Тиждень передноворічних див: возз’єднання під "Ялинками" та порятунок людства від ядерної війни

11
16 грудня 2011

Від 15 грудня на українських екранах демонструються: комедія "Ялинки 2" від продюсера Тімура Бєкмамбєтова, шпигунський бойовик "Місія неможлива: Протокол Фантом" режисера Бреда Бьорда, кримінальна комедія "Ірландець" Джона Майкла МакДонаха та комедія "Вправи у прекрасному" Віктора Шамірова.

Новорічний пір на весь російський мір

Новий рік був, здається, єдиним радянським святом без очевидного політичного підтексту. Саме у цей період радянські люди забували про щоденний офіціоз і беззастережно поринали у свої особисті справи.

Найзнаменитіший радянський новорічний фільм "Іронія долі" став гімном приватного життя епохи застою: він оспівував квартири у новобудовах, де жили кілька поколінь однієї родини, традиційний салат олів’є, пісні під гітару, дефіцитний одеколон і заливну рибу.

Російський проект "Ялинки", що його перша частина вийшла у прокат минулого року, претендує на звання "найголовнішого новорічного фільму" пострадянських часів. Та на відміну від своїх попередників, "Ялинки" (і перша, і друга частини) роблять неможливим святкування Нового року, а значить і приватне життя своїх героїв, без участі влади.

 

До того ж, саме Новий рік у цьому фільмі стає тим "націєтворчим елементом", який відрізняє росіян від решти людей і робить їх самими собою.

У перших "Ялинках" йшлося про теорію "шести рукостискань", яка стверджує, що всі ми знайомі один з одним через шістьох людей. За її допомогою герої стрічки намагалися здійснити бажання дівчинки-сироти, яка мріяла, аби із Новим роком її привітав президент Росії. "Ялинки 2" розповідають історію кохання пілота Зємлянікіна (Олексій Петренко) та жительки Астани Юлії (Іріна Алфьорова), яких колись розлучило непорозуміння.

Сорок років тому Зємлянікін написав коханій листа, в якому обіцяв чекати її щороку 31 грудня під курантами, але лист загубився на пошті. Врешті-решт, Юля таки отримує повідомлення і вирушає до Москви, але саме цього року чоловік зневірюється і не приходить на місце зустрічі.

Тут у дію вступає нова теорія, яка проголошує, що "ми всі – голки з однієї ялинки", тож можемо бути далекими родичами цілком випадковим людям. І знову запускається живий ланцюжок, який допомагає закоханим возз’єднатися. У нього потрапляють знайомі нам із попередньої частини Лижник та Сноубордист із Пєрмі, герої Свєтлакова й Урґанта та закоханий у Вєру Брєжнєву таксист із Красноярська, який раптом став московським курсантом.

 

Також до історії долучилися і цілком нові герої: директор запасного аеродрому у Вятках та його внук; молодий чоловік, який вирішив під Новий рік повернутися до покинутої ним родини та закохана у чеченця російська дівчина. Саме цей "чеченський слід" є найбільш надуманим та кон’юнктурним у "Ялинках", навіть у порівнянні з іншими сюжетними лініями фільму, які також виглядають не надто реалістично.

У російської дівчини Альони занадто турботливий тато-міліціонер, який радше закриє її у КПЗ, аніж відпустить на побачення. У чеченського хлопця Аслана – численна родина, яка примушує його жити за звичаями гір. Та, цілком передбачувано, любов (чи матінка-Росія ?) поєднала різні народи, які одразу ж забули про власні традиції і несподівано породичалися.

 

Не забули у "Ялинках 2" показати і хороших поліцейських, які люб’язно ставляться до осіб "кавказької національності", і добрих ДАЇшників, і депутата, який відчув себе самотнім та наважився на зближення із народом. Мабуть, це і є обіцяні творцями картини (її знімала ціла група режисерів під керівництвом продюсера Бєкмамбєтова) "новорічні дива". Іще одним дивом є часова петля, яка поєднує Красную площу 2011 і 1971 років, сплівши Радянський союз та сучасну Росію в єдиному часово-просторовому континуумі.

Після реверансів владі, стрічка береться задовольняти почуття національної гордості, вводячи у дію француза – дурка та страшка – який не розуміє широкої російської душі, верне пику від олів’є, чхає від запаху хвої, і (який жах!) нудиться під час перегляду "Іронії долі". Цікаво, що у фільмі Рязанова, стереотипність радянського життя була об’єктом сатири, але у "Ялинках" стала ледь не позачасовою національною рисою.

Найбільш тривожною у "Ялинках 2" є історія пілота Зємлянікіна, який після всіх любовних негараздів, ще й втратив керування над власним літаком. Порятунок пасажирів перетворюється на справжню драму, щоправда, численні сюжетні лінії розтягують авіакатастрофу в часі, через що вона більше нагадує серію "Крутого піке" з гумористичної передачі "Каламбур".

Автори картини зізнавалися, що і в першій, і ц другій частини "Ялинок", сценарій дороблявся просто на знімальному майданчику. Так чи так, але це "розхлябаність" сюжету дуже видна у картині, а імпровізації Урґанта і Свєтлакова не допомагають зробити її дотепною.

 

Майже весь фільм був знятий у студії на зеленому екрані – засніжені вулиці російських міст додавалися потім, за допомогою комп’ютера. Знімали "зиму" в липні, і штучність та бутафорність зображення також не залишаються непоміченими.

"Ялинки 2" могли б бути просто поганим фільмом, проте загравання із владою роблять його фізіологічно відразливим. А історія із бідолашним французом відверто демонструє, що "наш" Новий рік не потребує ніякого оновлення і завжди залишатиметься святом несмаку та вульгарності, перетворених на традицію. А оскільки наступного року, цілком ймовірно, вийдуть і "Ялинки 3", традиція перейде у кіно навіки вічні.

Оцінка фільму 1 з 5

З Америки з любов’ю

Четверта частина франшизи "Місія нездійсненна" справді незвичайна: по-перше, її зняв знаменитий піксарівський аніматор Бред Бьорд, який до того працював лише над мультиками, по-друге вже немолодий Том Круз там таки продовжує грати живчика-супергероя, і це виглядає досить комічно, а по-третє, у картині вибухає Московський Кремль.

Підриває найголовнішу московську будівлю злий швед на прізвисько Кобальт (Міхаель Ньюквіст), аби приховати викрадення кодів запуску ядерних боєголовок зі Збройної палати. Його ціль – розпочати ядерну війну між США та Росією задля встановлення нового, кращого ладу на землі.

 

Вислідити злочинця та врятувати світ повинен Етан Ґант та його команда супераґентів. Проте хитрий швед зробив винним за теракт саме Ганта і тепер президент США відмовився підтримувати його загін. Також за американцями пильно стежать російські спецслужби на чолі із фсбешником Сідоровим (Владімір Машков).

"Місія Нездійсненна: Протокол Фантом" зачаровує насамперед своєю надмірною кількістю ляпів, особливо коли справа йдеться про Росію. Російські в’язниці тут охороняються краще за Кремль, американський шпигун видає себе за російського військового і нікого не дивує своєю англійською, а російський зек до останнього вважає Ітана своїм співвітчизником Серьожею.

Кіноштампів також чимало, тож перша половина фільму більше нагадує кінопародію у стилі Мела Брукса – все настільки тупо передбачувано, що навіть смішно.

Із дією у картини також проблеми: режисер Бред Бьорд, який здобув два "Оскари" за свої мультики "Рататуй" та "Суперсімейка", виявився на диво сліпим до кінематографічного зображення.

 

"Місія Нездійсненна" має як мінімум два виграшних епізоди – вибух Кремля та пилову буря у Дубаї, але зняті вони досить сухо та скупо і зовсім не видовищно. Фільм більше зосереджується на різних технологічних примочках та карколомних, неможливих у житті трюках.

"Місія Нездійсненна" знята як казка для дорослих, проте цей підхід виглядає застарілим, адже франшиза про Джейсона Борна та оновлений Джеймс Бонд задали нові стандарти шпигунських картин - тепер реалізм понад усе. Перша "Місія" була знята ще у дев’яностих, а четвертий фільм із циклу, здається, цієї епохи так і не покинув.

 

Та найбільше цей фільм мав би обурити росіян, які там зображені простаками: вони і Кремль захистити нормально не можуть, і психа в себе на грудях пригріли, і взагалі, завжди опиняються на крок позаду Ітана Ганта. Втім, стрункий і спортивний Владімір Машков у цьому фільмі виглядає значно краще за Круза, чий обвислий живіт та м’язи натякають, що лізти по стіні хмарочоса на рукавичці-присосці навряд чи йому вже по силах.

Оцінка фільму 3 з 5

Добрий, поганий і злий охоронець

Режисер фільму "Ірландець" Джон Майкл МакДонах – старший брат Мартіна МакДонаха, який зняв знамениту комедію "Залягти на дно у Брюґґе". Мабуть, через це картина, яка в оригіналі називається "Охоронець" (The Guard), розповзлася по російськомовному Інтернеті під химерною назвою "Залягти на дно у Дубліні", хоча Дубліном у фільмі й не пахне.

Варіант "Ірландець", який пропонує наш прокат, зрештою, не такий вже і поганий, адже головний герой фільму – сержант Джеррі Бойл - відчуває себе насамперед ірландцем, а вже потім стражем порядку.

 

Цю роль зіграв Брендан Глісон, який був зіркою і в фільмі "Залягти на дно у Брюґґе". Його Бойл – типовий поліцейський із маленького містечка. Він мовчазний, скептичний, цинічний, трохи расист і ксенофоб. У сержанта дуже специфічне почуття гумору, яке він вважає питомо ірландським. Також Бойл вживає наркотики, спить із повіями та дуже любить свою хвору маму.

Його стабільне, налагоджене життя змінюється тоді, коли у селище приїздить агент ФБР (Дон Чідл), який має на меті викрити мережу ірландських наркоторгівців. Аґент Еверет дуже відповідальний, інтелігентний і навіть трохи сором’язливий. Проте він чорношкірий, тож у Ірландії, де негрів з роду не бачили, йому доведеться несолодко.

Спочатку Бойл прохолодно ставиться до агента ФБР, але згодом розуміє, що лише об’єднавши сили, вони можуть дати відсіч бандитам.

У своїх інтерв’ю МакДонах стверджував, що знімав ірландський вестерн, надихаючись класичними американськими фільмами цього жанру. І справді, Глісон у цьому фільмі страшенно нагадує Джона Вейна, а саундтрек майже суцільно складається із характерної для вестернів музики. Іще одне джерело натхнення для МакДонаха – американські фільми 1970-х, в яких круті поліцейські на кшталт Брудного Гаррі брали правосуддя у свої руки.

 

У стрічці "Ірландець" доволі дотепності та відвертості. Це таке собі "пацанське кіно" про справжню чоловічу дружбу, міцне плече товариша та перемогу над поганими хлопцями. Досить у фільмі й непристойних жартів. Проте цю стрічку просто необхідно дивитися у хорошому перекладі, або ж, взагалі мовою оригіналу. Принаймні значна частина жартів у "Ірландці" стосується ірландського акценту.

Оцінка фільму 4 з 5

"Вправи у прекрасному"

Кілька акторів театру, який гастролює у провінції, розмовляють про своє життя, п’ють, співають, сваряться, миряться та грають у спектаклі.

Режисер: Віктор Шаміров

 

У ролях: Віктор Шаміров, Ґоша Куценко, Константін Юшкєвіч, Ксєнія Радченко, Павєл Савінков

Фото kino-teatr.ua



powered by lun.ua