"Літачки", "Ми – Міллери" та інші фільми на завершення літа і до Дня Незалежності

Від 22 серпня в українських кінотеатрах демонструються: анімаційний фільм "Літачки"/"Planes" режисера Клея Голла, кримінальна комедія "Ми – Міллери"/"We're the Millers" Роусона Маршалла Тербера, французька комедія "Дуркуваті преподи"/"Les Profs" П’єра -Франсуа Мартель-Лаваля, фільм жахів "Воскресіння"/ "A Resurrection" Метта Орландо, синефільська комедія "Френсіс Ха"/"Frances Ha" Ноа Баумбах, підліткове фентезі "Персі Джексон: Море чудовиськ"/"Percy Jackson: Sea of Monsters" Тора Фрейденталя.

У небі ширяли

Повнометражний мультфільм режисера Клея Голла "Літачки" позиціонується як летючий варіант "Тачок". Власне, через спорідненість міфології та через продюсера картини Джона Лассетера.

У фільмі йдеться про кукурузника на ім’я Пилюк Вітрогон, який живе у заштатному Пропелерівську, про яке один із персонажів каже, що це "пахучі терикони перегною". Щодня він опилює поля, милується пейзажем та мріє стати гонщиком. Його ентузіазм мало хто поділяє, проте найближчі друзі підтримують його.

Пилюк бере участь у кваліфікаційних змаганнях, п’ять переможців якого стануть учасниками перегонів "На крилах навколо світу". Незважаючи на вдалий виступ, Вітрогон посідає тільки шосте місце і повертається додому опилювати поля. Через деякий час його знаходять організатори і повідомляють, що через дискваліфікацію одного з учасників, Пилюка допускають до змагання. Кукурузник починає тренування, проте є одне "але" — він боїться висоти. Відтак йому на допомогу приходить легендарний Капітан, ветеран Другої світової.

Крім живописних перегонів, цілої купи розмаїтих жартів, вдало адаптованих до українських реалій, у мультфільмі діють також колоритні персонажі на кшталт Аля Чупакабри, Бульдога чи Франца, у якого "проблеми із самоідентифікацією".

Франц — маленький скромний німецький автомобіль, який водночас має крила і коли він їх розгортає (під "Політ Валькірій", звісно), то стає загрозливою та пихатою істотою. Є тут навіть любовна лінія за участю того самого Чупакабри, який співає зворушливу серенаду під вікнами канадської гонщиці Рошель. Проте основою конфлікту фільму є суперництво Пилюка з підступним Громилою.

Сам фільм розрахований більше на дітей старшого віку, а жарти — взагалі на доволі втаємничену аудиторію.

І все ж "Літачки" вирізняють від "Тачок", бо розвиваються у річищі міфології, яка у картині позначається одним із персонажів, як "історія у стилі "Роккі", Давида та Голіафа чи Моськи і Слона". Себто у центрі історії опиняється персонаж, який повстав проти власного призначення — народжений кукурузником, він вирішив стати гонщиком. У "Тачках", нагадаю, Блискавка Макквін від самого початку був гонщиком.

(Зізнаюся, я чекав фіналу цієї історії з певною пересторогою: а раптом фільм закінчиться як "Роккі", коли закривавлений Сталлоне кричить у зал: "Це все для тебе, Едріан!". Проте фінал виявися іншим).

Якщо порівнювати мультфільм із двома попередніми версіями цього сюжету — з американо-гонгкогськими "Аеротачками" / "Sky Force 3D" та російським "От винта!", то порівняння однозначно буде на корить "Літачків" і не тільки з боку загальної видовищності, а насамперед через сценарій. Обидва згаданих фільми також розповідають про невдаху, який опиняється на марґінесі, проте вони роблять це без великої кількості належних культурних референцій та потужного міфологічного фону, який наявний у "Літачках".

Фільм демонструється і у звичайному форматі, і й форматі 3D.

Резюме: непоганий мультфільм, добре зроблений та вдало перекладений. Оцінка фільму 4.9 з 5.

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у написанні рецензії

Всі ми - Міллери

Американська комедія "Ми- Міллери" — симптоматична історія про те, що таке сучасна американська родина і яким чином вона може бути сформована.

У фільмі йдеться про такого собі Девіда Берка, дрібного наркодиллера, самотнього, без дітей та родини, який одного разу, піддавшись ідеалістичним устремлінням, намагався розв’язати конфлікту ситуацію. У результаті, він сам стає жертвою грабунку. Аби якось відпрацювати борг, Дейвід наймається перевести з Мексики до Сполучених Штатів "крапалик непоганої травички".

Найкраще це зробити в родинному автофургоні, який начебто не перевіряють на кордоні. Дейвід наймає сусідку-стриптизерку Роуз, яка саме втратила роботу, а також бездомну дівчину Кейсі і свого вісімнадцятирічного сусіда Кенні, який опинився без материнської опіки.

Псевдородичі домовляються та вирушають до Мексики. Більше того, їм вдається завантажитися і навіть без особливих пригод провести марихуану до Штатів, проте далі починається неприємності: виявляється, вони обікрали безжального мексиканського наркобарона, який прагне повернути своє та повбивати Міллерів.

"Міллери" розвиваються цілком у дусі голлівудського розуміння сучасної американської родини, яка у популярному кіно та на телебаченні давно вже втратила обриси хоч трохи традиційної чи навіть звичної сім’ї. Прикладом може бути серіал Modern Family, у якій на прикладі трьох сімей натуралізуються доволі нетрадиційні та дивні речі, які ще років десять тому важко було собі уявити у форматі серіалу.

В ігровому кіно відбувається те саме. Родина стала не просто об’єктом раціональної конструкції та рефлексії, а ще зробила цю рефлексію основою сюжетів для кіно. Піонером тут були стрічки на кшталт комедії "Трішки вагітна"/"Knocked Up", у якій йшлося про адаптацію сучасних молодих американців до дітонародження, яке суперечить усьому їхньому способові життя.

Два роки тому вийшов фільм "Безшлюбний тиждень"/"Hall Pass" з тим самим Джейсоном Судейкісом, у якому сімейне життя зображалося фактично тюрмою.

У "Міллерах" герой Судейкіса приблизно так описує сучасного одруженого чоловіка: він підіймається о пів на п’яту ранку, аби півтори години добиратися на роботу, де бос хоче, аби він лизав йому дупу, і робить він все це заради забаганок власної дружини та дітей аж до часу, доки йому не спадає думка пустити собі кулю в лоба.

Тобто американцям на екрані доводиться вмовляти себе створювати родину, шукати якісь переваги у загалом рабському існуванні, особливо коли йдеться про персонажів-чоловіків.

Відтак сучасна американська, умовно щаслива і багато в чому традиційна родина, може бути сформована тільки в екстремальний умовах, як у картині "Зомбіленд", де нашестя зомбі не тільки веде до всезагальної катастрофи, але й формує умови для відтворення моделі старої, майже патріархальної родини. І хоч нова сім’я складається з цілком чужих людей, проте вони люблять одне одного дужче за формально одружених чи кревних родичів.

"Міллери" слідують цій лінії. Створення сучасної американської родини тут також відбувається у доволі екстремальних умовах і взагалі весь час підкреслюється, що все це тимчасово, проте глядач розуміє, що подібні правила гри і є умовою створення щасливої родини, яка тримається на любові та взаєморозумінні.

Водночас стрічка розвиває також лінію сучасної американської комедії, яка спирається на доволі ризикований і почасти туалетний гумор. Тут об’єктами жартів стають наркотики та секс, проте ці жарти доволі невинні, якщо їх рівняти з флаґманом подібних комедій картиною "Похмілля у Веґасі".

Важливо також, що об’єктом сатири у фільмі не стають органи правопорядку. Офіцера наркоконтролю подано у теплих гумористичних тонах і взагалі саме він рятує ситуацію.

Щодо акторів, то фільм є фактично бенефісом Джейсона Судейкіса, на долю якого випало вимовляти найризикованіші жарти та здійснювати найризикованіші дії. Дженніфер Еністон тримається осторонь ризикованого гумору, так само як і Емма Робертс. Натомість британський актор Вілл Поултер не боїться стати учасником та об’єктом доволі двозначних ситуацій.

Наприкінці фільму, під час титрів, можна бачити епізоди зі знімального майданчика, серед яких і пісня з "Друзів", спеціально для Дженніфер Еністон. Смішний, водночас ліричний і дуже сумний фраґмент, бо від Рейчел, браття мої, на жаль, мало що залишилося.

Резюме: Трохи ризикована, але доволі пристойна комедія.

Оцінка фільму 4 з 5

Все у них по-французькому

Французька комедія "Дуркуваті преподи" розповідає про незвичний експеримент, який відбувається у ліцеї Жюля Феррі. Через низький рівень успішності міністерство освіти прагне зачинити ліцей. Заступник міністра освіти пропонує запросити до навчального закладу найгірших педагогів, які, мовляв, дадуть лад учбовому процесові.

Міністр погоджується і директор ліцею наймає хіміка,який проводить ризиковані експерименти в лабораторії, вчителя фізкультури, який аж до садизму вимогливий до своїх учнів, історика, повернутого на Наполеоні, сексапільну вчительку французької, яка приходить у клас напівоголеною, схильну до агресивної поведінки вчительку англійської. Усі вони поставлять школу на вуха та, зрештою, приведуть до успіху.

Ця стрічка створена за відомими французькими коміксами і, напевне, закликана сказати французам щось дуже важливе про них самих. Натомість вона мало що скаже українцям, де педагоги та учні мають справу з іншими реаліями.

Резюме: фільм дуже своєрідний, на любителя та знавця контексту.

Оцінка фільму 2 з 5.

Пам’яті Майкла Кларка Дункана

Фільм жахів "Воскресіння" присвячений пам’яті актора Майкла Кларка Дункана, який помер у вересні минулого року від серцевого нападу. У картині він зіграв роль директора школи, який також помирає.

Зрештою, це єдина, хоча і дуже сумнівна чеснота цього фільму. Усе інше у цій стрічці — від сюжету до акторського складу — ще сумнівніше.

Фільм розповідає про хлопця на ім’я Елай, який переживає смерть свого старшого брата на дорозі. З’ясовується, що то не був нещасний випадок, а його свідомо вбили однокласники, які заздрили хлопцеві. І ось молодший брат, аби здійснити правосуддя, звертається до відьми. За деякий час могилу брата знаходять порожньою. Починається кривава помста.

Фільм не справляє особливо позитивного враження і через свій акторський склад, і, найголовніше, через режисуру, яка дуже близька до телевізійного формату. На екрані ми бачимо простий переказ подій без створення відповідної атмосфери та розвитку хоч якоїсь міфології.

Резюме: у пам'ять Майкла Кларка Дункана краще переглянути "Зелену милю".

Оцінка фільму: 1 з 5.

Ще цього тижня на українські екрани вийшли:

Синефільська комедія "Френсіс Ха".

У ролях: Ґрета Ґервіґ, Мікі Самнер, Адам Драйвер.

Стрічка розповідає про 27-літню молоду танцівницю, яка намагається відшукати себе у Нью-Йорку. Для шанувальників класичного та сучасного французького кіно та любителів Вуді Аллена.

"Персі Джексон: Море чудовиськ"

У ролях:Александра Даддаріо, Лоґан Лерман, Шон Бін, Стенлі Туччі.

У продовженні юному, проте здібному Персі Джексонові доведеться вирушити у мандрівку за Золотим руном. Звісно, йому допомагатимуть друзі, проте мандрівка обіцяє бути небезпечною. Фільм для родинного перегляду.

До Дня Незалежності у культурному центрі кінотеатрі "Київ" відбудеться показ класичних українських фільмів під назвою "Незалежний погляд", які організував Національний центр Олександра Довженка.

Першою 22 серпня показали стрічку Ігоря Савченка "Богдан Хмельницький" (1941). Далі у програмі картини: "Камінний хрест", "Захар Беркут", "Білий птах з чорною ознакою", "Тарас Шевченко", "З нудьги", "Хліб і сіль". Початок сеансів о 19.30.

Варто додати, що у програмі немає жодного українського фільму, який був би створений за останні двадцять два роки.

Усі фото www.kinopoisk.ru