Книжки серпня: Нові виклики

"Українська правда. Життя" цього серпня має декілька книжок, які допоможуть освіжити голову. Новий погляд на давно відомі ідеї.

Цифрове громадянське суспільство

Пам’ятаєте, як багато критикують користувачів Facebook за малу активність у "реалі"? Мовляв, сил юзерам вистачає лише на like, та й то в міру ефективно.

Американський дослідник Ґевін Ньюсом (Gavin Newsom) запропонував "наново вигадати управління" та придумав "Citizenville". Це своєрідний аналог нав’язливої іграшки "Farmville".

На його думку, політику, що застрягла у Web 1.0, можна за допомогою 5 якостей.

Це прозорість, дані, креативність, інновація та "ігровизація" (transparency, data, creativity, innovation, and gamification). Ідеальний варіант – поєднати улюблені рефлекси "Angry Bird" із громадянською активністю.

Сам Ньюсом має досвід управлінської роботи в Сан-Франциско та Лос-Анжелесі – тому ідеї він частково ілюструє власним досвідом. Наприклад, автор-політик пропонує такі ініціативи, як створення своєрідної народної карти злочинності, куди кожен юзер зможе додавати помічені правопорушення.

Критики називають Ньюсома "кібероптимістом" і стверджують, що озвучені ним ідеї можуть спрацювати хіба що у великих містах, де живе багато одержимих чекінами, твітами та соціальними мережами людей.

Хай там як, але вічно web-1.0 українським чиновниками і просто зацікавленим книжка точно має прислужитися.

Для початку можна прочитати огляд того, як змінилася інформація внаслідок всеосяжного Інтернету

Як більш вигідно та приємно витрачати гроші?

Психолог Елізабет Данн і викладач Гарвардської бізнес-школи Майкл Нортон написали книжку про "Щасливі гроші" ("Happy Money: The Science of Smarter Spending").

Їхня книжка доволі коротка та легко написана. Її ідею можна узагальнити старим трюїзмом про те, що самі по собі щастя не принесуть.

Дослідники вирахували, що щастя витрачання грошей починається з відмітки $ 75 тисяч річного прибутку. Звісно, з Україною це мало корелює, але загальні принципи можуть прислужитися.

Автори книжки намагаються пояснити, чому одні покупки приносять довготривале відчуття щастя, а інші – ні. На основі своїх висновків вони дають читачам декілька порад.

Найпотрібніша, в масштабах України, як на мене – це ідея, що купівля досвіду є більш цінною у тривалій перспективі, ніж купівля речей. Грубо кажучи, купівля золотого годинника розрадить менше, ніж цікава подорож або нове хобі чи запис на цікаві курси.

Інша цікава порада – робити з улюблених задоволень рідкісний ритуал, а не споживати їх постійно та "запоєм".

Подібне задоволення може принести пауза між придбанням і споживанням якогось блага – наприклад, літню відпустку можна запланувати та сплатити навесні чи взимку, щоб влітку ще раз потішитися вдалою покупкою.

І найбільш гуманістична та добра ідея – щастя приносить щедрість. Не лише покупки та споживання, але й насамперед благодійність.

До речі, це цілком українська порада - тут є чимало способів стати благодійником для хворих на рак, для дітей, сиротам або допомогти молодим ініціативам "народним" фінансуванням.

Нові мемуари

Критики говорять про появу нового тренду – "літературу вмирання", тобто письма про власну повільну смерть.

Річ у тім, що сучасна медицина дозволяє в багатьох випадках уникати швидкої несподіваної смерті. Завдяки цьому чи не кожен письменник, який живе в країні з якісними медичними послугами, отримує шанс створити лебедину пісню з нотатками про власне згасання.

Протягом останнього десятку років з’явилося чимало таких от романів вмирання.

Джон Апдайк написав про свій рак легень у "Endpoint" 2009 року. 2011 року Роджер Еберт описав хворобу в книжці "Life Itself: A Memoir". Того ж року це зробила колумністка "Washington Post" Марджорі Вільямс у книжці "The Woman at the Washington Zoo". Крістофер Хітченз записав свій онкологічний досвід у колонках для журналу "Vanity Fair", які потім вийшли окремою книжкою "Mortality" 2012 року.

Є також приклади з 1990-х. Наприклад, редактор "The New York Times Book Review" Анатоль Броярд описав, як помирає від раку простати в романі "Intoxicated by My Illness".

Всі ці книжки цінні, звісно, не діагнозами авторів. Ідеться насамперед про зміну погляду на проблему смерті та на зміну чуттєвості письменників.

Кожен із них намагається не викликати почуття жалості. Саме тому в цих романах часто трапляються довгі внутрішні монологи про неприпустимість жалю до самого себе.

Присутня й деяка мало чи не комічна складова – опис життя в нових лікарняних умовах, спроби "розвести" між собою потоки візитерів-друзів і візитерів-родичів, смішні та сумні ситуації, що при цьому виникають.

Всі ці книжки – не так про жах смерті чи про небажання вмирати, як про героя, що вчиться жити в умовах дуже обмеженого часу. В "романах вмирання" звучать голоси письменників, які "займаються смертю", тримаючи дистанцію від факту, що все це вмирання відбувається саме з їхнім тілом.

Наслідки цього тренду ми відчуємо вже скоро. Зміниться вокабуляр висловлювання про хвороби та смерть, ще більш широко змінюватиметься чуттєвість і оцінка традиційно "трагічних" життєвих подій.

Вкупі з нинішніми соціальними змінами та розвитком медицини це може дати цікавий ефект.

В Україні цього тренду поки що немає. Я би пояснила це назагал дуже молодим контингентом письменників. А також – нездоровим способом життя та не надто якісною медициною. Українські письменники, як і більшість українців, помирають несподівано.

Десерт: Марсель Пруст

Без коментарів – на честь ювілею Марселя Пруста в "The New York Times" великий інтерактивний проект.

В статті використано матеріали www.nytimes.com і www.cjr.org