позірною ввічливістю та елегантним вбранням свої справжні почуття та вели подвійне життя. Чудово підібране вбрання - строгі костюми з краватками і важкі рогові окуляри на чоловіках, закриті пишні плаття і високі зачіски у жінок - тільки зайвий раз підкреслюють відчуття задухи та безперервного суспільного тиску, в якому перебувають герої.

Колін Ферт, який зіграв Фалконера, та Джуліанн Мур, яка втілила його подругу, просто ідеально вписалися у створену на екрані атмосферу. В обох акторів характерна зовнішність, надзвичайно придатна для ретро-фільмів.

Проте, окрім акторів та декорацій, у "Самотньому чоловікові", на жаль, немає на що більше подивитися. Він належить до категорії картин, створених для обмеженої авдиторії, і розрахований на смаки, притаманні далеко не кожному глядачеві.

 
"Самотній чоловік" чимось нагадує картину "Піаніно" Джейн Кемпіон та "Години" Стівена Долдрі. Ці стрічки поєднує незв'язність оповіді, нервовий ритм, музика, яка нагнітає емоції глядачів, та перебільшена увага візуальній стороні фільму, за якою губиться увесь його смисл.

Усі вищезгадані картини реалізують права колись пригноблених меншин на свої почуття. Цих почуттів виявляється настільки багато, що фільми буквально тріщать від емоцій. Втім, виявилося, що режисерові "Самотнього чоловіка" Тому Форду (а він ще й виступив продюсером картини) насправді сказати нічого.

 
Режисер експериментує з кольором, суб'єктивною камерою та рапідами і відверто милується своїми героями. Проте за красивими персонажами у відмінно скроєних костюмах та за їхніми бурхливими переживаннями вгадується хіба режисерський ексгібіціонізм.

 
Ця картина занадто звернена на себе, занадто субкультурна, щоби стати надбанням широких мас. Чимало режисерів-гомосексуалів знімали фільми, які розповідали універсальні історії, надаючи їм нових варіацій, завдяки зверненню до ківр-культури. Томові Форду, на жаль, цього не вдалося.

Оцінка фільму 3 з 5

Вампіри середнього шкільного віку

Американська стрічка "Впусти мене" є рімейком знаменитого шведського фільму "Впусти мене правильно" Томаса Альфредсона та екранізацією однойменного роману Юна Айвіде Ліндквіста, у якому йшлося про дружбу шестикласника із дівчинкою-вампіром.

Шведська стрічка вийшла на екрани 2008 року і здобула чимало нагород та позитивних відгуків у кінопресі. Задоволеними були і прихильники роману "Впусти мене правильно", адже автором сценарію картини був сам Лінквіст, який потурбувався, щоби дух його твору був максимально відтворений у фільмі.

 
Роман розповідає про події, які нібито відбувалися на початку 1980-х у спальному районі Блакеберґ неподалік Стокгольма. Головним героєм книжки є хлопчик Оскар - шкільний тюхтій, який звик компенсувати свої приниження у школі крадіжками у магазинах та іграми в серійного вбивцю. Знайомство із дівчинкою Еллі, яка виявляється вампіром, та подальші страхітливі події назавжди змінюють його життя.

Лінквіст детально описав побут Блакеберґа, де усі жителі потерпають від алкоголізму та соціальної невлаштованості. Герої роману відчуджені один від одного: діти не відчувають затишку в своїх родинах, а дорослі не можуть налагодити стосунки між собою.

Єдине, що залишається у них - спогади про щасливі часи, коли родини були повними, а між людьми панувала довіра. Тож химерна дружба Оскара та Еллі виглядає логічним виходом із цієї гнітючої ситуації повного занепаду.

 
Картина Томаса Альфредсона "Впусти мене правильно" хоч і позбулася кількох сюжетних ліній роману, та все ж дуже точно передала його атмосферу. Режисер спеціально знімав свій фільм не в Блакеберґу, де доволі теплий клімат, а у засніженому містечку на півночі Швеції, аби ще точніше відтворити душевний холод, який сковує жителів району.

Стрічка знімалася однією камерою на рейках, без використання стедікаму. Тож режисер добився стриманої, статичної картинки із мінімумом монтажних стиків. Герої "Впусти мене правильно", здається, взагалі позбавлені емоцій, дія фільму розвивається ніби сама по собі, не даючи нам жодних підказок щодо наступних подій. А дальні й середні плани створюють ще більшу відстань між глядачами та екраном.

 
Саме ця північна стриманість, майстерна мінімалістична режисура, вдалий підбір акторів та винахідливість, із якою знімалися найбільш викличні сцени, просто зачарували критиків та глядачів. Серед них опинилися і американські кінопродюсери з компанії "Нammer Films", які одразу ж купили права на рімейк стрічки. Подальша історія пішла звичним шляхом копромісів та відвертих спотворень оригінального задуму.

В американському варіанті дружба хлопчика та вампірки більше втратила, ніж здобула.

По-перше, американці взяли на роль Еллі, андрогінної дівчинки із постійно брудним волоссям та у поношеному одязі, акуратну та дуже привабливу Хлое Моріц, відому глядачам із картини "Пипець". По-друге, за класичною американською драматургічною схемою, взялися детально пояснювати дії героїв. І, зрештою, з історії щезла уся соціальна складова шведського фільму. Натомість американці внесли власну політичну складову початку вісімдесятих, яка не зовсім ліпиться з сюжетом картини.

 
В результаті вийшов гламуризований горор, який нічим особливо не запам'ятовується. На відміну від оригінального та свіжого шведського фільму, американський рімейк виявився цілком клішованим та передбачуваним. Замість історії про хлопчика, який знайшов власний спосіб долучитися до потойбічного, ми отримали чергову історію кохання двох підлітків.

Картина "Впусти мене" вийшла на хвилі вампіроманії, породженої "Сутінками" (аби затягнути до кінотеатрів фанатів Белли та Едварда, до назви картини додали зайве слово "сага"), тож намагалася максимально відповідати заданому шаблону. На жаль, з цього мало що вийшло.

Оцінка фільму 2 з 5

Усі фотокадри з Кінопошуку

powered by lun.ua