Сім чудес українського вандалізму

"Країна романтичних руїн" - саме так можна було би рекламувати туристичні принади України у світі. Адже одна з головних особливостей українських історичних і культурних пам'яток - їхній занедбаний стан.

З одного боку, ні влада, ні суспільство переважно не переймаються доглядом за ними, з другого - буйним цвітом квітне вандалізм. Ми вирішили зібрати докупи кілька найяскравіших і найпоказовіших випадків цього явища. Причому зосередились не на "ідеологічній війні", жертвами якої переважно падають пам'ятники політичним діячам нульової естетичної цінності, а на щирому вандалізмі заради вандалізму, ну або заради брухту чи нерухомості.

Українці вміють і люблять займатися вандалізмом віддавна. Чого варті, приміром, роки революції, коли селяни з радістю не просто відбирали землю в колишніх панів-експлуататорів, а й руйнували їхні палаци, відбивали голови статуям, урочисто спалювали бібліотеки, згодовували козам сади.

Специфічна "охоронна політика" радянської влади, особливо в галузі церковної архітектури, розвивала і заохочувала вандалістські традиції. Сьогодні їх підтримує розквіт вторинної переробки металів, активні захоплення землі й неконтрольовані будівництва, а також загальний рівень культури "біомаси".

1. Копита без рогів

Який найпростіший спосіб зробити свій внесок у боротьбу проти культурної спадщини? Звісно - зруйнувати яку-небудь статую. Заодно її можна продати на металобрухт. От і наше перше "чудо": воно міститься в дендропарку "Олександрія" в місті Біла Церква.

Від оленя залишились лише копита... Фото автора

Це скульптурна композиція "Діана". Зображення богині та оленя, за переказами, було зроблене для імператора Наполеона, але він його чомусь не отримав - і скульптура потрапила до маєтку графа Браницького. Можна було просто зламати скульптуру чи викрасти її повністю, на антикваріат. Але білоцерківські любителі мистецтва вирішили, що це надто просто - тож... випиляли з композиції оленя, але не цілком, а так, щоб поряд з осиротілою Діаною лишилися стояти копитця.

2. Викрадення баби

А ось для контрасту набагато банальніший випадок, геть позбавлений елегантності. З маєтка "Наталівка" на Харківщині (де палац, як і в Білій Церкві, був успішно зруйнований під час революції) просто вкрали так званих "скіфських баб" - давні скульптури зі складеними на животі руками, поширені у степовій та лісостеповій зоні, зроблені, правда, як кажуть історики, не скіфами, а половцями.

Ось такі були баби, а тепер немає... Фото kamienczanka

Харківські ЗМІ з посиланням на очевидців пишуть, що хотіли забрати ще й левів, але якось не склалося. Поки що не склалося.

3. Вандали-садівники

Звісно, робота зі скульптурами вимагає певних професійних навичок, інструментів і т.п. Що робити тим, хто їх не має? Не відчаюватися! Робота знайдеться і для аматорів. Наприклад, в Ужгороді невідомі особи, які, вочевидь, не знайшли способу пошкодити статуї чи будинки, заявили про себе в інший спосіб. Вони понівечили алею саджанців сакур - а саме ця рослина вважається одним із символів Ужгорода.

Понівечена алея сакур

Є й інша версія, що вандали діяли не з любові до свого мистецтва, а з корисними мотивами: сакури висадили на території, котра буцімто може потрапити під незаконну забудову, і в такий спосіб потенційний забудовник нагадав про непохитність своїх намірів.

4. Новорічні подарунки від київських забудовників

До речі про забудовників. Під їхніми бульдозерами впало вже стільки пам'яток у різних містах України, що просто очі розбігаються. Кого відзначити в цій "номінації"? Як на мене, передусім заслуговують на увагу забудовники Києва. І то не лише масштабами, а й методичністю своєї трудової діяльності.

Історичні й архітектурні пам'ятки вони регулярно та цілеспрямовано зносять на Різдвяно-новорічні свята. Чудовий підхід, добре перегукується з радянськими традиціями, плюс подарунок громаді, плюс гарантія, що вандалістському процесу не заважатимуть усілякі диваки й неформали, котрі люблять ламати паркани та залазити в кабіни кранів.

Садиба Казанського по вул.Сагайдачного,1. Фото ЖЖ Михайла Кальницкого

Ось лише два приклади - 30 грудня 2006 року зруйнували частину Київської фортеці, що на Печерську (треба сказати, ця цікава пам'ятка абсолютно не "розкручена", тому всім, хто там не був, раджу побувати, поки від неї ще хоч щось лишилося), а 30 грудня 2010 року знесли садибу архітектора Казанського на Подолі, на вулиці Сагайдачного, 1.

Щоправда, садиба, як Карлсон, обіцяла повернутися в переробленому й пригламуреному вигляді.

5. Розбити мозаїчну фігню

Класика "гопівського жанру" - нещодавнє руйнування скульптур дівчини з собачкою та Маленького принца на Пейзажній алеї, теж у Києві. Невеличкі ("людяні") мозаїчні й не надто міцні скульптури Пейзажки, звісно, були вдячним об'єктом. Розбити таку штуку нескладно, майже, як поламати сакуру, але, напевно, значно приємніше.

Розбита статуя "Маленького принца". Фото "Дзеркала тижня"

Ще довго можна буде потім згадувати в приємному товаристві - "А пам'ятаєш, як ми в центрі роз...ячили оту фігню?".

6. Уронило "Євро" м'ячик

Але розбити беззахисну сучасну скульптуру акція разова й індивідуальна. А як бути тим, хто прагне колективної дії? Та ще й в індустріальному Донецьку, де мало історичних пам'яток? Їм на допомогу приходять новітні символи, хай і не дуже художні, але соціально гучні.

М'яч з автографами "тут був я"... Фото sport.com.ua

Нещодавно в шахтарській столиці поставили пам'ятний м'яч, який на честь майбутнього чемпіонату Європи з футболу крутився на постаменті. Вже у листопаді минулого року м'яч перестав рухатись і був обписаний та подряпаний маркерами, гострими предметами та помадою.

7. "Щоб було красиво"!

Поширений на наших теренах і, сказати б, несвідомий вандалізм. Це коли хочуть зробити як краще, а виходить самі знаєте що. Взірцем такого феномену є доля унікальних дерев'яних українських церков. Я маю на увазі не ті, котрі гинуть від гниття і байдужості, а ті, які потерпають від надто вже ретельного догляду.

На радість парафіянам їх обкладають бляхою, фарбують у скажені кольори, словом, змінюють до невпізнання, до цілковитого витравлення їхньої історико-культурної сутності.

Новий дизайн старих церков... Фото kamienczanka

Процитую блогерку kamienczanka, знавця стародавньої архітектури: "Шешорська церква, як і всі прикарпатські церкви, є бляшаною каструлею в пластикових квіточках. І ніц з цим злом не поробиш: народу ТАКЕ подобається"...

Що й казати, список чудес неповний і дуже скромно відображає багатогранну вандалістську реальність. Тим паче, що ЗМІ та мешканці міст і сіл нашої Батьківщини часто на такі дрібниці уваги не звертають. Та й навіщо? Хіба приємно заглядати в дзеркало культурного рівня країни?