Різдвяні прем'єри: Санта, магія та рок-н-ролл

Різдвяне свято вторинності

За словами режисера Андрона Кончаловського, історія стрічки "Лускунчик" розпочалася ще наприкінці 1960-х, коли британці запропонували йому, тоді вже знаменитому кінодраматургу, написати сценарій до спільної британо-радянської стрічки за мотивами однойменного балету П. Чайковського.

До роботи над сценарієм Андрон залучив батька - відомого радянського письменника Сєрґєя Міхалкова та свого друга Андрєя Тарковського, з яким працював над фільмами "Каток і скрипка" та "Андрій Рубльов".

"Лускунчик" давав радянським авторам реальну можливість попрацювати на Заході, проте британський режисер, який мав ставити фільм, помер, і проект закрився.

ВІДЕО ДНЯ

З того часу минуло сорок років, пішли з життя два інших учасники проекту, проте Кончаловський не відмовився від ідеї фільму. І зреалізувати задум йому допоміг сам Путін, який посприяв у фінансуванні картини. Кончаловський нарешті отримав можливість зняти свого "Лускунчика".

За основу режисер взяв оригінальне оповідання Е.Т.А. Гофмана "Лускунчик", а також однойменний балет П. Чайковського та перетворив їх на сучасну казку.

Історія німецького романтика розповідала про семирічну дівчинку Мері, яка напередодні Різдва дізнається, що її іграшковий лускунчик горіхів - насправді зачаклований принц Цукеркового королівства.

Вона допомагає йому вступити у боротьбу із заклятим ворогом - семиголовим Мишачим королем. Перемога над мишами та кохання Мері руйнують закляття, і дерев'яний чоловічок перетворюється на прекрасного юнака, який освічується дівчинці і робить її принцесою.

У своїй опері Чайковський дещо переробив сюжет та змінив ім'я дівчини з Мері на Клару, проте залишив незмінним головний конфлікт. У радянські часи буржуазна "Клара" перетворилася на пролетарську "Машу", а її братик Фріц став "Мішею".

Кончаловський, вірний своїй любові до всього "західного", повернув героїні Гофмана оригінальне ім'я (хоча і охрестив її брата Максом), а зйомки фільму провів в Угорщині з командою, яка складалася з британців та американців.

Від Росії в картині залишилися хіба кілька мелодій Чайковського (у фільмі вони максимально осучаснені), вертоліт на казкових курячих ніжках та анахронічна "фєня", якою розмовляють щурі в російському дубляжі.

Змін зазнав і класичний сюжет картини, причому зміни виявилися настільки кардинальними, що класичне гофманівське оповідання там годі й упізнати. Насамперед, Кончаловський переніс дію казки з ХІХ сторіччя у Відень 1920 року, а також перетворив казкових мишей на химерних щурів-нацистів, схиблених на стімпанківській машинерії.

Взагалі, Кончаловського важко назвати видатним режисером із самобутнім талантом, концептуальним мисленням та новаторським баченням кіно. У своїх мемуарах він згадував, що знімаючи свої фільми копіював улюблених кінокласиків - від Акіри Куросави, до Луїса Бунюеля та Серджіо Леоне.

У "Лускунчику" Кончаловський досяг феноменальних вершин режисерської вторинності. Його особистим рекордом є сцена, яка цитує "Термінатора" та "Список Шиндлера" одночасно: нацистський бульдозер чавить яскраво червону іграшкову машинку.

Про гігантську ялинку, яка до болю нагадує дерево з "Аватара" та інші запозичення з голлівудських фільмів навіть і згадувати не хочеться.

Найбільше запитань, звісно, викликають основні сюжетні зміни, які стосуються негативних персонажів. Важко зрозуміти, чому щурі-нацисти, дебілкуваті, мов німці у радянському кіно, влаштовують для іграшок крематорій і прагнуть перетворити людей на пацюків.

Позитивні герої виглядають не краще: роль Феї, що її зіграла дружина режисера Юлія Висоцкая, зводиться до дефіле у відвертому платті з фольги, а персонаж Натана Лейна - дядечко Альберт - постійно теревенить про теорію відносності, удаючи з себе славнозвісного фізика.

Не утримується Кончаловський і від згадок про Зіґмунда Фрейда - одного із символів Відня початку ХХ сторіччя. Втім, "віденський шарлатан" (як називає його батько Мері, буквально цитуючи Набокова), міг би багато сказати про дівчинку, якій мариться іграшка, що раптом оживає і з маленької та холодної стає великою й теплою.

Зрештою, попри всю свою любов до західного кіно, Кончаловський недалеко відійшов від радянського фільму "Морозко" 1966 року - ті ж придуркуваті, абсолютно нереалістичні персонажі, жахливі діалоги, незрозумілий сюжет, що розпадається на дві частини та, на противагу усьому цьому, непогані, сучасні декорації.

На жаль, від невміння розказувати історії не порятують ні американські актори (серед яких і молодша сестра Дакоти Феннінґ Ель та чудовий Джон Тортурро), ні перехвалений модний формат 3D.

Оцінка фільму 2,5 з 5

Не дратуйте Санта Клауса

Цього тижня у прокат виходить стрічка "Санта на продаж", яку сміливо можна назвати однією з найочікуваніших передсвяткових прем'єр цього року.

Фінський режисер Ялмарі Геландер, нарешті зняв повнометражну картину за мотивами своїх двох знаменитих короткометражок "Санта на продаж інкорпорейтед" ("Rare Exports Inc") 2003 року та "Санта та продаж: офіційні інструкції з безпеки" ("Rare Exports: Official Safety Instructions") 2005-го року. Ці фільми здобули велетенську армію шанувальників на You Tube завдяки новаторському погляду на традиційні символи Різдва.

У картинах розповідалося про лапландську фірму, яка займається виловом диких Сант у природі, їхнім дресируванням для роботи із дітьми та подальшим транспортуванням у різні країни світу.

Фільми Геландера приваблюють тим, що руйнують міфологію Різдва як свята ялинки і подарунків, що їх приносить добродушний пузань у червоному кожусі. Його Санти - кровожерні хижі істоти, які водяться у лісах Лапландії, і вони перетворені на милих дідуганів лише силою людської волі.

Повнометражна стрічка Геландера, зафільмована з тими ж героями, що фігурували у короткометражках, виходить на геть інший рівень оповіді. Вона перетворює історію про фінських бізнесменів на хроніку міфологічної боротьби людини із хтонічним злом.

За сюжетом картини, група американців розкопує у Лапландії пагорб, який виявляється стародавнім курганом. На цьому місці фіни колись поховали страхітливе чудовисько, яке пожирало дітей. І ось цей монстр, якого ще називають Сніговим Дідом або Санта Клаусом, вибирається на волю разом із сотнею озвірілих бородатих ельфів.

"Санта на продаж" справджує усі глядацькі очікування. Стрічка, знята із несподіваною відвертістю, дотепно та майстерно витворює абсолютно незвичну для нас різдвяну міфологію. На відміну від американського Санти, його фінський колега пожирає дітей, розриває на шматки оленів, і стає сумирним лише скуштувавши імбирного печива.

Світ Снігового Діда - холодний та суворий, як і клімат Лапландії. Він існував на цій землі ще з дохристиянських часів, коли ім'я Ісуса нічого не говорило тамтешнім жителям. Тож Різдво - це не час родинних обіймів, колядок та вертепу, а період полювання, язичницької ініціації, що перетворює хлопчика на чоловіка. Загалом, картина Геландера є насамперед чоловічою історією, епічною, як вестерни та кривавою, як сплеттери 1980-х.

Зрештою, саме "Санта на продаж" повертає нам дух цього поганського свята, яким по-суті і зараз залишається Різдво із його язичницькими ритуалами та символікою. Холодна та сніжна пора і тісне коло людей, яке об'єдналося, аби подолати прадавню потвору - таким, мабуть, уявлялося Зимове свято нашим далеким пращурам.

Оцінка фільму 5 з 5

I`m Billericay Dickie, and I`m doing very well

Стрічка британського режисера Мета Вайткросса "Секс, наркотики та рок-н-рол" розповідає про життя знаменитого британського панк-рокера, поета та актора Айяна Дьюрі.

У фільмі йдеться про непросте особисте й творче життя музиканта, його стосунки з родиною та друзями та перші кроки на шляху до слави. Картина охоплює кілька десятиліть - розпочинається на початку 1970-х, коли Дьюрі заснував гурт "Кілберн", і закінчується у 1980-х, коли музикант став іконою британського року.

Картина Вайткросса - вдале поєднання музичного фільму та байопіку. Виклична, бунтарська музика Дьюрі стає ілюстрацією його життєвих перипетій - музичні номери перетікають у спогади далекого дитинства, а також розповідають про конфлікти сучасності.

Айян Дьюрі постає жертвою суворої закритої школи, куди його, маленького хлопчика, покаліченого поліомієлітом, відправили батьки.

Постійна боротьба за власну індивідуальність в інтернаті для інвалідів, туга за батьками, невизнання у перші роки творчості, невдалі стосунки з жінками та власним сином у дорослому віці - все це робить постать Дьюрі, зіграного Енді Серкісом, дуже близькою та зрозумілою.

Крім того "Секс, наркотики та рок-н-рол" розповідають історію боротьби непересічної особистості із обмеженістю та зашореністю обивателів, у яких усе яскраве та незвичайне викликає "праведний гнів".

Українські глядачі вже мали змогу переглянути "Секс, наркотики та рок-н-рол" на цьогорічному кінофестивалі "Молодість" у позаконкурсній програмі. Мені випала нагода перекладати цей фільм для фестивалю, тож я у повній мірі змогла оцінити гострі й дотепні вірші та каламбури Дьюрі, який мав неабиякий літературний хист. Тож дивитися картину варто мовою оригіналу.

Зрештою, картина Вайткросса просто таки пронизана "духом часу", вона здатна зарядити неабияким музичним та кіношним драйвом. Це приклад, коли хороша музика та хороше кіно ідеально доповнюють один одного.

Оцінка фільму 5 з 5

Усі фото з сайту "Мультикино"

Реклама:

Головне сьогодні