Прем'єри: тиждень кінематографічного садизму

12
21 січня 2011

Чоловіки, які ненавидять жінок. Жінки, які живуть без чоловіків

Стрічка "Дівчина з татуюванням дракона" йшла до нас довго - практично в усьому світі картина вийшла на екрани ще 2009 року. Фільм є першою екранізацією роману "Чоловіки, які ненавидять жінок" із трилогії "Міленіум" шведського письменника Стіґа Ларссона.

За сумною іронією долі, сам романіст помер від інфаркту ще 2004 року і заледве застав перший успіх своїх книжок, які швидко стали світовими бестселерами. Не побачив він і екранізацій трилогії. Наразі американський рімейк "Дівчини з татуюванням дракона" закінчує Девід Фінчер. Цілком можливо, що "Міленіум" очікує не одна голлівудська постановка.

Втім, попереджую тих, хто вже прочитав роман, але ще не переглянув фільм - на вас чекають два зовсім різні твори, між якими мало спільного. Творці шведської стрічки дуже сильно переробили сюжет, залишивши від роману хіба що основну канву та головних героїв.

За сюжетом роману, відомий шведський журналіст Міхаель Блумквіст стає жертвою підступу з боку нечистого на руку бізнесмена і на деякий час покидає редакторське крісло свого економічного журналу "Міленіум", аби зберегти честь видання. Міхаелю потрібні гроші, адже бізнесмен звинуватив його у наклепі, виграв справу і тепер має отримати чималу компенсацію.

 

Тим часом журналіста запрошує колишній голова сімейного концерну "Ванґер" і пропонує йому значну винагороду за розкриття злочину, який стався ще 1966 року. Тоді, під час сімейного зібрання, безслідно пропала улюблена племінниця Ванґера, але тіло її так і не знайшли. Старий підозрює усю родину, адже на час проведення банкету острів, на якому знаходиться будинок Ванґера, був на цілий день відрізаний від суходолу. Тож вчинити замах міг тільки хтось із присутніх на зібранні.

Блумквіст береться за розслідування і виходить на цілу низку страшних та кривавих злочинів, про які було відомо зниклій дівчині. За якийсь час до журналіста приєднується дивакувата хакерка Лізбет Саландер. Разом вони дізнаються, що родина Ванґерів приховує багато жахливих та брудних секретів, і зникнення дівчини - лише вершина айсберга.

Стіґ Ларссон стверджував, що на написання роману його наштовхнула травматична подія з його власного минулого - у п'ятнадцять років майбутній письменник став свідком групового зґвалтування. Сором за те, що він не зміг допомогти жертві, Стіг Ларссон відчував усе своє життя. Власне ставлення до знущань над жінками він і виразив у романі "Чоловіки, які ненавидять жінок". Навіть свою головну героїню він назвав на честь зґвалтованої дівчини.

"Чоловіки, які ненавидять жінок" - це захоплююча детективна історія, яка повільно набирає оберти на початку, а потім, немов локомотив, невпинно жене до самого фіналу. Серйозності роману надають ще й численні викладки зі шведської економіки та права, які одразу занурюють читача у атмосферу, в якій живуть герої книжки.

 

Роман Ларссона жорстокий та дуже відвертий, а його персонажів не завжди можна зрозуміти. Творці фільму "Дівчина з татуюванням дракона" одразу ж позбулися цієї неоднозначності, забрали кілька сюжетних ліній і створили дуже стандартний й передбачуваний трилер, який виконує свої функції лише завдяки тривожній музиці, яка лунає без кінця.

Автори картини зробили головною героїнею саме харизматичну Лізбет Саландер, практично витіснивши на задній план її партнера-журналіста. А хрестовий похід проти женоненависників-садистів, який був центральною темою роману, перетворився у картині на історію дівчини, яка рятує іншу дівчину від зазіхань чоловіків.

Взагалі "Дівчина з татуюванням дракона" демонструє дивну емансипацію своїх героїнь. Чоловіки в ній виступають або декоративним елементом або ж деструктивною силою, негативний вплив якої і доводиться долати жінкам. Зрештою, фільм засвідчує, що дівчатам геть не потрібні ці примітивні істоти, які програють жінкам і у фізичній силі, і в інтелектуальних вправах.

У романі Саландер постає явною психопаткою, не здатною відчувати звичайні людські емоції та співпереживати іншим. Фільм же намагається пояснити її вчинки, скажімо, в оповіді з'являється абсолютно зайва лінія важкого дитинства дівчини та її мелодраматичного примирення з минулим.

 

Загалом, картина змінює сюжет роману так, аби глядач зустрічався лише зі знайомими йому образами. Без ґрунтовності літературного першоджерела, фільм виявляється доволі банальною історією, яка експлуатує популярних персонажів масової культури: хакерів, лесбійок, серійних убивць та нацистів. Єдина його заслуга, що він зібрав цих персонажів разом.

Оцінка фільму 3,5 з 5

"Найкращий фільм" - безглуздий та нещадний

Молодий режисер-початківець Макс Утьосов (Гарік Харламов) знімає любительські фільми і працює на відеопірата в "законі" Віктора Палича (Алєксандр Балуєв). Хазяїн Макса дізнається, що російські кіноакадеміки вирішили провести церемонію нагородження "Найкращого російського фільму", і відібрали для конкурсу сім вітчизняних кіношедеврів.

Фільми існують лише в одній копії і "пірат" підкуповує організатора конкурсу, щоб отримати доступ до стрічок. Відвезти бобіни з фільмами до Віктора Палича повинні Макс та його друг Саня. Дорогою хлопці потрапляють у прикру пригоду, а унікальні фільмокопії згорають. Тепер за один день Макс, Саня та їхні численні друзі й родичі повинні перезняти усі сім картин, інакше Віктор Палич розправиться з усіма.

Ще до виходу "Найкращого фільм у 3-Де" на екрани, його неодноразово порівнювали зі схожою за сюжетом стрічкою Мішеля Гондрі "Перемотка", в якій два працівника відеопрокату перезнімали знамениті голлівудські блокбастери. Та здається, що ці дві кінокартини виникли у двох паралельних реальностях, немов герой, який в одному вимірі є цілком позитивним персонажем, а в іншому виявляється втіленням зла.

 

"Найкращий фільм у 3-Де", наскільки можна зрозуміти з синопсису, мав би бути сатирою на знамениті російські блокбастери останніх років. У "чорний список" фільму потрапили "Тарас Бульба", "Адмірал", "Кандагар", "Стиляги", "Натомлені сонцем 2" та "Чорна блискавка".

Проте, як не дивно, картина, яка мала би висміяти невдалі кінопроекти, виявилася значно гіршою за них усіх. Більше того, запевняю, "Найкращий фільм у 3-Де" навіть не можна назвати кінострічкою - це суцільний безпросвітний жах, правдиве кінематографічне пекло,  яке прирікає вас на муки протягом 105 хвилин екранного часу.

У цій картині, здається, усе підпорядковане темній волі або ж схибленій фантазій її творців. Писати про неповагу російських кінематографістів до власного глядача вже набридло. І про те, що герої в російських комедіях - ідіоти, які безперестанку кривляються та влаштовують істерики - також вже говорилося багато.

Звісно, головна зірка "Найкращого фільму у 3-Де" - Гарік Харламов - став відомий як "російський Джим Керрі", який славиться своєю багатою мімікою. Проте творче амплуа Керрі - це персонаж, сповнений притлумлених бажань та емоцій, які буквально "розривають" його особистість. Що хоче продемонструвати глядачам Харламов, сказати важко.

 

До цих слів додати майже нічого, адже у фільмі дратує буквально все: пірат-Балуєв із незмінним в'язанням у руках, його дибілкуватий помічник, огидний олігарх-власник фестивалю, такі хитрі і такі "свої" злодійкуваті "прості люди" у виконанні Алєксандра Сємчєва та Міхаїла Єфремова, незрозуміла дівчина, яка вічно втрачає пам'ять (чому вона на постері фільму стоїть у самих лише трусах для мене так і залишилося загадкою) і самі винуватці всіх нещасть Макс та Саня.

Ну, а фабула картини насправді запозичена зовсім не з "Перемотки", а з традиційних фільмів про "братків". Немов у найкращих традиціях жанру, фільм розповідає про пацанів, які кинули братву на гроші і тепер змушені викручуватися, інакше скоро опиняться у братській могилі десь у лісі.

На цьому тлі особливо відразливим виглядає запобігання перед Голлівудом, яке втім зводиться до кількох дуже грубих цитат із відомих фільмів, на кшталт сцени поховання дівчини у лісі, "як у "Кілл Білл", під музичний уривок з однойменної картини.

Взагалі, картини, які використовують прийом "фільм у фільмі", завжди цікаві, адже дають можливість кінематографістам поіронізувати над власною професією. Проте визначна риса подібних фільмів, від "8 з ½" Фелліні до тієї ж "Перемотки" - це насамперед любов до кіно. Герої "Перемотки" перезнімали улюблені кінострічки, які вже давно стали частиною повсякдення простих людей.

 

Харламов і компанія взялися перезнімати фільми, які всіх надзвичайно дратують, і сенсу їх відтворювати, здається, нема ніякого. Фінал "Найкращого фільму в 3-Де" демонструє, що героїв картини цікавило не кіно як таке, а багатство та слава, такі собі звичайні пацанські понти, на яких і тримається не одна російська комедія.

Фільм не рятує і формат "3-Де". Стрічка однаково погана, що її дивитися в окулярах, що без окулярів. Та найкраще не дивитися взагалі.

Оцінка фільму 0,5 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в підготовці матеріалу

powered by lun.ua