Відлуння Московського кінофестивалю: "Орда" і "Присутність величі"

Від 20 вересня на екрани вийдуть два фільми-призери цьогорічного Московського міжнародного кінофестивалю: історична драма-притча "Орда" Андрєя Прошкіна та легковажна комедія Ферзана Озпетека "Присутність величі". Окрім них, бойовик "Суддя Дредд" Піта Тревіса, кримінальний трилер "Патруль" Девіда Ейра та романтична комедія "Селест і Джессі: Навіки разом" Лі Толанда Кріґера.

Невинність Орди

Від стрічки "Орда", знятої на кіностудії "Православна енциклопедія" при підтримці "Газпрому", чекаєш насамперед православно-державницької агітки, і аж ніяк не хорошого, вдумливого кіно. Проте авторам картини – режисеру Андрєю Прошкіну та сценаристу Юрію Арабову, здається, вдалося надурити своїх замовників і втілити за їхні гроші власний мистецький проект, де пропаганду може побачити лише найпалкіший прихильник конспірологічних теорій.

Неймовірно, але факт, стрічка, яка у розробці називалася "Святитель Алєксій" , приділяє православному святому лише третину свого хронометражу, зосереджуючись насамперед на справах таємничої Золотої Орди. Звісно, магістральною лінією картини є віра, проте тут зовсім не йдеться про звеличення російської православної церкви, тож "Орда" навіть викликала обурення серед тих, хто звик бачити на екрані благообразних батюшок, на кшталт героя іншого продукту "Православної енциклопедії" - фільму "Піп".

Схоже, що "Орду" спіткала доля спілберґівського "Мюнхена", що він прийшовся не до смаку водночас і єврейським, і палестинським радикалам. Режисеру Прошкіну закидали і русоцентризм, і звеличення ординців, а його критиками ставали, як прихильники нинішньої влади, так і ліберали, яким муляв очі логотип "Газпрому" в титрах. Причина такої полярності думок в химерному сюжеті фільму, з якого важко зрозуміти, на чийому боці його автори.

В "Орді" фактично немає головного героя. Перед нами проходить невелика вервечка ординських ханів, проте їхні постаті в картині не важливіші за образи рядових солдат, списаних чи то з "Прихованої фортеці", чи зі "Зоряних воєн". Значно важливішою за них є роль матері хана Джанібека Тайдули, чия несподівана сліпота запускає сюжет картини, проте Тайдула ненадовго затримується на екрані. Навіть митрополит Алєксій, силоміць привезений до неї у якості лікаря, з’являється та зникає із оповіді абсолютно несподівано.

Загалом, фільм переказати дуже важко. Автори стрічки протиставили варварську, жорстоку Орду богомільній Русі, зосередившись не на характерах персонажів, а на характерах цивілізацій, яких вони представляють. Головним героєм "Орди" є, власне, сама орда, а сюжетом - не лікування Тайдули від сліпоти, і навіть не страждання Алєксія на чужині – а розквіт та занепад Орди.

І сила, і слабкість цього фільму в винятковій інтелігентності його авторів, які не збиралися знімати однозначне і просте для сприйняття кіно. Кожен порядний інтелігент зобов’язаний час від часу відчувати моральні вагання та біль за вітчизну, і саме таким режисер Прошкін та сценарист Арабов змалювали митрополита Алєксія. Про цього історичного персонажа майже нічого невідомо, і творці стрічки вирішили відійти від класичного образу християнського святого – Алєксій у "Орді" більше схожий на сумирного булгаківскьго Єшуа, який через непорозуміння із владою несправедливо терпить хресні муки.

Більше того, московський митрополит буквально передає свої вагання ординським правителям, які до того не відзначалися глибиною рефлексії. Далі ми дізнаємося про швидкий занепад Золотої Орди, яку поглинула об’єднана Русь.

Можна навіть зробити висновок, що інтелігенція шкідлива для будь-якої державності, і російська влада також, зрештою, може не витримати ваги власних морально-етичних переживань. Творці фільму, слідом за Алєксієм, можуть сказати: "Я ні в чому не впевнений", і така позиція, безперечно, має дратувати глядачів, які знають, хто винен і що робити.

Сильним боком фільму є його тяжіння до історичної достовірності. Історичних відомостей про нелегке для слов’ян 14 сторіччя залишилося небагато, тож увесь антураж стрічки, її костюми та декорації – є результатом тісної співпраці кінематографістів із музеями та архівами. Робота декораторів та костюмерів у цьому фільмі справді кропітка – їхнє захоплення варварською розкішшю ординців видно із перших кадрів картини. Схожі спроби детальних кінореконструкцій, ми бачили хіба що у Мела Ґібсона; і за кількістю крові, яка проливається на екрані, "Орда" не відстає від його картин.

Проте авторів фільму часто підводить їхня надмірна любов до символізму. Усі ці багатозначні погляди, жести та погодні явища, на кшталт снігу, який несподівано осліплює Тайдулу, часто справляють враження дикого псевдомистецького кітчу. Не краще виглядають традиційні для російського кіно сцени висміювання католиків. Мусульмани-ординці, попри усю симпатію до них, також інколи постають аж занадто "дикими": вони кидаються на м’ясо, ніби хижі звірі, а хан не переминає помацати власну матір прямісінько на царському троні.

Та попри все, стрічка "Орда" є одним із найбільш яскравих та неоднозначних російських фільмів, призначених для "широкого глядача". На цьогорічному Московському міжнародному кінофестивалі стрічка здобула дві важливі нагороди: приз за найкращу режисуру, та приз за найкращу жіночу роль, який дістався Розі Хайрулліній – незабутній виконавиці ролі холодної та владної Тайдули.

Оцінка фільму 4 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в написанні матеріалу

Життя після смерті прекрасне

Стрічка "Присутність величі" турецько-італійського режисера Ферзана Озпетека отримала приз глядацьких симпатій ММКФ-2012. Це легковажна і весела картина, в якій межа між життям та смертю практично стирається, а сусідство із привидами обертається на низку комічних і навіть трагікомічних пригод.

Актор-початківець П’єтро переїздить до Рима в пошуках кращого життя та нових ролей. Він винаймає квартиру в старому будинку "з історією". Та на додачу до високих стель, старовинних меблів та красивого балкону, він отримує цілу компанію привидів, які живуть у цій оселі ще з 1943 року. Спочатку юнак намагається позбутися цих нав’язливих та галасливих сусідів та коли дізнається, що вони також актори, починає ставитися до них із симпатією.

Примари виявляються членами сценічної трупи, яка майже у повному складі загинула під час війни. Вони допомагали партизанам, та стали жертвою невідомого зрадника. Привиди думають, що війна все ще триває і вимагають, аби П’єтро дізнався про долі їхніх друзів та родичів. Натомість вони обіцяють допомогти юнакові пройти проби у кіно.

Від італійського кіно насамперед чекаєш подібного невимушеного поєднання комедії та життєвої драми. Турецький режисер Ферзан Озпетек, який вже довгий час живе в Італії, повністю перейняв місцевий колорит. Про його батьківщину в картині нагадує хіба що парочка примар турецького походження. У всьому іншому "Присутність величі" випромінює римську туристичну атмосферу затишних кав’ярень, мопедів у якості незмінного римського транспорту, старих будинків та місцевих делікатесів.

Героями Озпетека часто стають гомосексуали і "Присутність величі" - не виняток. Примари-театрали самі не цураються квір-естетики, навчаючи П’єтро як правильно фарбуватися та приймати вишукані пози. Тісне сусідство навіть викличе недвозначну симпатію між головним героєм та одним із привидів – драматургом із декадентською зовнішністю. Втім, любовні переживання у картині відходять на другий план, коли П’єтро розпочинає імпровізоване розслідування, аби дізнатися, хто ж саме зрадив артистів майже 70 років тому.

Озпетек, який був і сценаристом фільму, зробив його сюжет максимально щільним: у 105 хвилин екранного часу він вклав не лише розмаїті мелодраматичні перипетії, але й трагічні спогади про минулу війну. Він майстерно вплітає цю сумну тему в загальну буфонадну атмосферу стрічки, примирюючи таким чином минуле та майбутнє. Химерний бестіарій римських маргіналів прийде на допомогу представникам прекрасної минулої епохи, роздягненої у фраки, хутра та діаманти. Саме присутність красенів-привидів привнесе у життя розгубленого Пьєтро сенс та навіть велич, згадану в назві стрічки.

Проте за зовнішнім лоском та барвистими фарбами картини, важко знайти хоч якусь глибину. Попри загравання із військовою тематикою, "Присутність величі" залишається поверховим, легковажним, хоча й чарівним фільмом, в якому харизма героїв має значно більше значення, ніж сюжет.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Суддя Дредд 3D /Dredd 3D

Режисер: Піт Тревіс

У ролях: Карл Урбан, Олівія Тірлбі, Рейчл Вуд

Країна: США, Велика Британія, Індія

Жанр: фантастика, бойовик

Через кілька століть світ перетвориться на випалену пустелю, сповнену насилля та кривавих злочинів. Боротьба із покидьками суспільства сягне нових масштабів. На бій із ними стануть Судді – могутні воїни, які поєднають у собі функції поліцейського, прокурора та навіть ката. Та найбільший страх на злочинців наганятиме знаменитий Суддя Дредд, для якого закон вже давно став особистою справою.

Не зважаючи на постать головного героя, нова стрічка "Суддя Дредд" не пов’язана із фільмом 1995 року зі Сильвестром Сталлоне у головній ролі. В основі лежить оригінальний сюжет сценариста Алекса Гарленда, тож рімейком картину назвати ніяк не можна.

Патруль/End of Watch

Режисер: Девід Ейр

У ролях: Джейк Ґілленголл, Майкл Пенья, Девід Гарбор

Країна: США

Жанр: трилер, кримінальний

Стрічка "Патруль" стилізована під документальні зйомки і розповідає про життя двох молодих поліцейських, які патрулюють один із найбільш небезпечних районів Лос-Анджелесу - Південний Централ. Стрічка не прагне героїзувати своїх персонажів чи розповісти про боротьбу добра зі злом. Це історія про чоловіків, для яких небезпека стала частиною буденного життя.

Селест і Джессі: Навіки разом/Celeste & Jesse Forever

Режисер: Лі Толінд Кріґер

У ролях: Рашида Джонс, Енді Самберґ, Елайджа Вуд, Емма Робертс

Країна: США

Жанр: мелодрама, комедія

Історія про молоду подружню пару на порозі розлучення. Селест та Джессі вже не кохають один одного, але поки що не хочуть розходитися. Вони вирішують побути друзями, зустрічаючись тим часом з іншими. Цей експеримент відкриває нові грані в їхніх стосунках.

Усі фото kinopoisk.ru