Кінопрем’єри: сексоголік, вампір та родинна любов

35
11 травня 2012

Від 10 травня на українських екранах демонструються: драма "Сором" Стіва МакКвіна, комедійний фільм жахів "Похмурі тіні" Тіма Бартона, комедія "У нас є Папа" Нанні Моретті, бойовик "Напролом" Джеймса Метера та Стівена Ст. Леґера, мелодрама "Милий друг" Декланна Доннеллана та Ніка Ормерода та музична мелодрама "Вуличні танці 2 у 3D" Макса Дживи та Данії Пасквіні.

Страждалець без причини

Стрічка "Сором" (Shame) британця Стіва МакКвіна змусила кінопресу говорити про чергову трансформацію образу яппі на кіноекрані. Завдяки зафільмованим на межі минулого десятиліття стрічкам "Американський психопат" та "Бійцівський клуб", яппі стали втіленням розбещеності, агресії та жорстокості сучасного світу. На перший погляд, "Сором" продовжує і розвиває цю традицію.

 

І все ж, йдеться про інше. Головний герой "Сорому" не є серійним убивцею, як Патрік Бейтман, і не намагається підірвати суспільство споживання, немов Тейлор Дарден. Також Брендона не приваблюють і матеріальні цінності, відтак він шукає насолоду лише у власній тілесності, безперестанно кохаючись або ж мастурбуючи. Несподіваний приїзд істерички-сестри, яка оселяється у його квартирі, руйнує розмірене життя героя і змушує його вийти за межі свого маленького зручного світу.

Проте навряд чи Брендон – правдивий "яппі". У нього немає дорогих та статусних речей, він живе у скромній квартирі та пересувається на метро. Соціальне життя та мотивація героя також залишаються за кадром – той ніби живе поза часом та його реаліями. Режисер МакКвін свідомо виділяє Брендона та його сестру з-поміж їхнього оточення. Довгофокусна оптика робить акцент на їхніх обличчях та розмиває тло.

Режисер Стів МакКвін здобув визнання як відеохудожник. У кіно він мислить статичними, естетично довершеними та яскравими образами, полюбляє бавитися із фактурою та кольором тканин, а також не гребує високими, пафосними, символічними жестами. Він спокійно жертвує сенсом заради краси. У цій відчуженій красі можна відшукати силу фільму, але в ній же ховається і її слабкість.

Вже у своїй дебютній стрічці "Голод" МакКвін продемонстрував потяг до фільмування оголених чоловічих тіл, любов до близьких планів суворих облич та промовистих символічних деталей. Зіркою "Голоду" став актор Майкл Фассбендер, який продемонстрував там не лише свою лицедійську майстерність, але й певну самовідданість, максимально схуднувши для ролі ув’язненого вояка ІРА.

У стрічці "Сором" Фассбендер продовжує подібну лінію поведінки: ходить голяка та зображає душевні терзання. В парі з ним виступає молода акторка Керрі Малліґан, яка зіграла схильну до суїциду молодшу сестру Брендона. Обоє акторів вписалися до своїх ролей бездоганно, проте їхні персонажі були позбавлені розвитку, тому акторам незабаром стало нічого грати.

 

Режисер цієї стрічки розгортає перед нами естетично довершене видовище, яке так і не переростає у повнокровний фільм. На відміну від інших картин, у яких діють "япппі", "Сором" не розповідає про сучасний нам світ, а, навпаки, стирає усі його виразні характеристики. Навіть кадри справжніх нью-йоркських вулиць у фільмі виконують роль декоративного оздоблення. Таку ж декоративну роль у фільмі відіграє і музика Баха у виконанні "елітарного" Ґлена Ґульда.

Саму ж назву "Сором" можна трактувати по-різному. Можливо, йдеться про табуйований суспільством спосіб життя Брендона або про його емоційні проблеми у спілкуванні з оточуючими. Також вірогідно, що у його житті колись сталася невідома для нас травматична подія, яка зруйнувала його родинне життя. Проте фільм не дає нам остаточної відповіді на ці запитання.

Єдиний раз герметична оболонка "Сорому" проривається, коли Брендон пильно і з якимось внутрішнім болем дивиться у камеру, роблячи нас мимовільним заручниками свого хворобливого стану.

Резюме: фільм варто дивитися шанувальникам мистецького кіно, режисера Стіва МакКвіна та актора Майкла Фассбендера. "Сором" не дає жодних однозначних відповідей, залишаючи глядачам широке поле для тлумачень та пошуку власних смислів. Втім, довгі плани, статична камера та "рваний" монтаж картини можуть стати неабияким глядацьким випробовуванням.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Похмурі тіні Тіма Бартона

За останні роки всі вже, здається, звикли, що фільм Тіма Бартона – це Джонні Депп та Гелена Бонем-Картер у головних ролях, плюс химерний, ексцентричний та казковий сюжет, сповнений чорного гумору та родинного пафосу. Нова картина "Похмурі тіні" (Dark Shadows) цього знаменитого режисера не вносить нових тем до його творчості. Наближаючись до похилих років, Бартон вперто продовжує знімати фільми, де на різні лади розповідає про власне важке дитинство.

 

Історія "Похмурих тіней" також закорінена у дитинстві режисера та його музи Джонні Деппа. У 1969-71 роки на американському телебаченні транслювався серіал із однойменною назвою. У ньому йшлося про родину багатіїв Коллінзів, всередині якої було чимало страшних і навіть потойбічних таємниць. Одним із персонажів історії був харизматичний вампір Барнабас Коллінз, який колись втратив свою кохану через зле чаклунство.

Ідея сучасної екранізації "Похмурих тіней" (у 1970-ті його переносили на екран двічі) належить Деппу. З дитинства актор мріяв зіграти Барнабаса Коллінза. За сюжетом стрічки, його герой народився у вісімнадцятому сторіччі у Ліверпулі, але потім переїхав із батьками до Америки, де Коллінзи заснували риболовецьке містечко Коллінвуд.

 

Молодого красеня Барнабаса вподобала служниця Анжеліка, проте хлопець відкинув її залицяння. Дівчина закликала собі на допомогу чаклунство. Вона убила його наречену, а його самого Барнабаса обернула на вампіра. Через двісті років герої зустрілися знову.

У "Похмурих тінях" чимало мелодраматичних перепитій, проте центральною темою фільму стало возз’єднання родини. Це вже традиційний розвиток сюжету у картинах Бартона. Практично усі стрічки цього режисера розповідають про героя-вигнанця, який через свою незвичність втрачає контакт із сім’єю. Пошуки родинної любові мають автобіографічні корені, бо Тім Бартон також у своєму дитинстві страждав від нерозуміння батьків і був змушений рано покинути домівку.

 

Така відданість режисера одній темі робить його фільми доволі одноманітними. У двотисячних Бартон досяг піку своєї режисерської кар’єри, а химерні образи з його стрічок стали фактично частиною голлівудського мейнстріму. Після "Піратів Карибського моря" улюбленець режисера Джонні Депп перетворився на суперзірку, хоча і продовжив грати того ж таки манірного денді із фільмів Бартона. Нічого не змінилося і у новій картині, де Депп грає свого незмінного героя, щоправда, у новому гримі.

 

Здається, творці цього фільму назавжди законсервували усі свої надбання і стали заручниками власного відточеного роками стилю. Готичні казки Бартона стають схожими одна на одну, відрізняючись лише декораціями. У "Похмурих тінях" режисер відобразив епоху початку сімдесятих, коли і знімався оригінальний серіал. Бартон любовно переносить до свого фільму матеріальну культуру того часу та знакові прикмети епохи.

Зрештою, серіальна першооснова весь час збиває ритм цього фільму. Героїв у картині багато, у кожного з них своя історія, і перша половина фільму присвячена лише знайомству із ними. Зовсім знудитися глядачам не дадуть саркастичні жарти у стилі чорного гумору, часом досить ризиковані.

 

Резюме: Ім’я Тіма Бартона вже давно стало брендом і не потребує реклами. Отже, картина насамперед для його шанувальників. На "Похмурі тіні" варто сходити також заради вічного молодого Джонні Деппа та несподівано дорослої й сексуальної Хлої Морітц, яка так раптово вийшла зі свого дитячого амплуа.

Оцінка фільму 4 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в підготовці матеріалу

Любий друг/Bel Ami

 

Режисери: Деклан Доннеллан, Нік Ормерод

У ролях:Роберт Паттінсон, Крістіна Річчі, Ума Турман, Крістін Скотт Томас

Країна-виробник: Велика Британія, Франція, Італія

 

Екранізація знаменитого роману Ґі де Мопассана. Вродливий, але бідний юнак Жорж Дюруа приїздить до Парижу в пошуках багатства та нових можливостей. Він вдало заводить романи із найвпливовішими жінками столиці, поступово піднімаючись соціальними сходами. Його не турбує, що він завдає болю своїм коханкам, а також руйнує життя друга, який колись допоміг йому в скруті.

У нас є Папа/Habemus Papam

 

Режисер: Нанні Моретті

У ролях: Мішель Піколлі, Єжи Штур, Ренато Скарпа

Країна-виробник: Італія, Франція

 

Комедія від знаменитого режисера, "італійського Вуді Аллена" Нанні Моретті.

Новий Папа Римський переживає глибоку емоційну кризу та страждає від комплексу неповноцінності. Щоби порятувати понтифіка, кардинали запрошують до нього відомого психоаналітика, який є запеклим атеїстом.

Напролом/Lockout

 

Режисери: Джеймс Метер, Стівен Ст. Леґер

У ролях: Ґай Пірс, Ленні Джеймс, Петер Стормаре

Країна-виробник: Франція

 

Новий фантастичний бойовик від продюсера Люка Бессона, знятий за його оригінальною ідеєю. Ситуація у космічній в’язниці, де у стані анабіозу утримуються найбільш небезпечні злочинці, виходить з-під контролю.

В’язні захоплюють владу та беруть у заручники дочку президента США Емілі, яка прилетіла на станцію із перевіркою. Несправедливо обвинувачений у державній зраді агент Меріон Сноу отримує завдання проникнути у цю неприступну в’язницю та врятувати дівчину.

Вуличні танці 2 3D/Street Dance 2

Режисери: Макс Джива, Данія Пасквіні

 

У ролях: Джордж Семпсон, Фальк Геншел, Софія Бутелла

Країна-виробник: Велика Британія, Німеччина

Продовження першої частини "Вуличних танців", знятої два роки тому. Як і минулого разу, йдеться про змагання між двома командами вуличних танцюристів. 

powered by lun.ua