Книжки на Миколая – що покласти під подушку?

21
17 грудня 2012

Рецензії та літературні огляди на "Українській правді. Життя" почалися три роки тому. Це сталося на Миколая та почалося з рекомендацій щодо книжок, які можуть стати непоганим подарунком до свята.

Ювілеєм це називати рано, але три роки – таки чималий строк. Відтак продовжуємо. Цього року – вже традиційні поради святкового читання.

Для дітей

Мої улюблені вірші. Другий том (А-ба-ба-га-ла-ма-га)

"Мої улюблені вірші" - це легендарна книжка. Батьки виховали вже чимало дітей на віршах першого тому. Чудові ілюстрації були візитівкою першого тому – як це завжди буває з книжками "А-ба-би-га-ла-ма-ги".

Другий том "Улюблених віршів" - це не перевидання. До цієї книжки потрапили зовсім інші, зовсім нові тексти.

 

Інша новинка – вперше в книжці опинилися ілюстрації цілого покоління молодих художників. Як казав у інтерв’ю Іван Малкович, це художники, що росли на книжках "А-ба-би-га-ла-ма-ги". Відтак те читання суттєво вплинуло на їхній стиль.

Книжка величенька, але під подушку влізе. Читання і цитування вистачить на цілий рік – замість недолугих текстів із підручників.

Іван Андрусяк. Вісім днів із життя Бурундука (Грані-Т)

Ця книжечка знадобиться всім батькам, які хочуть поговорити зі своїми дітьми про проблеми популярності серед однокласників.

Персонаж книжки на початку історії - "непопулярний" огрядний хлопчик. Пригоди, що з ним трапилися, перетворюють його на більш впевненого в собі. І відтак на більш "популярного".

 

В книжечці йдеться про проблеми молодших підлітків. Хоча, на мій скромний розсуд, вона пригодиться таки трохи молодшим дітям – тим, для кого погляди батьків іще можуть переважити авторитет друзів, однокласників та інших однолітків.

"Вісім днів із життя Бурундука" можна прочитати за вечір. Але розмов на підняті теми вистачить на цілий рік.

Аня Гераскіна. Міша, або Зорі в макаронах (Електрокнига)

 

Цю книжку важко назвати суто дитячою – коло її читачів може бути доволі широким. Я дуже добре уявляю собі, як діти та дорослі читатимуть її по черзі.

Тут не варто шукати вишуканих взірців правильної поведінки та мови. Герой оповідань Міша – дитина з українського села, родом з далекої від елітарності родини. Про це говорять його звички, цінності, мовлення.

"Міша" - це хороша і дуже коротка книжка для підліткового читання. Вона дозволяє відкрити доволі темні сторони дитячої душі. Хтозна, можливо, комусь це читання дозволить прийняти себе-не-ідеального… і почати працювати над собою.

Такий подарунок прислужиться любителям віртуалу: є легальна електронна та умовно безкоштовна версія.

Книга мого роду (Видавництво Старого Лева)

Це не просто книжка, а заготовка для літопису життя будь-якої родини.

Тут можна писати короткі кумедні та сумні історії, що трапилася з татом і мамою, бабусею та дідусем. А ще є чимало місця для фотографій і навіть ілюстрацій.

 

Ця книжка (майже книжка?) сподобається всім батькам, які люблять творити разом зі своєю дитиною. Немає сенсу думати, що маленький читач сам щось намалює та придумає. Спільна творчість – ідеальний привід розповісти сімейні історії та передати сімейну пам’ять на одне покоління вперед.

Для дорослих

Петро Яценко. Січкарня (Піраміда)

Я щойно дочитала цю книжку – і скажу, що її важко назвати "святковою". Роман "Січкарня" - це історичний роман. І дуже сучасний – у хорошому сенсі цього слова.

За сюжетом одна сільська українська сім’я проходить крізь події революції Першої світової, 1917 року, колективізації, Голодомору, Другої світової, відлиги, застою, перебудови, Незалежності та інших історичних катаклізмів.

Але – в цій історії немає надриву. Є просто факти, але фрагментарні – такі ж, як і будь-яка сімейна історія.

 

Сюжет роману проходить через декілька лінз. І кожна наступна оптика залишає неясною частину попередніх і частину майбутніх подій. Тут мало свідчень очевидців – більше все ж таки непрямої мови, що спирається на фрагменти. Кожен наступний мовець намагається зібрати фрагменти в одну лінійну історію. Марно.

Якщо спробувати зробити підсумок, то роман "Січкарня" про забуття. Про те, як пам’ять, під впливом невидимої (?) січкарні перетворюється на суцільну біомасу.

Про те, як обривається спадкоємність поколінь. І як ми закопуємо в землю "капсулу часу" зі слідами минулого – от тільки не знаємо, що то за минуле. Можливо, його розшифрують нащадки. Можливо, ні.

Цей подарунок на Миколая принесе емоції нелегкого читання. Але дасть харч для роздумів надовго. Кінець року – непоганий привід переосмислити своє життя та подумати. "Січкарня" - непоганий початок цього процесу.

Пора серця. Інґеборґ Бахман – Пауль Целан. Листування (Книга ХХІ, переклад Лариси Цибенко та Петра Рихла)

 

Я дуже люблю читати листування. В Україні їх видають не так багато. Іноді навіть можна подумати, що українських письменників не існувало, і що вони не лишили по собі слідів. Відтак можна почитати листування поета родом з Чернівців Пауля Целана із Інґеборґ Бахман… і не тільки.

Ця книжка – результат упорядкування дослідників із репутацією. Тексти зібрали докупи та впорядкували Бертран Бадью, Ганс Гьоллер, Андреа Штоль і Барбара Відеман.

Листування Целана з Бахман – це історія любові. З 1948 року до 1961 року розвивається справжня епістолярна любовна драма. Від прохолодних і нерішучих листів митці переходять до пристрасних освідчень… аж до мовчання та розриву, вкупі з психічною кризою Целана.

Цю книжку можна читати якомога довше – а можна і проковтнути за вечір. Це вишукане письмо і призабута насолода читання якісного епістолярію.

Юра Зойфер. Кінець світу (Книга ХХІ)

Юра Зойфер народився у Харкові, але став дуже відомим "субкультурним" драматургом у Відні.  Він загинув у Бухенвальді. І  в Україні, здається, його зовсім мало знають.

Свого часу доля Юри Зойфера зацікавила Сергія Жадана. Він написав п’єсу "Радіо шансон. Вісім історій про Юру Зойфера". Її поставив харківський театр "Арабески".

Для мене цікавість до долі драматурга почалася саме з цієї пісні. Тепер є збірка його п’єс і прози, які можуть відкрити більше.  Думаю, можливість дізнатися про нову сторінку європейського авангарду 20 століття – це гарний подарунок на Миколая.

Таня Малярчук. Біографія випадкового чуда (КСД)

 

Це мій улюблений роман 2012 року. Я мрію, щоб Таня Малярчук отримала "Книгу року Бі-Бі-Сі" та інші можливі нагороди. А якщо ні – то роман хороший і без усіляких нагород.

"Біографія випадкового чуда" - це роман про те, як можна власноруч змінити своє життя. А також про те, що в нинішній Україні це робити доволі абсурдно. А також про те, що абсурд тут не важить геть нічого. Ну бо ми всі живемо і щось робимо, попри перспективу неуникної смерті.

Це не дуже веселе читання, але в ньому чимало кумедних сцен. Роман смішний і сумний водночас. Героїня Лєна – гарне вираження шизофренічності українського життя сьогодні.

Я думаю, цей роман варто подарувати тим, хто сумнівається. Сумнівів менше не стане, але вони підуть трохи іншим боком – можливо, більш продуктивним.

Ірена Карпа. З роси, з води та з калабані (КСД)

За моєю версією, це – найбільш смішна книжка 2012 року.

Я не думаю, що хтось встигне написати та видати щось більш смішне до 31 грудня.

 

Ірена Карпа зібрала докупи низку знаків сучасності.

Її нова книжка – це збірка оповідань про буденність, культуру повсякденного і про прикладну антропологію реальності.

За всіма цими страшними словами стоїть низка цікавих історій про дитяче та підліткове життя в українській глибинці межі 1980-90-х років.

Крім них – кавалок прози в дусі магічного реалізму.А ще – трохи епістолярію про уявне минуле реальних людей.

Можна сказати, все в одному.

Цей подарунок можна сміливо робити тим, чиї літературні смаки ви знаєте погано. Здається, ця книжка має сподобатися будь-якому читачу.

Фото з сайтів видавництв, а також http://bukvoid.com.ua, http://litakcent.com/

powered by lun.ua