Книжки липня: новий Жадан

Липень доволі мертвий сезон. Годі й знайти щось нове для читання. Всі цікаві літературні події зараз можуть трапитися у віртуалі або на мітингу. Наприклад, біля Українського дому відбуваються літературні марафони.

А біля Гостинного двору Артем Полежака влаштовує вечір поезії "Ржаки від Полежаки" - як і інші ангажовані митці.

Віртуальний простір теж не спить. Уже декілька днів український Facebook розділився. Причина – нова колонка Юрія Андруховича. Одні розчаровані його використанням hate speech, інші говорять про іронічність… Я особисто думаю, що публіцисти з авторитетом Юрія Андруховича могли би трохи ретельніше добирати слів. Що, звісно, не означає, що названих у колонці фактів не існує.

Також літературне життя трохи рухається завдяки фестивалям. Наприклад, скандальне "Трипільське коло", "Країна мрій" та інші – всі вони мають виражену літературну складову. Туди приїздять письменники і читають свої тексти, лекції та просто спілкуються з шанувальниками.

"Українська правда. Життя" встигла і поїздити, і послухати, і почитати. Книжка липня не дуже свіжі, але дуже непогані.

Яцек Гуго-Бадер. Біля гарячка (Темпора, переклад з польської Остапа Сливинського)

Фото forum.gp.dn.ua

Яцек Гуго-Бадер – польський журналіст з "Gazeta Wyborcza". Як журналіст він спеціалізується на країнах колишнього СРСР. Його "фірмовий" жанр – репортаж із мандрів.

Чимось це може нагадати вже добре відомого в Україні Маріуша Щиґела та його книжки про Чехію – "Ґоттленд" і "Зроби собі рай".

Це ті самі літературні репортажі, котрі мають виважений баланс між точним ретельно дібраним фактажем і літературним стилем.

Хоча Яцек Гуго-Бадер зовсім не схожий на Маріуша Щиґела. Я би взагалі їх не порівнювала.

Але мова не про це. "Біля гарячка" починається історією підготовки до фантастичної подорожі. Мета: на машині самотужки проїхати через всю Росію з заходу на схід, до океану, через Сибір. Звучить як божевілля.

Але ця подорож дозволила журналісту пірнути на саме дно російського суспільства. Він зміг побачити і секти "віссаріонівців", і звичайних селян-алкоголіків у селах, де кожного дня хтось помирає від п’янства, оленярів і лісорубів, шаманів, дальнобійників і справжніх хіпі… та багатьох інших.

Яцек Гуго-Бадер залишає для себе окрему нішу у власних текстах. Власне його репортажі дуже близькі до жанру особистих мандрівних нотаток, щоденника.

Неоднозначні факти чи відповіді героїв провокують його на роздуми. Він веде діалог і з героями статей, і з самим собою.

Так само Яцек Гуго-Бадер доволі впевнено ділиться з читачем своєю власною позицією. Сибірські шамани мають сумнівну ефективність, але їхній амулет допомагає його доньці від головного болю. "Віссаріонівці" доволі неоднозначні, але не є тоталітарною сектою, і тому мовляв менш небезпечні – та ще й наркоманів зціляють. Подібних прикладів чимало.

Стилістично книжка надзвичайно добре зроблена. Наприклад, стаття про "віссаріонівців" має незвичну композиційну структуру.

Це не послідовне і банальне до оскомини викладення фактів і цитат героїв. Це своєрідний "заповіт" із 10 християнськими заповідями. До кожної дібрано історію-ілюстрацію – іноді як підтвердження, іноді як парадокс.

Вадою книжки є порівняння середовища в описаних місцях із своєрідною "нормою" - тобто з Польщею. Трапляються і дуже стереотипні тези, дивні як на досвідченого репортера.

Скажімо, теза про те, що всі пасажири метро та росіяни взагалі носять лише темний одяг. Або тези про "в Росії відмовитися від алкоголю" = "поставити під сумнів своє чоловіче начало".

Подібним стереотипним фразам, як на мене, місце радше в американських бойовиках про російську мафію.

В усьому іншому статті з книжки "Біля гарячка" є чудовим приводом подивитися на Росію з нового боку. Не як на джерело нафти і "Русского Мира", а як на навдивовижу неоднорідний простір.

Тут зародився рух хіпі, що стали початком кінця СРСР. Тут є регіони, де національність "русский" є меншиною. Тут були репресії проти сибірських шаманів (і як це мені нагадало репресії проти кобзарів – аналогія не дуже точна, але симптоматична). Тут половина села може вимерти за декілька років. Тут епідемія СНІДу. Тут православна церква чинить опір статевому вихованню та роздачі одноразових шприців наркоманам.

Перед читанням варто скористатися нагодою та трохи познайомитись із методом Яцека Гуго-Бадера. Все інше можна прочитати.

Мартін Сурма, Артур Вабік (за романом Сергія Жадана). Ворошиловград (Форум видавців, переклад з польської Андрія Бондаря)

Ще так недавно Сергій Жадан отримав премію "Книга року Бі-Бі-Сі". Його роман викликав чималий резонанс.

Зовсім нещодавно успішний український роман вийшов у російському перекладі Завена Баблояна. Декілька сторінок перекладу можнапрочитати безкоштовно. "Ворошиловград" також скоро читатимуть німецькою, угорською, польською та іншими мовами.

До речі, про поляків. Цього року проходила програма "Тандем". Це програма обміну менеджерів культури з України та країн ЄС.

Одна з ініціатив: українсько-польський проект видання коміксу на роман Сергія Жадана "Ворошиловград". Куратором виступила Ірина Лепська (Форум видавців).

Артур Вабік за допомогою чернетки-робочої версії польського перекладу "Ворошиловграду" створив 30 листів сценарію. Тобто близько 300 сторінок оригінального тексту сконцентрувалися в 10 разів!

Художник Мартін Сурма перетворив сценарій на монохромні мінімалістичні "кадри" в дещо плакатній естетиці.

Так з’явився альбом, який вийшов накладом по 1000 примірників в Україні та Польщі.

До речі, з цим коміксом пов’язана цікава мовна пригода. Його створено за текстом польського перекладу. Український переклад виданого коміксу є перекладом з польської, а не адаптацією на основі оригінального тексту українською. Тому читання цієї книжки буде гарною нагодою дослідити трансформації авторського тексту.

В рецензіях вже пишуть, що комікс зберіг суть роману. Я особисто в цьому не впевнена.

Тут не всі сюжетні лінії збережено. Особливо шкода, що через специфіку жанру зникли мій улюблений епізод із грою футбол у команді зомбі-футболістів і фінал із анекдотом від проповідника.

Відтак читання коміксу "Ворошиловград", як на мене, буде більш доречним після прочитання роману. З іншого боку, подібне видання може стати гарною атракцією на підтримку роману.

Крім того, проект є одним із нечисленних експериментів з використання жанру комікс у сучасній українській культурі. В нас комікси парадоксально не дуже прижилися… Хоча підлітки з усього світу зачитуються книжками саме цього жанру.

Кажуть, експеримент мають продовжити з іншими романами. Я особисто з величезною цікавістю чекаю на нові результати взаємодії письменників, сценаристів і художників між собою.

Куротор проекту Ірина Лепська надала "Українській правді. Життя" кадри з коміксу "Ворошиловград" за мотивами однойменного роману Жадана. Насолоджуйтесь!)

Комікс безкоштовно доступний в мережі