Фільми "Молодості": невдалий Чорнобиль і сімейні трагедії

27
31 жовтня 2011

У суботу 29 жовтня стрічкою "Земля забуття" режисерки Міхаль Боґанім закінчилася конкурсна програма 41-го кінофестивалю "Молодість". У ній взяло участь близько сорока стрічок, зокрема, 12 повнометражних картин із 18 країн світу.

У повному метрі змагалися в основному європейські стрічки, і їхня тематика була на диво одноманітною. Схоже, що молодих режисерів найбільше турбує розладнаність сучасних родин і відчуженість навіть найближчих людей.

Батьки та діти

Чоловіки та дружини, батьки та діти, дідусі та онуки не розуміють, ненавидять та цураються один одного – саме такими бачаться родинні стосунки більшості режисерів повнометражних картин, представлених на "Молодості". Конкурс повного метру розпочався норвезькою комедією "Шалено щаслива" Анн Севітскі, де сімейну кризу переживають аж дві подружні пари. Чоловік Кайї більше цікавиться хлопцями, аніж дружиною, а жінка Сіґве завела інтрижку на стороні. Герої сходяться, аби знову відчути любовну пристрасть, проте незабаром їм доводиться обирати між родиною та новими стосунками.

Кадр з фільму "Шалено щаслива" 

У польській драмі "Кімната самогубців" Яна Комаси вісімнадцятирічний Домінік цілком поринає в інтернет через те, що його батьки, постійно заклопотана бізнесвумен та параноїдальний батько-міністр, не приділяють йому достатньо уваги. "Кімнату самогубців" можна сміливо назвати "емо-фільмом", оскільки для його героя біль та суїцид стали нав’язливими ідеями. Зрештою, режисер на забуває про мораль, призначену для юних глядачів картини – він пояснює, що сидіння у чатах може бути небезпечним для життя і здоров’я.

Кадр з фільму "Кімната самогубців" 

Поладнати із батьком не може і героїня іранської стрічки "У дзеркалі" Неґар Азербаяні. Адіне – транссексуалка, яку батько намагається силоміць видати заміж за двоюрідного брата. Дівчина зважується на втечу із рідного дому. Під час подорожі зустрічає побожну і наївну таксистку Рану, яка спершу вважає Адіне збоченкою, але потім визнає її право на власний вибір та намагається переконати батька дівчини дати їй спокій.

Схожі проблеми із занадто люблячим татусем має і юна Єва із чесько-словацької стрічки "Дім" Зузани Ліови. Імріх вважає, що його доньки повинні жити поряд із ним, тому будує для дівчат два будинки прямо у власному дворі. Тим часом обидві сестри мріють швидше вирватися з-під його опіки. І доки Імріх воює із старшою дочкою, яка проти волі батька вийшла заміж, його молодша донька-школярка заводить роман із учителем.

Кадр з фільму "Дім"

Практично усі фільми у конкурсний програмі мали мелодраматичний елемент – від явно слізливої картини "У дзеркалі", до більш складного німецького фільму "Лічені дні". Зрештою, саме Західна Європа продемонструвала найбільш темні і жорсткі картини Сімейні негаразди у них були тісно пов’язані із темою старіння, смерті та розставання. Одна із учасниць головного журі акторка та продюсер Деана Якубіскова навіть пожартувала, що подібне світобачення, мабуть, пов’язане із пророкованим кінцем світу 2012 року.

Кадр з фільму "Лічені дні"

Втім, самі режисери вважають, що їхні фільми прямо відображають ситуацію, яка склалася у їхніх країнах. На прес-конференції режисерка стрічки "Лічені дні" Піа Штрайтманн зауважила, що німецькі родини перманентно потерпають через відчуження найближчих родичів, а режисерка іншого конкурсного фільму "Маленька кімната" Веронік Реймон додала, що ця ситуація характерна і для її рідної Швейцарії.

Картина "Лічені дні" розповідає про чоловіка та його двох вже дорослих дітей, які переживають смерть матері. Підготовка до похорон відкриває непристойні сімейні таємниці: обоє батьків мали коханців, і ніхто із членів родини навіть не знає, що любила і чим цікавилася померла. Дні скорботи стають підставою для них нарешті поспілкуватися, краще пізнати один одного і, зрештою, пережити щось схоже на катарсис.

Проблемі батьків та дітей присвячена також картина "Маленька кімната" Стефані Шуа та Веронік Реймон. У фільмі йдеться про доглядальницю Розу, яка важко переживає смерть свого новонародженого малюка та про 83-літнього Едмона, що його син намагається відправити у будинок для літніх. Безпомічний пенсіонер заміняє для Рози померлу дитину, а старий вбачає у ній люблячу дочку, якої ніколи не мав. Роза співчуває Едмону, який хоче жити і померти гідно, а не доживати свої дні у лікарні.

Схожої теми торкається і стрічка Рунара Рунарссона "Вулкан", в якій літній чоловік хоче сам опікуватися паралізованою після інсульту дружиною, а не віддавати її до лікарні, як цього прагнуть його діти.

Кадр з фільму "Вулкан" 

Зрештою, проблеми європейців відображають сучасний стан західного суспільства, яке побудоване на індивідуалізмі – батьки надто заклопотані власними справами, аби налагоджувати душевну близькість із дітьми і коли вони стають старими та немічними, їх обурює, що діти прагнуть вирішувати щось за них. У свою чергу, їхні нащадки не розуміють, чому вони повинні доглядати стариганів, які все життя були егоїстами та не надто переймалися власною ріднею.

Доволі похмурий світ змальовує і картина Майкла Р. Роскама "Бидло", знята у копродукції Бельгії та Нідерландів. У ній ідеться про молодого фермера Джеккі, який вирощує худобу на заборонених гормональних препаратах. Так робив ще його батько і чоловік не бачить у цьому нічого поганого. Тим часом поліція починає розслідування убивства офіцера, який очолював справу так званої "гормональної мафії". Джеккі, який сам сидить на гормонах з дитинства, стає одним із підозрюваних і фактично перетворюється на таку ж худобу, яку ведуть на забій.

Кадр з фільму "Бидло"

Були у повнометражному конкурсі й інші фільми, які все ж давали своїм героям надію на майбутнє. Подібне сталося в австрійській стрічці "Подих" Карла Марковіца, яка, зрештою, і здобула Гран-прі" цьогорічної Молодості". У цій картині йдеться про дев’ятнадцятирічного Романа, ув’язненого у колонії для підлітків за убивство. Хлопець працює поза межами колонії – у похоронному бюро, і його робота дає можливість режисерові показати відчуження у сучасному австрійському суспільстві.

Водночас Роман намагається знайти свою матір, яка покинула його ще немовлям через те, що не могла виспатися через дитячий крик. Одного дня вона намагалася задушити Романа подушкою, проте згодом віднесла дитину до притулку. Це зізнання, хоч і ранить хлопця, але пояснює причину його багатьох проблем із оточуючими. Робота у похоронному бюро, усвідомлення минулих травм, каяття за убивство, звільнення від страхів минулого дають можливість дихати йому на повні груди, фактично розпочати нове життя.

Нові горизонти відкриваються і для героїв фільму Пабло Джорджеллі "Акації", який отримав "Золоту камеру" в Каннах. Він розповідає про самотнього відлюдькуватого дальнобійника, змушеного везти парагвайську матір-одиначку та її немовля за 1500 кілометрів. Дводенна подорож до Буенос-Айресу зближує цих несхожих людей. Вони потребують любові та співчуття, і врешті-решт, знаходять їх один в одному.

Кадр з фільму "Акації"

Героїня шведської картини "Піднесення" Лізи Ланґсет знаходить розраду в класичній музиці. Вона живе з мамою-алкоголічкою в брудному передмісті, та полишає своє нудне та нице життя заради ідеального світу творів Моцарта. Музика дарує їй піднесення, і навіть зрада коханого-диригента не здатна збити її із обраного шляху до душевної гармонії.

Чорнобильський лубок

Найбільшим розчаруванням цьогорічної конкурсної програми "Молодості" став фільм "Земля забуття", який позиціонувався як "майже" український фільм (Україна в копродукції із Францією, Німеччиною та Польщею) про Чорнобиль із "майже" українською зіркою Ольгою Куриленко. Авторкою сценарію та режисеркою цієї картини є Міхаль Боганім – ізраїльтянка, яка вже давно цікавиться Україною, зокрема, Одесою та знімає тут кіно.

У фільмі йдеться про молоду жительку Прип’яті Аню, яка у день свого весілля 25 квітня 1986 року відпускає свого чоловіка-пожежника гасити якусь "лісову" пожежу. Згодом виявиться, що сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Коханий гине, а жінка разом із мамою виїздить із міста. Десять років потому вона все ще у зоні відчуження, працює перекладачкою і екскурсоводом для екстремальних туристів із Франції. Її кличе заміж багатий француз, але вона не може покинути рідні місця. Інша сюжетна лінія – родина інженера ЧАЕС. Після аварії інженер божеволіє та починає їздити околицями на поїздах, а його син та дружина, вважаючи його мертвим, приїздять пом’янути його у Прип’ять.

Кадр з фільму "Земля забуття"

Попри те, що "Земля забуття" – це драма (або ж мелодрама), дивитися фільм без сміху доволі важко. Картина є практично повним зібранням канонічної кіношної "журавлини": "наші люди" п’ють горілку із горла, перуть одяг у річці прямо під ЧАЕС, водять ряжених і у весільній промові дякують Леніну за електрифікацію. Військові під час пожежі на станції сидять у бліндажах і їдять чорний хліб.

У Зоні постійно триває зима, яка, вочевидь, настала одразу після катастрофи. Бракує хіба що ведмедя з балалайкою. Українська назва стрічки у титрах набрана також "по-китайськи": "Земля заьуТТя". На додачу до всього актори, і зокрема сама Куриленко, розмовляють із акцентом. Окрім "журавлини" в фільмі повно сучасних деталей: вагонка, пластикові вікна, ізоляційна пінка та кондиціонери LG в радянських квартирах.

Сама ж режисерка аж ніяк не соромиться своїх промахів, виправдовуючи їх авторським баченням. Продюсер фільму Ігор Лопатьонок відчайдушно захищав Міхаль від журналістів, мов квочка від шулік. На прес-конференції він одразу взяв ініціативу в свої руки і перекладав режисерці лише те, що вважав за потрібне, а на решту запитань відповідав сам. Зрештою, усі його зауваження можна було звести до фрази: "Ви нічого не розумієте у кіно". Головним же на його думку, було режисерське бачення, а не дрібні деталі.

Судячи зі всього, "Земля забуття" призначена не для українців, а для французів, які й дали на нього гроші. Принаймні, їм цей лубок не здаватиметься штучним, а українська екскурсоводка, яка виконує чистісінькою французькою пісню "Вояж, вояж" ще й потішить їхнє самолюбство. Втім, сама режисерка була неабияк здивована таким сприйняттям картини в Україні. Я мала невелику розмову із нею у день закриття фестивалю, і Міхаль зізналася,що щиро прагнула зняти картину, яка б передавала трагічний досвід потерпілих від аварії на ЧАЕС.

Вона намагалася зняти фільм-метафору, на вкорінюючись у соціальні реалії регіону, про який знімала. У результаті, "Земля забуття" стала схожою на божевільню, де люди роблять дивні речі та ведуть малопритомні діалоги, і де просто немає хоч якогось виписаного сюжету.

І все ж, цьогорічна конкурсна програма "Молодості" була дуже сильною, це зауважило також і головне журі фестивалю. І окрім родино-соціальної тематики цьогорічний фестиваль мав ще одну особливість – значну частину конкурсантів складали жінки-режисерки.

Усі фотокадри взято з сайту кінофестивалю "Молодість"

powered by lun.ua