Зроблено в Україні. Cорочка, якою можна пишатися

У країні - хвиля патріотичної моди. Однак, ми не про Майдан. Все почалося задовго до цього.

Минулої осені, опинившись на виставці молодих українських брендів, я була приємно вражена тим, наскільки модно та сучасно виглядав їхній одяг, плюс - все було дуже якісно. Приємні на дотик тканини, акуратні шви, стильна фурнітура... невже все це зроблено у нас? Око милували етикетки: Born in Kyiv, Crafted in Ukraine. Після випадків, коли українські марки "маскуються" під італійські, це виглядає особливо сміливо та почесно.

"Тішить те, що кiлькiсть прихильникiв саме українського стрiт одягу, чи як в нашому колi називають "локальних", поступово зростає", - погоджується Артем Костоваров, засновник мультибренду toshoshop.

"Процес дійсно пішов. Але він повільний і ускладнений реаліями нашої країни. У нас дуже важко отримувати сировину за конкурентними цінами. Тканини, шкіра, фурнітура – все це завозиться з-за кордону і коштує відповідно, через що ціни на український продукт часто вищі за закордонні аналоги", - зауважує маркетинговий експерт Андрій Тимчишин-Валевський.

Нижче приклади чотирьох українських брендів, котрі можуть представити та вже представляють Україну на світовій fashion-арені.

Syndicate

Це приклад одного з найбільш успішних українських брендів, заснованого у 2010 році як марка футболок з принтами. Раніше Антон Або та Тарас Шевчук, засновники Syndicate, працювали над кількома брендами, однак вирішили сконцентруватися на одному, більш якісному. Хлопці – не кияни, вони мають юридичну та художню освіту, а навички роботи з одягом освоїли в ході роботи.

Концепцію пояснюють так: "Ідея Syndicate заключалась в тому, щоб створити спільноту ілюстраторів, дизайнерів та художників, котрі б створювали принти для футболок". Власне, цієї філософії хлопці дотримуються і зараз – на сайті марки колаборації з більш ніж двадцятьма представниками світу мистецтва. Існує навіть окремий вхід на сайт для художників.

Антон Або та Тарас Шевчук

Окрім арт-напряму підприємці розвивають і повноцінну лінію одягу: у них є і верхній одяг, худі, сорочки, светри, шорти, штани, кепки. Підкладка однієї з останніх, наприклад, виконана з контрастної тканини з малюнком " у вінтажні боксери" – увага до деталей дається взнаки. Примітно, що хлопці зрозуміли специфіку сфери українського рітейлу і саме тому обрали виграшну стратегію: "Спочатку нас не сприймали серйозно, тому ми вирішили вийти спершу на європейський та російський ринки", - каже Антон.

Саме тому зараз вони більш відомі у Росії, Великобританії чи Японії – в Україні їх знають ті, котрі обожнюють їхню естетику так званих вільямсбурзьких хіпстерів. "Ми вже три роки намагаємося довести, що у нас можна робити якісні речі", - кажуть хлопці. І справді, вони мають власне виробництво, де контролюють всі процеси пошиття, однак, частину все ж шиють у своїх партнерів. В штаті – десятеро чоловік, не рахуючи швачок.

Стосовно реклами, за три роки у пряму рекламу не було вкладено жодної копійки. У планах Антона та Тараса – запуск жіночої лінії та відвідання європейських професійних виставок.

GUD

Дивлячись на акуратні та міцні наплічники цієї марки, виконані в мінімалістичній скандинавській стилістиці, важко повірити, що вони зроблені у нас. Однак, це саме так. Вражає також те, що моделі бренду так само ідеально виглядають і всередині. Розглядаю їх у київському магазині toshoshop, де ось уже шість років продаються марки локальних дизайнерів.

GUD - це проект киянина Ігоря Гудзя, випускника економічного факультету Києво-Могилянської Академії.

"Мені завжди було цікаво мати власну справу, але робити для цього щось конкретно я почав, коли мені просто стало нудно проводити по 10 годин в офісі, багато років займаючись рекламними проектами", - зізнається він. Власне, перші кроки у підприємництві хлопець зробив у 2009-му, запустивши свою першу марку трикотажних виробів EYE CANDY, котра згодом і переросла в GUD.

Два роки тому Ігор вклав 5 тисяч доларів США у свій старт-ап і тепер більшу частину прибутку реінвестує у нові матеріали, розробку нових моделей та розширення обсягів виробництва. Вся продукція шиється власне у Києві. Доречі, в рекламній кампанії марки прослідковується зв’язок з рідним містом – впізнаємо, що моделі з наплічниками сфотографовані у столиці, однак локації та ракурси доволі небанальні.

Мислячи як економіст, Ігор розповідає як він застосовує знання на практиці:

"Сучасна бізнесова модель дає змогу залучати зовнішніх спеціалістів для вирішення окремих завдань без потреби утримувати власний штат та обладнання. Тобто бренди є по суті менеджерами, які об’єднують професіоналів різних сегментів для отримання результату. Аналогічно способу зберігання інформації – можна у себе на диску або ж віртуально, маючи доступ до неї будь де". Географія продажів марки – це здебільшого Україна, а минулого року – це були ще й Росія, Білорусія та Казахстан. http://www.gud.com.ua

Headges

Киянин Георгій Шевченко, засновник марки Headges, на інтерв’ю приходить у картатій сорочці, каже, що тестує прототип однієї з моделей літньої колекції. Власне, цей український бренд і спеціалізується на картатих сорочках та джинсах. А Георгій – справжній перфекціоніст, що вітається у такого роду починаннях. Адже на лейбах до своєї продукції вказує цікаві факти про створення речей, після яких закохуєшся в одяг ще більше.

Наприклад, на бірці може бути написано, з чого виготовлені гудзики чи який тип бавовни використаний для цієї сорочки. І це при тому, що Георгій – самоучка. Звісно, знання з міжнародної економіки, які він здобув в університеті, йому стануть у пригоді, а ось інформацією про виробничі процеси тепер він володіє дуже добре, адже всі нюанси пошиття та інших аспектів контролює сам.

І ще: Георгій тримає в таємниці, що значить назва марки, залишаючи місце для інтриги або ж роблячи це маркетинговим прийомом.Доречі, саме у Headges більше всіх серед інших українських марок звертають увагу на так звану added value товару. "Ідея в тому, що Ви купляєте наші джинси і носите в них ключі, мобільний, сидите у машині і так на Ваших речах відображається Ваш лайфстайл. Ви не тільки купуєте цікаву річ, але й самі доводите її до власного вигляду", - каже Георгій, розповідаючи про ту саму customization, тобто персоналізацію речі під кожну конкретну людину.

D.F.F.

Розшифрувавши цю абревіатуру, стає зрозуміло, що це - сімейний бізнес Dikasov Family Factory, що в принципі майже ніколи не трапляється в наш час та в нашій країні. Віктор Дікасов, а саме він став тим сміливцем, котрий продовжує справу родини, родом з Миколаєва, де він закінчив Національний університет кораблебудування імені Академіка Макарова по спеціальності менеджмент.

Фабрика Дікасових працює з 1989 року, а марці Віктора – 4 роки. Примітно, що на лейбах його курток вказаний саме 1989. "Раніше ми випускали репліки курток американських та німецьких військових пілотів, однак потім перейшли до "модернізованої класики", - розповідає Віктор, з яким зустрілись в новому магазині Convict Head, де представлені молоді українські марки, котрі працюють в схожій бунтарській стилістиці.

Віктор Дікасов

Дікасов молодший каже, що інвестиції в свою марку важко підрахувати, адже спочатку справа була для душі і лише потім перетворилися в бізнес. На його фабриці працює близько сорока чоловік, включаючи технологів, закрійників та швачок. В планах марки – вихід за межі українського ринку, а вузька зайнята ніша плюс увага до якості речей безумовно дозволять це зробити. Поки D.F.F. не має сайту, а лише сторінку на Facebook.