Meridian Czernowitz: Поезія поїздів і спальних районів

32
9 вересня 2013
Після презентації літературного целанівського центру. В кадрі - Ірина Вікирчак, Ігор Померанцев, Марк Білорусець
Літературний целанівський центр, відкритий і презентований під час фестивалю Meridian Czernowitz.
Вулиця Ольги Кобилянської - один із епіцентрів фестивальних подій
Перекладач Пауля Целана - Марк Білорусець (по центру)
Тарас Прохасько говорить про свою нову книжку "Одної і тої самої"
Тарас Прохасько
Звичайна маршрутка - трансфер до житлового масиву "Водограй". До "Поезії спальних районів" готуються Сергій Жадан і Світлана Поваляєва
Проїзд у маршрутці для читачів - нагода взяти автограф улюблених митців.
Житловий масив "Водограй" - стільці та газони зайняті слухачами. Поруч на бетонній тумбі - мікрофон для поетів
Ірина Вікирчак відкриває читання "Поезія спальних районів" і пояснює концепцію соціального експерименту
Світлана Поваляєва
Двір спального району заповнений книголюбами
Сергій Жадан прочитав нові тексти і тексти зі збірки "Вогнепальні і ножові"
Енн Котен і Сергій Жадан
Маріанна Кіяновська та Мар'яна Савка

Meridian Cernowitz 2013 року мав декілька дуже важливих новинок.

Наприклад, фестиваль почався з поїздки в поїзді. Насправді, такими поїздками починаються всі фестивалі. Типова картина: на пероні київського вокзалу зустрічаєш друзів і знайомих, щоб разом їхати та влаштувати своєрідне pre-party фесту.

Але для виїзду з Києва до Чернівців до всім знайомого поїзда №117 причепили два "літературні вагони". Один із них мав маленький конференц-зал, де допізна читали поезію.

Долучитися до слухання, по ідеї, міг будь-хто з пасажирів, а не лише фестивальна публіка. Але ця задумка спрацювала не дуже добре. Конференц-зала була мала, більшість слухачів підпирали стіни вузького коридору купейного вагону та намагалися вловити звуки голосів улюблених поетів.

Тому не дивно, що швидко свято розділилося надвоє - частина учасників перемістились у тамбур.

Несподіване місце для читання стимулювала поетів до незвичних жестів. Наприклад, Світлана Поваляєва з Дмитром Лазуткіним завітали в сусідній плацкарт - в гості та поезію почитати. Пасажири, здається, залишилися загалом задоволені.

Друга важлива новація - продовження соціального експерименту. Минулого року організатори фестивалю запропонували поетам прочитати тексті на Калинівському ринку в Чернівцях. Експеримент вийшов вдалим - серед слухачів опинилася не лише фестивальна публіка.

Тепер "фішку" з ходінням поезії до народу продовжили читаннями в спальному районі біля житлового комплексу "Водограй".

Мені здалося, що проникнення поезії поза звичне коло слухачів відбулося менш інтенсивно. Мешканці будинку не вийшли на балкони, а з тих, хто гуляв надворі - майже ніхто не підійшов до сцени.

Хоча я можу помилятися. Слухачі "на районі" цілком могли слухати читання, обмежившись відкритими балконними дверима та кватирками.

В читаннях "Поезія спальних районів" взяли участь Сергій Жадан та Світлана Поваляєва, а також німецька поетка Енн Котен - німецькою мовою та в перекладі українською Сергія Жадана.

Про свої враження від них я вже трохи писала. Трохи відчути атмосферу можна на відео - зйомка моя, тобто любительська.

Цьогорічна програма підтвердила чотирирічну традицію - поезія на фестивалі існує в усіх сучасних іпостасях. Це і традиційні читання з дискусіями, і сучасні жанри - відеопоезія, електронна поетична вечірка, театральні перформенси за мотивами улюблених текстів.

Цього року я маю своїх улюбленців фестивальної програми.

Це, звісно ж, Тарас Прохасько з новою книгою "Одної і тої самої". 

До речі, "Українська правда. Життя" нещодавно опублікувала фрагменти цієї книжки – якраз під час відкриття фестивалю.

Про нову книжку Тарас Прохасько розповів таке:

"Склалося так, що есеями називають те, що есеєм не є. Мені це вигідно, бо есеями назвуть і мої думки вголос, такі собі фельєтони".

Письменник додав, що пояснювати, що саме він говорить у своїх текстах, не хоче: "Я давно втратив грамотність і здатність пояснювати. Тому більше я не буду писати того, що сам не розумію".

Тарас Прохасько та Мар’яна Савка. Фото автора

Інший мій улюбленець - вперше почутий наживо Юрій Тарнавський. Він читав тексти з нової збірки. До речі, ця збірка оформлена доволі по-хуліганськи - як детальний скан частин тіла поета, де поезії постають такими ж частинами тіла.

Кожна поезія Юрія Тарнавського звучала двічі - англійською та українською мовами. Не дивно, що Юрій Тарнавський говорив про двомовність своєї творчості.

Відповідаючи на запитання модераторки Катерини Бабкіної, він пояснив, що завжди жив у двомовному світі: "Вдома завжди звучали дві мови - українська та польська. Різниця між мовами затиралася, існували контексти, а яких було вжиту саме ту чи іншу мову. В моїх українських текстах є польські впливи - вони не існують в українській мові, але могли би в ній існувати".

Юрій Тарнавський і Катерина Бабкіна. Читання в кабінеті праці школи Емінеску та Федьковича. Фото автора

Третій мій улюблений захід програми - дискусія трьох перекладачів про тексти Роберта Вальзера, коли за круглим столом зібралися троє перекладачів: Юрій Андрухович (Україна), Вольга Гапєєва (Білорусь), Малґожата Лукасєвич (Польща).

Вони говорили про труднощі перекладу текстів Роберта Вальзера своїми мовами. А також про те, чому переклади текстів Вальзера українською мовою не публікують... чи то пак не публікували до 2013 року.

Кожен із перекладачів прочитав фрагмент "Прогулянки" Роберта Вальзера в перекладі своєю мовою - українською, білоруською та польською. А ще Юрій Андрухович прочитав фрагмент цього тексту німецькою мовою.

Розмова вийшла, з одного боку, доволі вулькоспеціалізована, а з іншого - цікава всім, хто читає літератури різними мовами та звертає увагу на "переклад" культур. Одним словом, якщо це ваша чашка чаю - запис розмови доступний тут.

Дискусія перекладачів - Юрій Андрухович (Україна), Вольга Гапєєва (Білорусь), Малґожата Лукасєвич (Польща). Фото автора

Звично чудово пройшли читання поезії різними мовами. Мої улюблені - читання текстів Пауля Целана в целанівському дворику на вулиці Саксаганського, 5.

А ще - читання німецьких поетів у ратуші. Каті Бруннер, Клаус Райхерт, Ганс Тіль звучали в перекладах Маріанни Кіяновської, Петра Рихла, Марка Білорусця, Юрія Андруховича.

Ганс Тіль і Юрій Андрухович - не просто поет і перекладач, але й давні приятелі. Наприклад, під впливом свого першого візиту до Чернівців Ганс Тіль написав поезію про це місто… і розпивання коньяку. Фото автора

Традиційний мій улюбленець програми - винно-поетичний вечір. Цього року поезію з вином дегустували Ігор Померанцев, Олесь Ільченко, Олена Фанайлова.

Ігор Померанцев пояснив, чому поетичний фестиваль таку особливу увагу приділяє вину:

"Фестиваль - це фієста, свято. Яке ж свято без гімнів і вина? Мій племінник, президент фестивалю Святослав Померанцев, свого часу запитав, що необхідно для створення успішного фестивалю. Серед іншого я йому сказав, що на фестивалі повинні литися поезія та вино. І ось справді вже чотири роки це відбувається. Теми поезії та вина перетинаються".

"Є люди, котрі думають раціонально, логічно, а є ті, хто думають асоціативно - це теж серйозна система мислення. Ця система властива винній культурі та поезії. Ми ж не говоримо про вино як про "хороше" чи "терпке" - мова вина більш асоціативна. Про вино ми говоримо, як поети - тут нота ожини, а там фантомний спогад про палену гуму… До речі, порівняння з паленою гумою не є негативним - деякі грецькі вини дуже смолянисті".

Моєю особистою родзинкою програми - і її закриттям - став театральний перформенс "Альберт". Це музичне дійство за мотивами оповідання "Альберт, або Найвища форма страти" Юрія Андруховича.

Творять це диво на сцені чимало людей - текст Юрія Андруховича, спів Уляни Горбачевської, контрабас Марка Токара, графіка Анатолія Бєлова, відео групи Cube та інші… Дивовижне поєднання цікавої музичної та графічної роботи з фантасмагоричним оповіданням із циклу текстів про видатних нечестивців усього світу.

Фестиваль "Meridian Czernowitz" еволюціонує та міняється. Ігор Померанцев, поет і натхненник фестивалю, котрий стояв біля його витоків, бачить цю еволюцію як творення культури:

"Важливе те, що відбувається між двома фестивалям - копітка праця з ґрунтування української культури. Фестиваль здійснив уже десяток книжкових проектів - тут видно працю кротів культури. І це мене дуже тішить - не просто добрий настрій і триденна любов поетів один до одного, але й праця будівничого над створенням будови сучасної української літератури.

Адже книжкові проекти фестивалю - це книжки десятка великих українських письменників. Коли всі ці книжки зібрати разом, стане зрозуміло, що в українській літературі є і глибина, і ширина. Це прицільні проекти - не просто видання окремих книжок, а створення пано української літератури".

Власне, це судження справедливе, але - крім видання книжок, я бачу ще одну велику частину роботи "кротів культури".

Це інтеграція міських просторів у фестивальну програму. Поєднання можливості почути добру поезію та побачити добрі локації. Тут я бачу й певну самоіронію - її особливо видно у виборі нових локацій для читання.

Кабінет праці старої школи - щоб послухати Юрія Тарнавського, столярні майстерні (до речі, колишня синагога) - щоб послухати Маріона Пошмана, Амір Ор, Ірину Вікирчак, Марка Білорусця, спальні райони - для слухання Сергія Жадана та Світлани Поваляєвої.

Три дні любові до поезії завершилися. Нині о 15-51 виїде поїзд Чернівці-Львів - їдемо на Форум видавців. Свято триває!

До речі, трохи підготуватися до наступного свята та почути про декілька цікавинок цьогорічної програми Форуму видавців можна тут.

powered by lun.ua