Прем’єри тижня: балет, божевілля та смерть

8
11 березня 2011

Смерть, Бардем і Барселона

Стрічка "Б'ютіфул" мексиканського режисера Алехандро Ґонзалеса Іньярітту є своєрідним продовженням його кінематографічних дослідів на тему стосунків людини зі смертю, яку він розкривав у своїй знаменитій "трилогії про смерть" ("Сука-любов" (2000), "21 грам" (2003), "Вавилон" (2006).

Проте цього разу режисер відмовився від складної нелінійної структури своїх попередніх картин і зосередився на історії одного конкретного персонажа, поставивши його у центр оповіді. Це перший повнометражний фільм Іньярітту, створений без участі сценариста Гільєрмо Арріаґа, з яким він працював над "трилогією про смерть". Режисер написав сценарій сам, створивши образ Уксбаля спеціально для Хав'єра Бардема.

Дія картина відбувається у Барселоні. До речі, саме в цьому місті Бардем познайомився зі своєю майбутньою дружиною Пенелопою Круз на зйомках фільму "Хамон, хамон", а потім через шістнадцять років зіграв її коханця у стрічці "Віка, Крістіна, Барселона". Проте у фільмі "Б'ютіфул" місто відкриває нам геть не романтичні сторони свого життя.

 

Уксбаль - втомлений чоловік середнього віку, який намагається втримати на плаву свою маленьку родину. В нього двоє дітей, неадекватна дружина-німфоманка, хвора на маніакально-депресивний психоз, та не надто чесний на руку брат, який не проти провести ніч із піддатливою невісткою.

Чоловік займається бізнесом, який існує у тіні парадних фасадів туристичної Барселони - дає роботу нелегальним емігрантам. Місце його діяльності - брудні склади, в яких живуть китайці-нелегали по двадцять чоловік у кімнаті, огидні гадючники, де цілими родинами мешкають втікачі з Сенегалу, будівельні майданчики, де шахраюваті виконроби економлять, наймаючи дешеву робочу силу та вулиці, на яких його підопічні продають фальшиві сумки під "Луї Віттон".

Втім, Уксбаль щиро намагається допомогти і китайцям, і сенегальцям, оплачуючи їхню безпеку щедрими хабарами місцевому поліцейському. Чоловік сумлінно виконує обов'язки pater familias, доки не дізнається жахливу новину про власне здоров'я. У нього знаходять рак простати четвертої стадії, і у його розпорядженні щонайбільше кілька місяців, аби залагодити усі свої справи.

 

Спочатку може здатися, що нічого нуднішого, за фільм про онкохворого на тлі проблем європейської нелегальної еміграції, бути не може, тим паче, що стрічка триває дві з половиною години. Проте історія Уксбаля захоплює з перших хвилин своєю простотою і щирістю ( у фільмі також грали непрофесійні актори, безпосередньо знайомі із проблемами емігрантів).

У одному зі своїх інтерв'ю Іньярітту розповів, що просто намагався впустити глядача у життя інших людей. Режисер, палкий шанувальник Сартра, Камю та Гессе, вирішив дослідити спосіб, у який людина усвідомлює закінчення власного життя. І "Б'ютіфул" став його вправою в цих екзистенційних пошуках.

Хав'єр Бардем вже одного разу зіграв героя, який мужньо іде назустріч смерті, втіливши у картині "Море всередині" інваліда, який 30 років домагався права на евтаназію. (За цю роль актор отримав "Оскара"). У стрічці Іньярітту  він перевтілився у простого чоловіка, для якого смерть така ж незворотна складова світобудови, як і життя.

 

Він не сприймає власний відхід трагічно, а радше сподівається на загробну зустріч із людьми, яких він скривдив, а також із власним батьком, який помер ще до його народження. Взагалі, сцени уявної зустрічі із покійним батьком - найбільш драматичні, адже він помер у двадцять років, і син давно вже став старшим та ймовірно мудрішим за нього.

Зрештою, Уксбаль - не єдиний, хто помре впродовж фільму. Смерть просто переповнює стрічку "Б'ютіфул" і завжди вона приносить із собою спокій. "Б'ютіфул" - правдива трагедія, в якій людина стає жертвою невблаганного фатуму і, немов давньогрецький герой, іде назустріч своїй долі.

Оцінка фільму 5 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в підготовці матеріалу

Про Ніну-балерину

Вже після своєї прем'єри на минулорічному Венеційському кінофестивалі нова стрічка Даррена Аронофського "Чорний лебідь" привернула увагу критиків і стала однією з найбільших кіносенсацій року.

У картині йдеться про балерину престижної нью-йоркської труппи, яка відчайдушно намагається отримати головну роль у новій постановці "Лебединого озера". Ніна старанна і вимоглива до себе, проте вона танцює надто сухо та академічно, а балетмейстер трупи (Венсан Кассель) вимагає, щоби нова прима поєднувала у собі невинність Білого Лебедя - Одетти та пристрасність її зловісного двійника - Чорного Лебедя - Одилії.

Намагаючись розбудити у холодній та відчуженій Ніні пристрасть, балетмейстер цілує дівчину і та кусає його у відповідь. Впевнившись, що Ніна все ж таки здатна на якісь емоції, він дає їй головну роль. Проте дівчина ніяк не може перевтілитися в Чорного Лебедя, водночас її головна конкурентка Лілі (Міла Куніс), здається, просто створена для цієї ролі. Вона стає дублеркою Ніни, і дівчина вперто намагається перешкодити перемозі конкурентки.

 

Ніна розуміє, що "Лебедине озеро" - її останній шанс на успіх. Дівчина все життя присвятила балету, забуваючи про розваги - вона і досі живе з мамою, яка контролює кожен її рух, і в неї ніколи не було хлопця. Ніна не витримує нервового напруження - в неї починаються галюцинації, і вона стає просто одержимою своєю роллю.

Даррен Аронофський стверджував, що "Чорний лебідь" та "Рестлер" складають дилогію. Від самого початку він хотів знімати фільм про кохання рестлера та балерини, але потім цей задум розпався на дві окремих картини. Втім, на відміну від "Рестлера", який був знятий у максимально реалістичний манері соціального кіно, "Чорний лебідь" скоріше являє собою фантасмагорію на тему мистецтва та безумства.

Критики знаходили паралелі між стрічкою Аронофського із фільмами джалло, і зокрема горорами Даріо Ардженто, а також із картиною Майкла Павела та Емеріха Прессбурґера "Червоні черевички". Та за словами самого режисера, головними джерелами натхнення для нього були фільми Романа Полянського, а особливо "квартирна трилогія" - "Відраза", "Дитина Розмарі", "Пожилець".

І справді, Ніна така ж емоційно незріла, як і героїня Катрін Деньов із "Відрази". Проте її проблема значно очевидніша, ніж у стрічці Полянського - Ніна все життя затискала власну сексуальність і тепер її тіло взяло реванш. І "Чорний лебідь" нагадує іще одну стрічку про жінку, яка стала жертвою мистецтва і власних комплексів, - "Піаністку" Міхаеля Ганеке.

 

Стрічки про музикантів, співаків та композиторів завше були історіями безумства та долучення до сакральних сфер, недоступних звичайній людині. Сила музики співвідносна з божественною (або демонічною) силою, тож не кожен може винести її тягар. Нерідко музикант здатен жити тільки тими емоціями та переживаннями, які присутні у творі "його композитора", цілковито зливаючись із ними.

Тож історія Ніни зовсім не виглядає патологічною - під музику Чайковського вона зображає лебедя і згодом дійсно стає ним. Класична музика - це вічні пошуки вищої гармонії та досконалості і Ніна зрештою досягла її.

Оцінка фільму 5 з 5

"Мами застрягли на Марсі в 3D"

Новий мультик від Студії Дизнея та режисера Саймона Веллса ("Болто", "Принц Єгипту"). У стрічці йдеться про дев'ятирічного хлопчика Майло, який починає цінувати сою маму лише після того, які її викрадають інопланетяни, яким дуже бракує мам для власних дітей. Майло вирушає у космічну подорож, щоби зустрітися із марсіанами та повернути маму назад.

 

"Ларґо Вінч: Змова у Бірмі"

Продовження першої стрічки Жерома Сакля про багатого красеня Ларґо Вінча, знятої за однойменною серією коміксів Філіппа Франка та Жана Ван Хамме.

Ларґо Вінч успадкував батьківську корпорацію, проте вирішив продати її і заснувати гуманітарний фонд, який очолюватиме друг його батька. Та після підписання угоди, Вінча раптом звинувачують у злочинах проти людства та у підтримці бірманського диктатора, навіть колишня коханка дала показання проти нього. Тоді Ларґо вирушає до Бірми, аби самому розібратися із проблемою...

У головних ролях: Томер Сіслей, Шерон Стоун, Ульріх Тукур, Ніколас Воде.

 

"Зникнення на 7-й вулиці"

Постапокаліптичний  горор Бреда Андерсона ("Механік" (2004), "Транссибірський експрес" (2008). Одного дня з незрозумілих причин довкола почали зникати люди, залишаючи по собі лише одяг та машини. Дні стали значно коротшими, міста опустіли, а на тих, хто залишився в живих стали полювати зловісні тіні.

У Детройті в барі на 7-й вулиці збираються кулька врятованих, аби разом протистояти невідомій загрозі. Серед них телевізійний репортер Люк, кіномеханік Пол, Розмарі, яка шукає свою зниклу дитину та дванадцятирічний хлопчик, що його мати зникла без вісті.

У ролях: Гейден Крістенсен, Джон Леґвізіамо, Сенді Ньютон.

 

powered by lun.ua