Мистецтво і клімат. Фото

108
19 грудня 2011
Карикатура Миколи Капусти
Карикатура Олександра Костенка
Карикатура Гелени Ліндгольм
Карикатура Магнуса Барда
Карикатура Сергія Рябоконя
"Важкі часи попереду". Робота Карін Сунвінссон
"Ласкаво просимо у Копенгаген" Карін Сунвінссон
"Уся ця брехня". Робота Карін Сунвінссон

1970 року Ганс Нойбергер, декан факультету метеорології Пенсильванського державного університету, опублікував книжку, що називалася "Клімат у мистецтві".

У цій науковій праці, яка й досі привертає до себе увагу фахівців, американський вчений розповідав про результати дослідження 12 тис. творів малярства XV-XX сторіч (передусім, європейського), основою яких є пейзажі.

Нойбергер систематизував їх у відповідності до того, як на них з погляду метеоролога зображено небо, – зокрема, його голубінь, видимість та туманність, хмарність та типи хмар (високі, середні, низькі, конвективні). Потім учений зіставив результати такого аналізу з даними регулярних метеорологічних досліджень.

З’ясувалося, що полотна 1850-1967 років достовірно відображають кліматичну реальність того часу (звісно, за винятком тих, де пейзаж набуває символічного значення), а отже, твори малярства можуть бути документальним ресурсом для проведення історичних реконструкцій клімату. Показовими у цьому плані є твори голландського художника Хендрика Аверкампа (1585–1634), який полюбляв малювати зимові краєвиди та ковзанярів, що катаються на скутих кригою річках.

Ці картини підтвердили припущення вчених про те, що впродовж XIV-XIX сторіч на Землі панував так званий Малий льодовиковий період – найхолодніша за середньорічними температурами доба за останні два тисячоліття.

Відтоді, як у мистецтві домінувало бароко, а у природі – холод, світ змінився. На планеті стало спекотно. Вчені з тривогою дивляться у майбутнє, малюючи щораз страшніші візії кліматичних змін, внаслідок яких життя на Землі зміниться до невпізнанності або й зовсім зникне. Глобальне потепління (зокрема, його антропогенний характер) стало предметом запеклої дискусії між фахівцями, політиками, громадськими активістами та представниками ділових кіл.

Актуальне мистецтво, природно, не змогло залишитися байдужим до цієї дискусії. Провідну роль у процесі мистецької розробки теми захисту довкілля, запобігання глобальному потеплінню, звичайно, відіграє не документація, а осмислення проблеми і спонукання до дії.

"Зміна клімату – це реальність, спричинена нами всіма. Тому ця зміна являє собою культурну, соціальну і економічну проблему, а її обговорення має вийти за рамки наукових дебатів. І художники завдяки своїй креативності, здатності проникати у суть речей та прозорливості можуть привертати увагу якнайширшої аудиторії до цих питань", – зазначає відомий британський фотограф, режисер та дизайнер Девід Бакленд, який з 2001 року веде проект "Мис Прощання" (Cape Farewell), залучаючи митців, науковців та освітян до створення різноманітного мистецького продукту, аби підвищити обізнаність громадськості із проблемами кліматичних змін.

Це не так просто, як може здатися. Зміна клімату на планеті — зовсім не благодатна тема для мистецької інтерпретації принаймні з двох причин.

По-перше, сучасна наука (якщо вважати її, на відміну від політичного та промислового істеблішменту, об’єктивною стороною в світовій дискусії щодо клімату) не дає однозначних відповідей на безліч запитань про причини і наслідки глобального потепління, а самих учених часом звинувачують у навмисному "згущуванні фарб".

Це автоматично применшує значущість, резонансність реакції актуального мистецтва на проблему зміни клімату. До того ж, на відміну від соціальних тем, для пошуку яких художник може застосувати особисті почуття, досвід, спостережливість та пам’ять, джерелом ідей для мистецьких проектів, що стосуються змін клімату, як правило, є вже готовий інформаційний продукт – між іншим, емоційно наснажений і часто тенденційний.

Ідеться про публікації у засобах масової інформації, яким доводиться тлумачити доступною широкому загалу мовою висновки наукових досліджень, результати міжнародних переговорів щодо викидів у атмосферу парникових газів тощо.

По-друге, проблема зміни клімату далеко не завжди збурює громадську свідомість. Навіть попри те, що екологічна свідомість населення за останні десятиліття різко зросла, люди все-таки схильні уявляти глобальне потепління чимось таким, що не загрожує їм особисто. Тож не дивно, що художникам, аби достукатися до широкого загалу, доводиться вдаватися у своїх проектах до перевірених помічних засобів для привертання уваги аудиторії – епатажу, агресії або ж гумору, і робити заради того, щоб бути поміченими та почутими, якщо не вчинки, то бодай виразні жести.

"Мистецтво має якнайширші рамки. Там лише одна межа – поміж жестом та вчинком, мистецтвом і життям; втім, художники постійно переступають цю межу. Навіть там, де митець не може сказати чого-небудь прямо, він завжди може вдатися до метафори. Через це й виявляється, що першими межі загальноприйнятого завжди порушують саме художники, а згодом, через певний час, і все суспільство робить крок уперед. Це закон прогресу", – казав у інтерв’ю журналу "Огонек" російський галерист Марат Гельман.

 Робота Лове Антелл

Мистецтвом такого метафоричного жесту – виразного і легкодоступного для сприйняття, масово тиражованого завдяки органічному симбіозу зі ЗМІ, – є карикатура.

"Карикатура здатна досягти таких закапелків свідомості, куди не проберуться жодні аргументи. Нас засипають пророцтвами катастроф та науковими фактами про неминучість глобального потепління, але ось є спосіб вигнати з себе страх. Влучні, безкомпромісні і незручні малюнки дають нам змогу усвідомити, що насправді означає глобальне потепління  – зовсім не те, що на узбережжі Уельсу температура повітря буде, як на Коста дель Соль, а в англійських садах ростимуть пальми. Воно означає поширення пустель, голод і злидні", – говорить газеті "Гардіан" Джон Грін, секретар британського фонду Кена Спарга, інституції, яка проводить конкурси для художників-карикатуристів на екологічну тематику.     

Справді, глобальне потепління останніми роками стало однією з найулюбленіших тем для карикатуристів. Якщо попервах вони обмежувалися гумористичними сюжетами, "м’якими" скетчами на цю тему (на кшталт уже згаданих пальм у англійських садах або німбів над головами ангелів у формі спіралі економної лампочки), то нині ці сюжети містять дедалі більше політичної сатири та інвективності.

Так, улюбленим героєм карикатуристів кілька років тому був попередній американський президент Джордж Буш, оскільки офіційний Вашингтон відмовлявся визнати антропогенний характер кліматичних змін на Землі та підтримати встановлення жорсткіших вимог до викидів у атмосферу парникових газів.

Буша, зокрема, зображали у вигляді Піноккіо, якого водять за ніс представники нафтовидобувної промисловості.

Жартували й над ідейним опонентом Буша, Альбертом Гором – мовляв, спродюсований ним документальний фільм "Незручна правда" "підігрів атмосферу" більше, ніж ті самі парникові гази.

Ясна річ, не можна переоцінювати роль карикатуристів у мобілізації громадської думки щодо проблем зміни клімату – хоча б через те, що масив карикатур на екологічну тематику далеко не завжди позбавлений штампів і "плаского" гумору.

Проте важлива уже сама наявність маси зразків цього жанру, яку не можна не помічати і яка так чи так змушує когось мислити критично, а когось – приймати давно назрілі рішення.

 

Юрій Рибачук, журналіст-культуролог, для УП.Життя

powered by lun.ua