Відомі фільми про письменників: бунт пера і авторитет думки

420
8 серпня 2011

Біографічні фільми про письменників завше привертали до себе увагу розмаїтої авдиторії. У фільмах літератори зображалися по-різному: і як безумовні суспільні авторитети, і як вірні слуги правлячої політичної сили ( у сталінському кіно), і як богемні диваки, бунтарі і просто змучені перипетіями долі та примхами власного таланту люди. Письменник як заступник і провокатор

"Життя Еміля Золя" (реж. Вільям Дітерле, США, 1937)

В основі картини розповідь про життя та літературну і громадську кар'єру класика французької літератури Еміля Золя. Спочатку ми бачимо його повільний злет до літературної слави, а потім участь письменника у знаменитій справі Дрейфуса.

Військове командування Франції не хотіло визнавати, що засудило за державну зраду невинну людину. Дрейфус був євреєм, а справжній зрадник - німецьким аристократом, тож генерали до останнього прикривали злочинця, якого вважали одним зі "своїх". Проти Дрейфуса та його захисників розгорнулася справжня війна у пресі. Зрештою, Золя, який виступив на боці нещасного капітана, сам опинився на лаві підсудних. Але це не зламало письменника, який продовжив боротьбу, адже розумів, що саме від сили його слова залежить доля не тільки Дрейфуса, але й цілої країни.

Ця стрічка вийшла передвоєнного 1937 року і була присвячена "єврейському питанню", яке вже через кілька років переросте у трагедію світового масштабу. Картина "Життя Еміля Золя" отримала три "Оскари", зокрема, за найкращий фільм, найкращу чоловічу роль другого плану та найкращий сценарій.

"Капоте" (реж. Беннет Міллер, 2005, США / Канада)

Знятий за книжкою Джеральда Кларка, фільм розповідає про видатного американського письменника Трумена Капоте у період написання ним документального роману "Холоднокровне убивство" (1965).

14 листопада 1959 року в штаті Канзас відбувся безпрецедентний для тих країв злочин: двоє молодиків жорстоко убили родину фермерів із чотирьох чоловік. Богемний нью-йоркський письменник Трумен Капоте дізнається про цей випадок із газет і вирішує написати власну версію подій. Він вирушає до Канзасу, де спілкується із місцевим населенням та бере інтерв'ю в убивць.

Із одним із них, Перрі Смітом, у Капоте встановлюються особливі стосунки. Перрі сподівається, що впливовий письменник допоможе йому уникнути смертного вироку, Капоте ж прагне отримати детальний опис убивства із перших вуст. Отримавши своє, письменник чекає на страту, аби ефектно закінчити свою книжку. Виконання вироку затягується і Трумен усвідомлює, що давно перестав бути звичайним хронікером, а почав гратися справжніми людськими життями.

"Капоте" номінувався на "Оскара" як найкращий фільм, а Філіп Сеймур Гоффман, який створив образ самозакоханого та егоїстичного письменника, здобув статуетку за найкращу чоловічу роль.

"Людина на всі часи" (реж. Фред Циннеманн, Велика Британія, 1966 )

Екранізація п'єси Роберта Болта свого часу здобула шість "Оскарів" та сім нагород Британської кіноакадемії. У цьому епічному історичному полотні йдеться про протистояння розпусного та свавільного британського короля Генріха VIII із письменником-моралістом, юристом та філософом Томасом Мором, який тоді займав посаду лорда-канцлера.

Із королем Мор посварився після того, як монарх вирішив розлучитися із законною дружиною та одружитися із коханкою Анною Болейн. Папа Римський не дав дозволу на розлучення, тож Генріх створив альтернативну англіканську церкву, аби укласти шлюб.

Мор відмовився схвалити дії короля, за що був заарештований та страчений. Вчинок Томаса Мора, який не зрадив власним принципам навіть перед загрозою смерті, увійшов в історію та досі залишається одним із прикладів незламної людської волі та гідності. Втім, "Людина на всі часи" не лише історична, але й судова драма, яка розповідає про те, з якою легкістю влада може використовувати закони і суд, аби виправдати власні злодіяння.

"Марат/Сад" (реж. Пітер Брук, Велика Британія, 1966)

Кіноверсія знаменитої п'єси Пітера Брука інсценізує реальні події, які відбувалися у французькій психлікарні "Шарантон" коли там перебував знаменитий Маркіз Де Сад. "Божественний маркіз" провів там останні роки свого життя. У лікарні він писав п'єси і розігрував їх перед керівництвом та працівниками лікарні разом із хворими. Картина Брука представляє одну із таких п'єс, написану і поставлену Де Садом.

У ній письменник вступає до діалогу зі своїм героєм - революціонером Маратом. Він намагається довести, що страждання, як і насолода, завжди індивідуальні для кожної людини. Марат дотримується думки, що насилля - необхідна частина революції і воно має бути поширене на всіх. Їхні дебати перетворюються на справжній хаос, де принципи Марата і Сада нарешті знаходять своє втілення.

"Юкіо Місіма: життя у чотирьох розділах" (реж. Пол Шредер, США / Японія, 1985)

Ця картина - драма із життя видатного японського письменника Юкіо Місіми, яка тісно переплітається із його найвідомішими творами. Три розділи картини присвячені його романам "Золотий храм", "Будинок Кьоко" та "Коні, що біжать", а четвертий розповідає про 25 листопада 1975 року, коли Місіма із прибічниками з "Товариства щита" намагався здійснити у Японії державний переворот.

Зрештою, письменнику - рафінованому інтелігенту, вихованому в аристократичних традиціях, - не знайшлося місця у повоєнній Японії, тож на нього чекав єдиний вихід: самогубство за стародавньою самурайською традицією.

По той бік пера

"Готика" (реж. Кен Рассел, Велика Британія, 1986)

У цій стрічці йдеться про одну ніч на віллі Діодаті Джорджа Байрона, де на веселу вечірку зібралися поет Персі Біші Шеллі, його майбутня дружина Мері, її кузина Клер, сам Байрон та Джон Полідорі. Одурманені наркотиками та алкоголем, молоді люди зустрічаються із найхимернішими та найпотворнішими породженнями своєї уяви. Еротичні фантазії та екстатичні видіння майбутнього назавжди змінять їхні життя і врешті-решт виллються у знамениті літературні твори: роман Мері Шеллі "Франкенштейн" та книжку Полідорі "Вампір".

"Повне затемнення" (реж. Аґнєшка Голланд, Франція / Англія / Італія / Бельгія, 1995)

Стрічка базується на однойменній п'єсі Крістофера Гемптона 1967 року. У цій картині йдеться про непростий любовний зв'язок двох видатних французький поетів Артюра Рембо та Поля Верлена. Легковажний, нахабний та волелюбний Рембо спокушає поважного сім'янина Верлена кочовим життям без обов'язків та умовностей.

Вони мандрують Францією, складаючи нові вірші та влаштовуючи один одному скандали. Усі намагання дружини Верлена повернути чоловіка у родину марні - хаотичний юний геній Рембо вабить поета більше за родинний затишок. Зрештою, для обох коханців цей болісний зв'язок закінчується стріляниною, в'язницею та повним розчаруванням у житті.

"Смерть та ненависть у Лас-Веґасі" (реж. Террі Гілліам, США, 1998)

Цей фільм не є біографієюу прямому сенсі цього слова. Стрічка базується на книжці Гантера С. Томпсона "Страх та відраза у Лас-Веґасі. Дика подорож у серце американської мрії", а її головним героєм є Рауль Дюк - альтер-еґо письменника. Проте саме Рауль, що його втілив актор Джонні Депп, став найяскравішим та найвідомішим екранним відображенням Томпсона. Відомо, що готуючись до зйомок, Депп прожив із письменником кілька місяців, вивчаючи його звички. Зрештою, вони так і залишилися друзями до самої смерті Томпсона.

У стрічці йдеться про двох друзів, - журналіста Рауля Дюка і адвоката доктора Ґонзо, - які завантажили повний багажник наркотиків і вирушили до Лас-Веґаса висвітлювати місцеві мотогонки. Проте до змагань вони так і не дісталися, цілком зосередившись на вживанні припасеної наркоти. Їхнє перебування у місті перетвориться на безперервний потік жахливих марень та галюцинацій.

Стрічка провалилася у прокаті, і отримала лише одну нагороду (приз Російської асоціації кінокритиків), проте здобула безліч прихильників та стала однією з найбільш популярних картин Террі Гілліама.

Під впливом Ерато

"Керрінґтон" (реж. Крістофер Гемптон, Велика Британія, 1995)

Стрічка названа іменем художниці Дори Керрінґтон, проте мова у ній іде про знаменитого британського критика і публіциста Літтона Стрейчі. В основу картини лягла книжка "Літтон Стрейчі" Майкла Голройда. Фільм охоплює період близько двадцяти років і розпочинається із знайомства юної Дори із вже зрілим письменником.

Дора Керрінґтон була красивою дівчиною, проте жоден чоловік не міг викликати в неї сильних почуттів. Кохання вона відчула лише до витонченого сибарита і гомосексуала Літтона Стрейчі, який зовсім не підходив під визначення "справжнього чоловіка". Тривала Перша світова війна, а Стрейчі відмовлявся іди на фронт. Під час суду над ним на запитання прокурора: "А що би ви зробили, якби німець ґвалтував вашу сестру?", Стрейчі відповів "постарався би стати між ними". Письменника цікавило лише мистецтво та симпатичні хлопці, проте Дора пішла на усі можливі поступки, аби жити поряд із коханим.

Їхні стосунки, - платонічні, але надзвичайно сильні, - тривали до самої смерті письменника. Відчайдушна Дора не змогли жити без нього. Ця щемка та лірична картина просто і водночас правдиво розповідає про буденне життя "богеми", а також демонструє нам приклад справжнього, чистого та всеперемагаючого кохання. Стрічка здобула дві нагороди у Каннах - приз за найкращу чоловічу роль та спеціальний приз журі.

"Щоденник його дружини" (реж. Алєксєй Учітєль, Росія, 2000)

У фільмі йдеться про сімейну драму знаменитого російського письменника, Нобелевського лауреата Івана Буніна.

Два десятиліття родина письменника, перебуваючи в еміграції, переживає болісний, складний та напружений любовний чотирикутник, адже із Буніними живе коханка Івана Ґаліна та закоханий у Віру Буніну молодий нахлібник Лєонід. Режисерові картини вдалося не тільки передати драму Буніних, але й зобразити життя російської інтелігенції, з усіма їхніми дачами, інтелектуальними бесідами за чаєм, метаннями душі та дрібними любовними інтрижками. 

Стрічка отримала Гран-прі на фестивалі Кінотавр (Сочі, Росія).

powered by lun.ua