"Оскарівські" прем’єри: "Артист", "Прислуга" та "Березневі іди"

30
17 лютого 2012

Цього тижня на українські екрани виходять цілих три номінанти на "Оскар". Це комедійна мелодрама "Артист" Мішеля Газанавічуса, політична драма "Березневі іди" Джорджа Клуні та соціальна драма "Прислуга" Тейта Тейлора. Також у прокаті три романтичні комедії: "Отже, війна" Джозефа МакДжинті Найкола, "Клятва" Майкла Саксі та "Zолушка" Сєрґєя Іванова.

Коли кохання не потребує слів

Стрічка Мішеля Газанавічуса "Артист" ("The Artist") встигла зібрати цілий оберемок нагород. Серед них сім нагород Британської кіноакадемії, три "Золотих глобуси", а також десять номінацій на "Оскар". Вперше цей фільм прогримів у Каннах, де номінувався на Золоту пальму, і де виконавець головної ролі Жан Дюжарден був відзначений як найкращий актор.

Загалом, фільми про кіно – дуже вдячна тема для будь-якого режисера, адже відсторонений погляд на кіновиробництво, своєрідні лапки, дають можливість розказати про те, що є дорогим та важливим у цій професії. Зазвичай до таких картин ставляться зі співчуттям і пересічні любителі кіно, і критики. Особлива категорія – ретрофільми, які розповідають про колишніх кумирів, чия слава давно поблякла.

 

Картина "Артист" розповідає про занепад епохи "великого німого". За тридцять років свого існування, німе кіно досягло неймовірної виразності, і багато хто був переконаний, що голос знищить кінематограф як мистецтво. Почасти ці побоювання справдилися - перший звуковий фільм "Співак джазу", який вийшов 1927 року, породив цілком нову кіноестетику.

Актори із багатою мімікою та пластикою перестали бути потрібними, зате з’явився попит на співаків і танцюристів.Ті, хто не змогли пристосуватися до нових обставин, опинялися за брамами студій і відходили у небуття.

"Артист" оповідає вигадану, проте доволі характерну для того часу історію. Головний герой стрічки Джордж Валентайн (Жан Дюжарден) у німому кіно прославився як герой-коханець, від якого мліли жінки. З приходом звуку актор не заходів перебудовуватися і вперто відмовлявся говорити у кадрі, відтак незабаром втратив роботу, а з початком Великої депресії і всі заощадження. Дружина покидає Джорджа, і він оселяється у маленькому будиночку разом із улюбленим песиком та старим відданим шофером.

 

Врятувати кар’єру артиста береться кінозірка Пеппі Міллер (Береніс Бежо), яка колись починала статисткою на фільмі Валентайна і з того часу кохає його. Разом із нею актор намагається подолати зневіру та розчарування і розпочати нове життя.

Зрештою, за сюжетом "Артист" - пересічна мелодрама, а незвичайною цю стрічку робить те, що вона німа, чорно-біла і знята у незвичному сьогодні форматі 4:3. Звук з’являється лише кілька разів, і Газанавічус застосовує його у найбільш драматичних випадках.

Режисер старанно копіює виражальні засоби німого кіно, проте він не йде далі тогочасного мейнстріму, залишаючи без уваги здобутки кіноавангарду, який вже тоді досяг вершин експресивності.

 

Через це фільм, який на початку виглядає цілісним та динамічним, десь у середині починає пробуксовувати та стає одноманітним. Зрештою, ситуацію рятують виконавці головних ролей Жан Дюжарден та Береніс Бежо, яким вдалося показати те, що американці називають "хімією". Майже на рівні із акторами-людьми грає і симпатичний песик, який вже встиг стати правдивою кінозіркою.

 

Успіх цієї картини ще більш красномовний в епоху трьохвимірного зображення, коли глядач звик буквально перебувати "всередині" картини. Газанавічус нагадав, що колись об’ємність зображення досягалася завдяки майстерності оператора, а емоції нагнітав специфічний монтаж, музика та гра акторів. "Артист" і справді дуже хороша стрічка – романтична та весела, але такий нечуваний ажіотаж довкола неї виник лише тому, що високотехнологічні фільми-аткракціони глядачам вже набридли.

Оцінка фільму 4,8 з 5

Меч і тога Джорджа Клуні

Є кілька кіножанрів, до яких американське кіно ставиться із особливою серйозністю. Це фільми про спорт, військові та судові драми, а також стрічки про політику. Батьки-засновники будували свою країну, взявши за взірець Давній Рим, тож основні точки римського суспільного життя, на кшталт спортивної арени, форуму, Сенату та поля битви, стали осердям і американської культури.

Як режисер Джордж Клуні вже зняв один фільм про спорт і дві політичні драми. У його стрічках, як за часів античності, політика є життєво важливою і суто чоловічою справою. У попередній картині Клуні "Надобраніч та удачі" йшлося про 1950-ті роки, коли у світом керували чоловіки у твідових костюмах та окулярах у роговій оправі.

 

Дія картини "Березневі іди" ("The Ides of March") відбувається на початку 2000-х, а у її основі реальна кампанія кандидата у президенти Говарда Діна. І як у давні часи, жінки тут виступають лише у ролі покірних дружин та мовчазних об’єктів сексуальної експлуатації. Проте пристрастей у стрічці ніяк не менше, ніж у римському Сенаті.

Головний герої картини – тридцятирічний Стів Маєрс (Раян Ґослінґ) працює у передвиборчому штабі кандидата в президенти від демократичної парті. Губернатор Майк Морріс (Джордж Клуні) балотується на цю посаду не вперше, і цього разу твердо налаштований на перемогу. Він ліберал, підтримує одностатеві шлюби та аборти, прагне позбавити США нафтової залежності та залишити країни Близького Сходу у спокої.

Стів свято вірить у чесність свого кандидата і сам прагне грати лише за правилами. Та якось він дізнається, що губернатор спокусив двадцятирічну працівницю штабу, і тепер їй потрібні гроші на аборт. Хлопець намагається владнати скандальну ситуацію, але сам потрапляє у халепу – начальник штабу несправедливо обвинувачує його у зраді та викидає на вулицю із "вовчим квитком". Тепер, коли мова йде про виживання, Стів, готовий піти по трупах колишніх друзів.

 

П’єса, за якою була знята ця стрічка, називається "Фараґґаут-Норт", але Джордж Клуні навмисне змінив її назву на "Березневі іди", аби провести паралель із заколотом проти Юлія Цезаря, який відбувся якраз під час цього весняного свята.

У фільмі день праймеріз, на яких має вирішитися доля губернатора, співпадає із датою смерті Цезаря (15 березня), а юний Стівен виступає у ролі Брута, який сховав кинджал під своєю тогою. Зрештою, стрічка торкається проблеми, актуальної як для наших сучасників, так і для давньоримської "творчої еліти": йдеться про втрату політиками своєї virtus (честі, скромності та непідкупності) і тріумфу avaritia (зажерливості).

 

Втім, оповідь про молодого ідеаліста, який стикається із цинізмом політиків, не є рідкістю для американського кіно, варто згадати хоча б "Основні кольори" Майка Ніколса. Проте стрічка Клуні розповідає не лише про втрату віри, а й про холодну та бездушну механіку американського політичного процесу, де будь-яка слабина, помилка чи вияв людських емоцій може вартувати кар’єри, та й навіть життя.

 

Загалом, у "Березневих ідах" Клуні-режисер знаходиться у тіні, адже весь фільм тримається винятково на сильних та переконливих акторських роботах Раяна Ґослінґа, Пола Джіаматті, Філіппа Сеймура Гоффмана та Маріси Томей. Зате Клуні-актор показав себе з позитивного боку у ролі губернатора Морріса. Картина стала своєрідним бенефісом молодого і перспективного Ґослінґа, який талановито зобразив перехід свого героя на темний бік Сили великої політики.

Оцінка фільму 5 з 5

Між нами, дівчатами

Є категорія голлівудських фільмів, які подивишся, і одразу розумієш, що номінація на "Оскар" їм гарантована. Стрічка "Прислуга" ("The Help") якраз такого штибу. В ній є майже все, що може зацікавити кіноакадеміків: зображення расової, соціальної і гендерної нерівності, а також боротьба з ними на тлі важливих процесів американської історії. У цій стрічці одразу видно, хто хороший, а хто ні, і добро, після численних перепитій, таки перемагає зло.

 

Дія у картині відбувається на початку 1960-х років у маленькому містечку, що в штаті Міссіссіппі. Туди після навчання у Нью-Йорку повертається місцева дівчина Скіттер (Емма Стоун). Вона мріє стати письменницею і шукає матеріал для своєї книжки. Її увагу привертає чорношкіра прислуга, яка, за давньою традицією цих місць, виконує всю хатню роботу за білих хазяїв. Ці жінки з самого дитинства знають, що будуть служницями, як їхні бабусі та матері.

Чорне населення міста живе у страшних злиднях, проте багаті та білі містяни сприймають такий стан справ природнім. Вони цілком щиро вважають негрів "нижчою расою" і вигадують для них щоразу принизливіші настанови, на кшталт окремих туалетів, адже "хто знає, чим вони можуть хворіти".

 

Після демократичного Нью-Йорка ці звичаї здаються Скіттер жахливими і вона вирішує написати книжку про чорношкірих служниць. Спочатку жінки неохоче розповідають свої таємниці, адже бояться втратити роботу. Та згодом нестерпне життя примушує їх розкрити справжні обличчя своїх зовні порядних білих господинь.

Стрічка "Прислуга" знята за однойменним романом Кетрін Стокетт, її оригінальна назва "The Help", тож у назви може бути ще й інший переклад – "допомога". Чорношкірі служниці й справді надають своїм хазяям дуже цінну допомогу: вони не лише опікуються усіма хатніми справами, але ще й вирощують їхніх дітей.

 

Драма цих жінок у тому, що вони не мають часу на власних малюків, а дочок змушені відправляти на роботу в чотирнадцять років. Тим часом юні білі дівчата одружуються одразу ж після школи і скидають непотрібних дітей на плечі служниць. Та за цю важку роботу жінки не отримують ні вдячності, ні гідної оплати. Більше того, випещені служницями дітки підростають, і, слідом за своїми матусями, починають зневажати колишніх няньок.

Попри непростий історичний контекст, "Прислуга" доволі ексцентрична та сповнена гумору стрічка. Драматичні сцени у ній співіснують із ризикованими жартами про лайно у пирозі та благодійний розпродаж вживаних унітазів. Режисер Тейт Тейлор, дарма що зняв лише другий свій фільм, вміє у слушний момент викликати необхідні емоції – від щирого замилування до непідробного обурення.

 

Своїм успіхом картина завдячує і вдало підібраному акторському складу. Головні герої "Прислуги" - жінки, тож у фільмі назбиралося чимало непересічних жіночих образів. Цікаво, що аж троє акторок із цієї картини номінуються на "Оскар". Це Джессіка Честейн, яка зіграла наївну селючку Сілію, Віола Девіс, котра втілила зневірену в житті служницю Ейбілін та Олівія Спенсер, чия героїня Мінні зачарувала всіх умінням ставити своїх ворогів на місце.

Також варто відзначити Емму Стоун, яка чудово зіграла бунтарку Скіттер, неперевершену Бріс Даллас Говард, елегантну Сісі Спейсек та Ану О’Райлі, яка втілила затюкану подружками безвільну білявку Елізабет.

Загалом, "Прислуга" - цілком передбачувана, та дуже якісна мелодрама, і найбільший її недолік – хронометраж у 2 години 26 хвилин.

Оцінка фільму 4,5 з 5

Отже, війна/This Means War

Режисер: Джозеф МакДжинті Найкол

У ролях: Том Гарді, Різ Візерспун, Кріс Пайн, Тіль Швайґер

 

Два аґенти ЦРУ починають між собою війну за дівчину, яка подобається їм обом. І доки їхня пасія вирішує, кого ж обрати, хлопці пускають у хід усі можливі шпигунські примочки, аби перемогти супротивника.

Клятва/The Vow

Режисер: Майкл Саксі

У ролях: Чаннінґ Татум, Рейчел МакАдамс, Сем Ніл

 

Подружня пара переживає справжнє випробування, адже через травму дружина забуває усе своє життя і навіть власного чоловіка. Тепер він повинен знову завоювати її кохання.

Zолушка

Режисер: Сєрґєй Іванов

У ролях: Крістіна Асмус, Нікіта Єфрємов, Артьом Ткаченко, Ліза Боярська, Юрій Стоянов

 

Юна провінціалка Маша Крапівіна приїздить підкорювати Москву. Вдень вона вчиться, а ввечері працює покоївкою в заможній родині. Їй доводиться викручуватися, щоби догодити двом пещеними хазяйським донькам. Проте незабаром на Машу чекає справжній принц.

powered by lun.ua