Танець як життя, життя як танець. Фото. Відео

"Танець може бути різним, як життя. Хтось шукає через нього сенс буття, а хтось шукає в ньому себе. Хтось проживає у танці ціле життя, а хтось живе танцем..."

Саме цими словами експерта з питань культурної політики Оксани Мельничук завершився новостворений фестиваль сучасного хореографічного мистецтва, що відбувся у понеділок.

Свої бачення сучасного танцю представили 10 молодих хореографів, серед яких: А. Рубіна, С. Кон, О. Бусько, К. Шишкарьова, Л. Мова, О. Кебас, Р. Баранов, І. Авдєєва, Т. Чакава, А. Овчінніков.

За подією спостерігав хореограф Раду Поклітару, який виступив організатором події. За словами Раду, представлена програма висвітлює актуальний стан сучасної хореографії в Україні.

Загалом було показано 12 танцювальних номерів. Кожен із них – це окрема завершена історія, яку виражали та доносили до глядача за допомогою танцювальної лексики. Спостерігаючи за професіоналами, не обов'язково мати хореографічну освіту, щоб зрозуміти що саме хотів показати автор.

Наприклад, постановка Руслана Сантаха у виконанні Світлани Піонткевич, розповідала про життя чайки, яка то кружляє високо в небі, то тріпається у повітрі та летить за вітром.

Основу хореографічної лексики склали новітні техніки Contemporary dance: Axis Syllabis (основний принцип - здорові рухи, граматика природних принципів динаміки), Flying Low (одна із технік Contemporary dance, відпрацьовується на підлозі) та Contact Improvisation (танцювальний напрям, заснований на сукупності релаксаційних технік, медитації, сучасного танцю та принципів айкідо).

Світлана Піонткевич. Фото Романа Стецика

Постановка "Третій не зайвий" клубу контактної імпровізації "Контакт" являла собою замальовку, де основні акценти були розставлені на імпровізації танцюристів, на їхній взаємодії.

У "Третьому не зайвому" танцювали Руслан Сантах, Свілана Пашко та Світлана Піонткевич. І якщо на початку танцю проглядалася якась конкуренція між дівчатами, суперництво, то під кінець всі троє перетворилися на клубок, який жив, дихав, танцював в одному ритмі, в одному вимірі, в одному безкінечному русі. Цей "вузол" був наповнений любов'ю, м'якими та тендітними рухами.

Ще одне тріо - Ярослав Кайнар, Світлана Колесова та Ірина Плотнікова розповіли глядачу про те, що таке сумнів. Про це явище, як рушійну силу, що не дозволяє зробити крок у майбутнє та тягне за собою багаж колишнього досвіду.

Балетмейстер Алла Рубіна представила постановку "Сходження" у виконанні Олесі Шайтанової. Легка, невагома, професійна, вона буквально заколисувала своїми рухами. Намагалася представити Світ, як такий. Що саме про нього час подумати наразі.

Хореограф Христина Шишкарьова показала своє бачення стосунків чоловіків та жінок. А точніше того, як жінка, із набуттям життєвого досвіду у спілкуванні із чоловіками, поступово втрачає наївність, з якою асоціюється почуття невагомості. Танець так і називається – "Невагомість".

Сергій Кон через Міє Нагасава у танці "Шкіра, в якій я живу" розповів про шафу, в якій висить та сама шкіра, яку ми маємо вдягати, виходячи зі свого безпечного середовища, шелтеру, укриття. Залишаючи безпечну для нас територію, ми натягаємо "шкіру", аби не пошкодити і не травмувати "голе" тіло у холодному і жорстокому світі.

Танцівниця, скидає свою "шкіру", яка мучить її, не дає жити у гармонії з собою. Та, поживши "голою", вона вертається до неї, вдягає назад, захищаючи тендітне тіло від усього навколишнього.

Хорегограф Олексій Бусько показав "Альбом". За допомогою рухів танцю він переповів історію життя так, що справді можна було уявити альбом із фотографіями, який гортаєш під прекрасну композицію Leo Ferre.

Наприкінці дійства один із головних організаторів фестивалю Раду Поклітару зазначив, хоча сцена не дуже велика, малувато світла і глядачів, основним було те, що було відчуття життя, відчуття життя танцю.

"Ті люди, які виходили на цю сцену, вони живуть танцем і живуть заради танцю. Саме для цього потрібно приходити сюди, аби відчути пульс життя", - сказав він.

Організатор фестивалю - Раду Поклітару

На його думку, у майбутньому, було б логічним створювати творчі портрети кожного хореографа на сцені для того, аби побачити повний зріз творчості кожного автора.