Кінопрем’єри тижня: Бабло - для хлопців, родина - для дівчат

17
14 жовтня 2011

Від 13 жовтня в українських кінотеатрах демонструються: кримінальна драма "Бабло" Константіна Буслова, комедія "Я не знаю, як вона робить це" Дуґласа МакҐрата та пригодницький фільм "Мушкетери" Пола. У. С. Андерсона.

Лотерея 2011

Режисер Константін Буслов - брат того самого Пєтра Буслова, який зняв "Бумера". У його дебютному фільмі "Бабло" (приз за найкращий дебют на цьогорічному "Кінотаврі") також присутні бандити, міліціонери та вкрадена чужа власність – мільйон євро – за яким ганяються усі герої фільму, а їх чимало.

Сама історія розпочинається у Москві, де полковник міліції (Роман Мадянов) допомагає олігарху "відмазатися" від жадібних податківців, які вимагають мільйон євро за закриття справи. За іронією долі, врятовані від корупціонерів гроші абсолютно випадково цуплять двоє злодюжок-грузинів (Міхаїл Месхі, Ґія Ґоґішвілі).

 

Шоковані несподіваним багатством, друзі вирішують розпочати нове життя і покинути свого "бригадира" (Ґєорґій Ґурґулія). Тим часом вкрадений мільйон починають шукати не лише міліція з полковником на чолі, але й бандити різних рангів.

Врешті-решт, гроші переходять із рук в руки, а кількість зацікавлених у справі осіб зростає, зокрема, до пошуків долучається ще й українська повія Яна (Марія Берсенева) та її хлопець-бандит (Владімір Сичов). Дія фільму плавно переміщується до Харкова, де мешкає останній "щасливий власник" вкраденого мільйона.

Сама картина дуже нагадує знамениту стрічку "Спортлото-82" Лєоніда Ґайдая, щоправда, у сучасному антуражі і з новочасними героями. Фільм "Бабло" не позбавлений ексцентрики, проте у першу чергу це комедія ситуацій, в якій не останню роль грають дуже смішні та дотепні діалоги. Втім, стрічку можна сприймати і як притчу про представників кількох різних народів, яких притягують "європейські цінності", втілені у валюті ЄС.

 

У "Баблі" діють росіяни, грузини та українці, і в кожного з цих народів є власна роль та функція в оповіді. Росіяни в картині – високе керівництво та олігархи, українців представляє повія, продавчиня на базарі, та дрібні бандити. Грузини – самісіньке дно світу "Бабла", вони найбільш примітивні та упосліджені.

У результаті, їм із "євро" і таланить найменше. Цікаво, що Україна у фільмі постає як російська провінція, у якій чомусь усі розмовляють українською, а у Харкові на заправках з динаміків лунають українські пісні. Повія Яна, спілкуючись із подругою, також переходить на українську.

 

Загалом, гонитву за мільйоном можна сприймати як прагнення до того ідеального стану, коли "російська людина" перестає "під кимось ходити" і нарешті може зажити спокійно та без приниження. І ці цінності настільки важливі, що герої картини готові віддавати за це життя. Для щастя треба так мало – маленький кейс із кольоровими папірцями, проте здобути його практично нереально.

Зазвичай герої подібних картин (як того ж "Спортлото-82"), врешті-решт, розуміють, що кохання або ж дружба цінніші за гроші. Але для персонажів "Бабла" омріяний мільйон залишається не лише опертям ідентичності, але й і єдиним можливим виправданням будь-якої людської комунікації. Безперечно, Буслову прекрасно вдалося адаптувати поширений у кримінальних фільмах сюжет про "шалені гроші" до місцевих реалій.

Не забуває режисер і про особливості пострадянського життя та побуту, показуючи традиційні квартири у панельках, плацкартні вагони із усім їхнім антуражем, а також їжу, одяг та звички. Значною мірою харизма фільму тримається і на акторах, які зіграли своїх персонажів настільки переконливо, ніби живуть так щодня.

 

На відміну від багатьох російських фільмів, історія яких розвивається ніби у вакуумі, під час перегляду "Бабла" можна уявити, що вся ця історія відбувається із сусідами по під’їзду, і таке розуміння лише додає картині привабливості та шарму.

Оцінка фільму 4,5 з 5

Жінкам про наболіле

У комедії "Я не знаю, як вона це робить" акторка Сара Джессіка Паркер знову зіграла "типову жительку великого міста", щоправда, перебралася із Нью-Йорка до Бостона і змінила яскравий імідж гламурної журналістки на скромне вбрання ділової жінки та дбайливої матері. Її героїня Кейт працює логістом у великій компанії.

Вона дуже любить свою роботу, і через неї часто жертвує родиною. Як наслідок – чоловік (Ґреґ Кіннер) та діти харчуються обідами з напівфабрикатів, а її дворічний син, передоручений нянькам, навіть ще не розмовляє.

 

Важка праця приносить Кейт омріяне кар’єрне підвищення, щоправда, воно передбачає постійні відрядження та понаднормову роботу. До того ж, новий бос (Пірс Броснан) виявляється привабливим та чуйним вдівцем-романтиком. Втримати баланс між роботою, домом та симпатією до начальника, Кейт стає усе важче. Врешті-решт, вона змушена обирати, що ж для неї найголовніше у житті – родина чи логістика.

Комедія "Я не знаю, як вона це робить" базується на відомому жіночому романі письменниці Еллісон Пірсон, який оспівує "багатофункціональність" сучасної жінки, змушеної поєднувати обов’язки професіонала, дружини, матері, та ще й бути привабливою для протилежної статі.

 

Як слушно зауважувала свекруха Кейт, колись у чоловіка та жінки були різні обов’язки і коли у родині не вистачало грошей - це була провина чоловіка, а якщо плакала дитина – за це відповідала жінка. Тепер же обов’язки поділилися між подружжям, і, як наслідок, збільшилися вдвічі.

Жінка повинна забувати про дітей на роботі, а, залишаючись із родиною, відсікати усі думки про невиконані проекти в офісі. Власне, фільм розповідає щасливу історію про жінку, яка нарешті знайшла гармонію, звісно, не без деяких проблем та родинних суперечок. Зрештою, картина "Я не знаю, як вона це робить" розрахована саме на працююче жіноцтво, яке знає, що відсутність сексу із чоловіком під час здачі проекту – це не дурна вигадка сценаристів, а сувора правда життя.

Саму ж картину "Я не знаю, як вона це робить" найкраще розглядати як найпростіший засіб терапії для завантажених на роботі панянок, проте без цих прикладних функцій стрічка не вирізняється особливою оригінальністю та дотепністю.

У центрі сюжету -поширена голлівудська історія про трудоголіка, який після низки неприємних відкриттів, приходить до висновку, що краще проводити час із дітьми, аніж потурати примхам боса. Сама ж Кейт – не менш типова для голлівудського кіно героїня, яка повинна зачаровувати своєю безпосередністю та відвертістю. Така собі "дівчина-сусідка".

 

Аби вона не здавалася глядачкам аж надто відірваною від життя, сценаристи влаштували для неї кілька неприємних капостей і незручних ситуацій (колготки, які перекрутилися на прийомі в начальника), з яких героїня виходить із незмінною легкістю та усмішкою на обличчі.

 Щоправда, чоловік та діти в Кейт майже ідеальні – терплячі, розумні, ще й ніколи не хворіють та не влаштовують скандалів. Бос також виявляється справжнім джентльменом, а подруги завжди готові допомогти та розрадити. От така красива казка для сучасних жінок, побудована на стереотипах та малопереконливих фантазіях.

Зрештою, комедія "Я не знаю, як вона робить це" і не претендує на лаври соціологічної розвідки, хоча й використовує прийом із "опитуванням" персонажів, вочевидь запозичений із "Сексу та міста". Нічого особливого, але для розваги згодиться.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в підготовці статті

"Мушкетери"

Оновлена версія "Трьох мушкетерів" А. Дюма. Атос, Портос, Араміс та юний Д’Артаньян захищають корону Франції від підступів ворогів на чолі із зловісною Міледі.

 

У ролях: Міла Йововіч, Орландо Блум, Крістоф Волц, Тіль Швайґер, Лоґан Лерман, Меттью Макфейден, Люк Еванс та інші.

Фото kino-teatr.ua

powered by lun.ua