Тест

Десять фільмів про видатних художників

Протягом усієї людської історії художник був майже чарівником, який здатен точно відобразити та навіть увічнити на полотні усю багатоманітність творінь божих. ХІХ століття принесло у західну культуру суб’єктивізм, відтак художнє полотно стало відображенням особистості майстра.

У кіно життєписи знаменитих художників переповідаються по-різному: це може бути мелодрама про бурхливе особисте життя митця або ж оповідь про становлення його неповторного художнього стилю. У радянському кіно художник, як і будь-який представник "творчої інтелігенції", був насамперед носієм панівної ідеології.

Проте найцікавіші фільми про художників знімають режисери, які відчувають зі своїм героєм певну духовну спорідненість.

Андрєй Рубльов (1375/80 – 1428)

Страсті за Андрєєм (реж. Андрєй Тарковський, СРСР, 1966)

У ролях: Анатолій Солоніцин, Іван Лапіков, Ніколай Бурляєв,

"Страсті за Андрєєм" Андрєя Тарковського - це свого роду режисерська версія фільму "Андрій Рубльов", скороченого радянською цензурою. Повна версія картини вийшла лише 1987 року, вже після смерті режисера. "Страсті за Андрєєм" - безпрецедентна стрічка для радянського кіно. До житія святих звертався і Сєрґєй Ейзенштейн у фільмі "Алєксандр Нєвський", проте лише Тарковський зміг показати не народного вождя, а духовного авторитета для величезної країни.

Стрічка Тарковського незвична ще й тим, що показує свого головного героя лише епізодично. Сама картина розділена на кілька новел, в яких монах-іконописець Рубльов діє опосередковано або ж взагалі не з’являється. Поєднує ці частини метафоричний смисл, причетність до єдиного духовного джерела, відчуття рідної землі та віра у Бога.

Режисер не мав за мету точно відобразити матеріальне життя середньовічної Росії, проте йому насамперед вдалося передати її духовне існування, в якому сліпе поклоніння Богу поєднувалася із забобонами та вірою в чудеса, а муки і мучеництво були частиною повсякденності.

"Страсті за Андрєєм" стали пошуками довершеної естетичної кіноформи. Тарковський вірив, що справжнє мистецтво звеличує душу людини, і Рубльов став для нього художником, який підносить свого глядача над буденністю. Режисер твердив, що митець не може творити без труднощів, і що саме недосконалість світу штовхає його на пошуки всесвітньої гармонії.

Мікеланджело Мерізі де Караваджо (1571 – 1610)

Караваджо (реж. Дерек Джармен, Велика Британія, 1986)

У ролях: Найджел Террі, Шон Бін,Тільда Свінтон

Британський художник і режисер-авангардист Дерек Джармен був одним із небагатьох митців, які відкрито визнавали свою гомосексуальність (до 1967 року "нетрадиційна орієнтація" була у Британії поза законом). Його стрічка "Караваджо" - це екстравагантна, сповнена еротизму історія, в якій любовний трикутник поєднує жінку та двох чоловіків, а минуле і сучасність химерно переплітаються.

Це не історична картина, а скоріше театралізована постановка. Декораціями до подій ХVII століття тут слугують мотоцикли та автомобілі, а у звуковій доріжці з’являються цілком сучасні шуми. Костюми також виходять за межі епохи – ми бачимо на героях і смокінги, і одяг італійських бідняків початку ХХ століття.

Кілька слів про сюжет фільму. Головний герой – ексцентричний художник Караваджо – потрапляє у церковні художники з римської вулиці, тож натурниками його релігійних картин стають волоцюги та п’яниці. Його богемні розваги із низами суспільства також важко назвати святенницькими, а непристойно оголені чоловічі тіла, які буквально сходять з картин назустріч глядачеві, обурюють церковників.

На підпільному боксерському турнірі Караваджо зустрічає дрібного злодюжку Рануччо та його супутницю повію Лєну. Художник запрошує нового знайомого позувати йому, Лєна тим часом починає ревнувати, здогадуючись про справжню природу почуттів між Караваджо і Рануччо. Їхні стосунки розвиватимуться швидко і бурхливо, а закінчаться цілком у стилі вуличних босяцьких пісень, де кров і любов завжди римуються.

Рембрандт Гарменс ван Рейн (1606-1669)

Таємниці "Нічної варти" (реж. Пітер Ґрінуей, Нідерланди/Канада/Велика Британія/Франція/Польща, 2007)

У ролях: Мартін Фрімен, Єва Бьортістл, Джоді Мей, Емілі Голмс

Британець Пітер Ґрінуей уславився і як режисер, і як художник, а його стрічки запам’ятовуються живописністю, декоративністю, яскравими кольорами та виразними образами. Своїм колегам-митцям він також присвятив не один фільм. У стрічці "Контракт рисувальника" (1982) Ґрінуей розповідав про художника, чиї картини мимоволі стали відображенням дивного і таємничого злочину.

У фільмі "Таємниці "Нічної варти" він розвинув цю тему до цілої теорії змови, яка буцім то пов’язана зі знаменитою картиною Рембрандта. У центрі змови – багаті містяни Амстердама, які замовили художнику свої портрети у мушкетерських костюмах. Під час роботи над картиною Рембрандт дізнається, що його клієнти вчинили убивство і замаскували його під нещасний випадок.

Проте, крім убивства, на совісті багатіїв чимало інших гріхів. Не маючи змоги покарати винуватців, Рембрандт зашифровує усі ці злочини на своїй картині. Він порушує головний принцип подібних групових портретів – статичність і рівноцінність усіх фігур на полотні. Його герої, навпаки, перебувають у русі, ніби борючись за місце на передньому плані.

Рембрандт пише мушкетерів не як поважних громадян міста, а як трупу мандрівних акторів в чудернацьких костюмах, які знічев’я взяли до рук зброю. Це ще більше роздратовує замовників і вони вирішують осліпити бунтівного художника. Втім, на стрічці "Таємниці "Нічної варти" історія не закінчується. Ґрінуєй присвячує змові іще один фільм "Рембрандт. Я обвинувачую" (2008).

Ян Вермеєр (1632 – 1675)

Дівчина з перлинною сережкою (реж. Пітер Веббер, Велика Британія/Люксембург, 2003)

У ролях: Скарлетт Йоганссон, Колін Ферт, Том Вілкінсон

У основі стрічки лежить роман письменника Трейсі Шевальє "Дівчина з перлинною сережкою", який розповідає вигадану історію створення знаменитого однойменного полотна Вермеєра. Фільм постає у декораціях красивої та чуттєвої мелодрами.

У XVII столітті голландський живопис в основному відображав звичайне побутове життя городян і досяг у цьому справжніх вершин. Одним із найвизначніших художників того часу був Вермеєр, славу якому принесли чисті, світлі кольори, любов до деталей та глибина перспективи. Фігури на його картинах статичні, але у них відчувається якась внутрішня сила та глибина, а також динаміка, захована у маленьких деталях.

Режисер Пітер Веббер намагався передати у своєму фільмі стиль Вермеєра, вибудовуючи мізансцени таким чином, аби вони нагадували полотна художника.

Вермеєр у фільмі – чоловік середнього віку із влаштованим родинним життям. Сім’ю художник утримує, пишучи на замовлення полотна. Також він не відмовляється від інтрижок із натурницями і служницями. Проте розмірене життя змінюється, коли в їхньому будинку з’являється нова служниця – молода дівчина Ґріт.

Вона має хист до малювання і незабаром стає найближчою соратницею Вермеєра. Еротичне напруження, яке виникає між майстром та його привабливою ученицею, виливається у картину під назвою "Дівчина з перлинною сережкою", для якої позує Ґріт.

Франсіско Хосе де Ґойя-і-Лусьєнтес (1746-1828)

Привиди Ґойї (реж. Мілош Форман, США/Іспанія, 2006)

У ролях: Стеллан Скарсґард, Гав'єр Бардем, Наталі Портмен

Історичний фільм Мілоша Формана, в якому Франсіско Ґойя постає літописцем трагічних суспільних катаклізмів у рідній Іспанії. Зрештою, головними дійовими особами у стрічці є інквізитор отець Лоренцо та прекрасна муза Гойї - юна та чиста Інес.

Отець Лоренцо відчайдушно намагається балансувати між прихильністю до прогресу та відданістю справі інквізиції. Він захищає Гойю, стверджуючи, що його сатиричний цикл офортів "Капрічос" скерований не проти церкви, а лише демонструє зло, яке існує в світі. Водночас він розпочинає чергове полювання на єретиків. Першою жертвою Лоренцо стає Інес, яку звинуватили в юдействі тільки тому, що вона не любила свинину.

Згодом священик втече до Франції, і повернеться на батьківщину із військами Наполеона, перетворившись на палкого вольтер’янця та порядного батька трьох дітей. Бідолашна Інес просидить у в’язниці п’ятнадцять років і вийде на волю після приходу французів. Її рідні померли, тож дівчина шукає допомоги у Ґойї, який колись малював її.

На цей час художник оглух і жив самітником, змальовуючи звірства французів над іспанцями у своїх нових картинах. Ґойя дізнається, що Лоренцо відвідував Інес у в’язниці і вона народила від нього дочку. Художник прагне допомогти дівчині знайти свою дитину, проте Лоренцо, який став впливовим чиновником, намагається приховати від усіх цей факт своєї біографії.

Вінсе́нт Віллем Ван Ґоґ (1853-1890)

Теодорус Ван Ґоґ (1858-1891)

Вінсент і Тео (реж. Роберт Олтмен, Німеччина/Нідерланди/Франція/Велика Британія/Італія, 1990)

У ролях: Тім Рот, Пол Ріс

Стрічка розповідає про життя двох братів – Вінсента і Тео Ван Ґоґів. На перший погляд, вони дуже різні: молодший Тео прагне бути успішним і працює у престижній галереї, а старший Вінсент ніколи не турбується про власний вигляд, присвячуючи увесь свій час малюванню. Тео курить тонкі цигарки і залицяється до порядних панночок, а його брат смалить люльку, товаришує з повіями та пиячить у тавернах. Непристосований до життя Вінсент живе за гроші свого молодшого брата, а той намагається виручити хоч щось із його картин.

Здається, що цим людям ніколи не порозумітися, проте насправді брати не можуть жити один без одного і заледве переживають розлуку. Тео вірить у талант свого брата, а Вінсент пише, як живе – простодушно і щиро, використовуючи яскраві барви та динамічні мазки. Зрештою, братерський зв’язок Ван Ґоґів не може зруйнувати ані кохання, ані муки творчості, ані сама смерть.

Едвард Мунк (1863-1944)

Едвард Мунк (реж. Пітер Воткінс, Норвегія/Швеція, 1974)

Фільм "Едвард Мунк" був знятий для норвезького телебачення. Класик псевдодокументального кіно Пітер Воткінс створив груповий портрет мешканців столиці Норвегії Христианії (так тоді називалось Осло). Він помістив образ знаменитого художника у центр тодішнього суспільного та політичного життя.

Стрічка стилізована під документальний фільм, тому складається із інтерв’ю друзів та родичів знаменитого художника, а також із серії репортажів, які творять своєрідний зріз тодішнього часу. Оператор заходить у будинки бідняків та багачів, у поліцейські дільниці та трактири, де збираються анархісти та борці за жіночі права. Камера також фіксує смерть матері та сестри Мунка від сухот і хворобу самого Едварда. Його дитячі спогади про червону кров на білих простирадлах стають лейтмотивом стрічки.

Художник живе у світі, де правлять консервативно налаштовані буржуа, які сліпо вірять у Бога, стверджують святість шлюбу і водночас виправдовують проституцію та дитячу працю на фабриках. Відчуженість Мунка від цього світу знаходить вираження у його полотнах. Із віком художник стає ще більше віддаляється від людей, а його роботи остаточно позбавляються перспективи та об’єму, натомість наповнюються хворобливими образами.

У стрічці були задіяні непрофесійні актори, тому вони грають підкреслено незграбно – дивляться у камеру, безладно метушаться, виходять із кадру. Через цю викличну "недбалість" на фільм Воткінса чекала непроста доля: його не хотіли брати на Каннський фестиваль, а також відмовляли у кінопрокаті.

Пабло Пікассо (1881-1973)

Вижити після Пікассо (реж. Джеймс Айворі, США, 1996)

У ролях: Ентоні Гопкінс, Наташа МакЕлоун, Джуліанна Мур

Американський режисер Джеймс Айворі відомий своїм академічним стилем та любов’ю до європейських культурних надбань. У його стрічці "Вижити після Пікассо" енергійність британця Ентоні Гопкінса поєдналася із сексуальністю та емоційністю молодих американських акторок Наташі МакЕлоун та Джуліанни Мур. У цій картині Пікассо постає нестримним генієм, який черпає свою енергію із близьких до нього жінок, остаточно спустошуючи їх.

Стрічка знята за книжкою Аріанни Стассінопулос Гаффінґтон "Пікассо: творець і руйнівник". Головною героїнею картини є молода художниця Франсуаза Жіло, яка десять років прожила разом із Пікассо і народила йому двох дітей. Дівчина стала свідком того, наскільки егоїстичним та самозакоханим є її обранець, і як легко він відкидає вже непотрібних йому жінок.

Проте захоплення творчістю художника та кохання до нього були сильніші за всі перестороги рідних та друзів. Дівчина намагалася поєднати материнство і власну творчість, а також обслуговувала чоловіка, який вважав, що ідеальна жінка має бути "спокійною та мовчазною". Зрештою, Франсуаза таки знайшла в собі сили опиратися волі та магнетизму Пабло Пікассо.

Пол Джексон Поллок (1912-1956)

Поллок (реж. Ед Гарріс, США, 2000)

У ролях: Ед Гарріс, Маріша Ґей Гарден, Вел Кілмер, Дженніфер Коннелі

Стрічка "Поллок" - це режисерський дебют відомого актора Еда Гарріса, який одразу ж приніс своєму творцеві номінацію на "Оскар". У картині йдеться про американського художника Джексона Поллока, який уславився своєю технікою розбризкування фарб на горизонтальній площині. Картини Поллока виглядають мов хаотичне сплетення різнобарвних ліній, але сам художник стверджував, що кожне його полотно є детально продуманим.

Ед Гарріс був режисером, продюсером та виконавцем головної ролі у цьому фільмі. Поллок є його улюбленим художником, і артист зобразив його зі всією можливою симпатією та любов’ю. Цей митець постає у фільмі розгубленою та змученою людиною, яка ніяк не може вписатися до суспільного життя.

Його музою та опорою стає художниця Лі Краснер (за цю роль акторка Марша Ґей Гарден отримала "Оскар"), яка закинула свою творчість, аби просувати роботи Поллока. Саме вона вивезла його із Нью-Йорка у сільську місцину, де художник написав свої найкращі роботи, вмовила кинути пити і впорядкувала життя. Проте чергова творча криза закінчилася для Джексона Поллока запоєм і депресією. Сумний фінал не забарився.

Бенксі (1974?)

Террі Ґуетта/"Mr. Brainwash"

Вихід через сувенірну крамницю (реж. Бенксі, Велика Британія/США, 2010)

У ролях: Террі Ґуетта, Бенксі, Шепард Фейрі, Космічний Завойовник

Режисерський дебют таємничого вуличного художника Бенксі. "Вихід через сувенірну крамницю" навіть номінувався на "Оскар" як найкращий документальний фільм. Втім, визначити жанр цієї картини не так просто. Один із критиків запропонував віднести стрічку до нового піджанру "пранкументарі" (від англ. слова "prank" - "жарт"). На противагу фільмам "мокументарі", які стилізують вигадані події під правдиву хроніку, стрічка Бенксі перетворює справжню хроніку на жартівливу напіввигадку.

"Вихід через сувенірну крамницю" розпочинається як фільм французького емігранта в Лос-Анджелесі Террі Ґуетти за участю Бенксі, а закінчується як документальна картина самого Бенксі про Террі Ґуетту. Через свого двоюрідного брата Космічного Завойовника вайлуватий невдаха Террі знайомиться із знаменитими вуличними художниками свого часу. Вражений їхнім талантом, він знімає усе, що вони роблять. Бенксі намагається у всьому допомагати митцю-початківцю.

Незабаром Террі вирішує самому стати сучасним художником і копіює усіх знайомих йому митців. Штампувати "шедеври" у немислимих кількостях йому допомагає бригада помічників. Скоро "Mr. Brainwash" стає популярнішим за своїх попередників. Він, як монстр доктора Франкенштейна, виходить з-під контролю свого творця Бенксі й починає знищувати усе, що було для того дорогим та близьким.