Прем’єри тижня: фантастичні пригоди та життєві переживання

Анна Купінська, для УП

Від 3 листопада на українських екранах демонструються: пригодницький анімаційний фільм "Пригоди Тінтіна: Таємниця єдинорога" Стівена Спілберга, мелодрама "Головне – не боятися" Ніколь Кассель, іспанська мелодрама "Три метри вище неба" Фернандо Гонсалеса Моліни та російське фентезі "Реальна казка" Андрія Мармонтова.

Тінтін у країні Спілберґа

Сучасне комерційне кіно орієнтоване на дуже молоду аудиторію, і такому стану речей неабияк посприяв Стівен Спілберґ. Саме його "Щелепи" остаточно поховали "новий Голлівуд" із його соціально-заангажованими темами і привели у кінотеатри натовпи підлітків. Спілберґ уміє знімати просто та динамічно, у потрібних місцях витискаючи сльозу із своїх коронних історій про родинне єднання. "Пригоди Тінтіна" на всі сто відсотків належать до такого кіно. У цьому фільмі багато подій і неймовірних трюків та мало здорового глузду.

Ідея екранізувати знаменитий комікс бельгійського художника Ерже з’явився у Спілберґа ще 1981 року, коли він зняв першу стрічку про Індіану Джонса. Тоді критики відзначили подібність фільму та коміксу Ерже. Хоча Тінтін мав фах газетного репортера, а Індіана Джонс – археолога, обидва герої були винахідливими та безстрашними, із легкістю розкривали найзаплутаніші таємниці і мандрували найбільш екзотичними куточками світу.

Зрештою, Спілберґ наполягає, що нічого не запозичував із "Тінтіна", і взагалі дізнався про нього із отих критичних відгуків на "Індіану Джонса". Далі, за легендою, режисер купив собі кілька випусків коміксу, одразу ж полюбив юного бельгійського репортера і звернувся до Ерже за правами на екранізацію.

Він отримав права 1983 року, але зміг узятися за проект лише 2008-го. Щоби передати стиль Ерже на екрані, режисер, вперше у своїй кар’єрі, вирішив зняти анімаційну стрічку, а щоб вона виглядала реалістично, вдався до техніки "захоплення зображення" і перевів картину у формат 3D.

Дія фільму відбувається приблизно у тридцятих-сорокових роках минулого століття. Молодий брюссельський репортер Тінтін купує на блошиному ринку модель старовинного корабля "Золотий Єдиноріг". Він дізнається, що модель ховає у собі підказку, яка допоможе знайти затонулий піратський скарб.

Звісно, не тільки Тінтін цікавиться таємницею корабля – багатий аристократ Сахарин також намагається заволодіти "Золотим Єдинорогом". Саме він вплутує репортера та його песика Сніжка у низку небезпечних пригод. Тінтін долатиме море, небо та піски пустелі, зіткнеться із бандою головорізів, аби повернути скарб його справжньому володарю.

В основі фільму три випуски "Тінтіна": "Краб із золотими клешнями", "Таємниця єдинорога" та "Скарби червоного Ракгема". Ці збірки були випущені під час Другої світової війни, у 1941-1944 роках, проте фільм поєднав у собі стилістику кількох десятиліть – від двадцятих, коли "Тінтін" був опублікований вперше, до сорокових. Принаймні у картині фігурує базука, яку американці взяли на озброєння 1942 року. Щоправда, ніяких натяків на нацистів та саму війну у фільмі Спілберґа немає.

Кожну сцену спочатку грали актори. Їх знімали водночас сто камер, а головною камерою керував сам режисер. Потім творці фільму відбирали найкращі фрагменти, які згодом були перетворені на анімаційне зображення. За цю роботу взявся Пітер Джексон із його студією спецефектів Weta. Він зізнавався, що любив Тінтіна з дитинства і був радий взятися за цей проект. Та попри всі інновації, застосовані у зйомках картини, вона виглядає архаїчно: камера демонструє погляд відстороненого спостерігача, в той час, як у сучасних фільмах точка зору камери є більш суб’єктивною.

Можливо, розгадка у тому, що творці "Пригод Тінтіна" намагалися передати техніку зйомки сорокових років, коли й відбувалися події фільму, але у стрічці це виглядає явно недоречно.

Спілберґ завжди жертвував сюжетом заради зовнішніх ефектів. З героями стрічки стається стільки різних перетрубацій, що за ними годі й встежити. Проте все виглядає якось механістично і без натхнення. Це ідеально "вилизана" картинка із ідеально "сконструйованими" на комп’ютері, але не зовсім живими героями.

Стрічка проноситься перед очима стрімким галопом, ніяк не чіпляючись пам’яті. Відтак, можна зрозуміти європейських критиків, які не дуже схвально сприйняли американську стрічку, що перетворила пригоди їхнього кумира на банальний атракціон.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Доки смерть не розлучить нас

Кіно, особливо комерційне, ніколи не любило показувати сам механізм смерті, власне, вмирання. Людина на екрані могла померти від нещасного випадку або через убивство, але повільне помирання, агонія та детальна демонстрація поховальних обрядів завжди були винесені за дужки. Фільми про помирання завжди можна було перелічити на пальцях однієї руки. Критики західної культури завше вказували на те, що в сучасному світі скорбота стала чимось забороненим, а смерть витіснена за рамки соціального життя.

Та із розповсюдженням СНІДу та раку, які забирали людину з життя довго та болісно, ці теми, так чи так, стали з’являтися на екрані. Мабуть, кожен із нас може пригадати кілька голлівудських фільмів про смерть: "Померти молодим", "Солодкий листопад", "Осінь у Нью-Йорку", "Мачуха", "Години".

Поза Голлівудом смерть завше зображали радикальніше – як частину екзистенціного досвіду, як зустріч із непізнаними гранями буття. Американці зробили усе, аби витіснити смерть зі свого соціального життя, простіше кажучи, вони не хочуть у неї вірити, тож не дивно, що у їхньому кіно нерідко демонструється потойбічне життя із можливістю повернення на землю.

Та останнім часом смерті на екрані значно побільшало, особливо у сучасних телесеріалах (згадаймо хоча б шоу "Клієнт завжди мертвий"). Наскільки сучасних кінематографістів тривожить ця тема, можна було зрозуміти і по нещодавній "Молодості", де смерть і умирання були основою сюжету у багатьох конкурсних та поза конкурсних фільмах. Цікаво, що на екран вийшло якраз те, що довгі роки було татуйованим – механіка смерті.

Стрічка "Головне – не боятися" народилася на перехресті "мейнстріму" та "мистецького кіно". Це химерне поєднання втілилося у не менш дивному дуеті голлівудської мелодраматичної акторки Кейт Гадсон та мексиканця Ґаеля Ґарсії Берналя, який зазвичай знімається в кіно зовсім іншого штибу. До речі, Берналь колись прославився знаменитому фільмі "І твою маму також", в якому хвора на рак жінка вирушає у свою останню подорож із життєлюбними та наївними підлітками.

У фільмі "Головне – не боятися" він грає лікаря, який закохується у смертельно хвору пацієнтку на ім’я Марлі. Марлі – типова "сучасна жінка" з голлівудських фільмів. Вона найбільше любить секс без зобов’язань, свого собаку та свою роботу. І вона раптом дізнається про те, що має четверту стадію раку прямої кишки. Лікування у такій стадії відсутнє, тож Марлі доводиться змиритися із тим, що скоро помре. Вона намагається прожити відпущені їй кілька місяців якомога веселіше.

В оригіналі цей фільм називається: "A little bit of heaven", і прокатники адаптували цю важку для перекладу фразу як "Головне – не боятися". Власне, про це весь фільм. Картина показує, як можна змиритися із власною смертю, яка все одно неодмінно настане.

Зрештою, смертельно хвора людина, яка вже випала із соціального життя, є зручним прикладом для демонстрації умовності усіх покладених на нас соціальних функцій. У своїй вікопомній промові 2005 року вже хворий Стів Джобс закликав студентів не марнувати життя на речі, які їм не близькі. Живи на повну – проголошують нам живі мерці, які й стали правдивими героями нашого часу.

Втім, злободенність теми на рятує фільм "Головне – не боятися" від численних недоліків. Найперше, картина виглядає аж надто солодкавою та фальшивою. Звісно, що Гадсон була зіркою цього фільму, тому вся увага приділялася їй. Тож на фоні акторки бідолашний Берналь виглядав явно зайвим. Здорова американська врода Гадсон різко дисонувала із декаденською зовнішністю мексиканського актора, якого ще й примудрилися знімати так, щоби він виглядав на фоні своєї партнерки геть диспропорційно.

Зрештою, навіть фільм про смерть американці примудрилися закінчити геппі-ендом із піснями й танцями. Стрічка відчайдушно намагається нам сказати, що помирати не страшно, а навіть весело. Втім, їй не дуже віриш, адже за кадром залишається справжнє обличчя цієї страшної хвороби, яке не зводиться до сумирного лежання у ліжку та пакування приємних подаруночків друзям на власні поминки.

Оцінка фільму 2 з 5

"Три метра вище неба"

Історія кохання "правильної" дівчини із багатої родини та вуличного хлопця, який цікавиться лише гонками на мотоциклах.

Режисер: Фернандо Гонсалес Моліна

У ролях: Маріо Касас, Марія Вальверде, Альваро Сервантес, Марина Салас

"Реальна казка"

Герої російських народних казок живуть серед нас. Васіліса Премудра стала учителькою, Лєший – бомжем, а Кощій – олігархом. Кощій продовжує творити зло і позбавляти людей віри в дива. Проте хлопчик Саша і його сестричка Олеся продовжують вірити в казки, тож коли дівчинка знаходить таємничу книгу казок і потім раптово зникає, братик готовий подолати усі магічні перешкоди, аби врятувати її.

Режисер: Андрєй Мармонтов

У ролях: Сєрґей Бєзруков, Лєонід Ярмольнік, Іріна Бєзрукова, Анастасія Добриніна, Анна Ґєрман