Врятувати мистецьку садибу

Поки уся країна, затамувавши подих, спостерігає за подіями на Сході, мистецька спільнота веде свою, менш помітну, але все ж таки важливу боротьбу.

Для київських поціновувачів мистецтва це літо запам'ятається появою нового для українського культурного простору арт-майданчика. Ним став двоповерховий будинок на Сошенка, 33 у Києві.

Маєток, збудований у 1949 році як генеральська дача, нині належить Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури і є Будинком творчих майстерень для аспірантів, випущених "з-під крил" Академії.

Протягом десятиліть у цій тихій, захованій в гущавинах садибі жили і працювали такі митці як М. Дерегус, Т. Яблонська, С. Григор'єв, О. Дубовик, М. Ванштейн, які нині є класиками українського мистецтва.

Цього літа мешканці будинку разом з викладачами Академії вирішили відчинити двері своїх майстерень, аби кожен бажаючий зміг подивитися на побут митців і перейнятися атмосферою історичної будівлі.

Молоді українські художники, серед яких Тарас Ковач, Анна Сорокова, група "ЙОД", Ксенія Гнилицька, Аліна Якубенко, провели низку заходів: виставку, воркшопи, перфоманси, а також відкрили свої майстерні та дозволили відвідувачам буквально зануритися в їх художню практику.

На основі архівів мешканців майстерень куратори Лізавета Герман та Марія Ланько створили виставку про життя цього місця останніх 60 років. Виставка репрезентувала також графічні та живописні роботи, створені безпосередньо у майстернях та під час одноденного пленеру.

Проте, цьому приємному літньому заходу передували значно менш приємні події. У 2012 році Будинок творчих майстерень зіткнувся зі спробою рейдерського захоплення. Ще за часів мера Черновецького права на територію садиби від Художньої академії перейшли до Спілки художників України, з мовчазної згоди якої територію привласнює собі черговий забудовник великого житлового комплексу.

Для резидентів будівлі та місцевих мешканців поява забудовника стала тривожним сигналом і спонукала до рішучих дій. За цей час митці опанували чи не всі форми протесту: від інформативних листівок і мітингів до розголосу в ЗМІ та звернень до органів влади. Активісти також розпочали власне розслідування незаконної забудови садиби.

За планом забудовника на місці фруктового саду і парку, що належать до території Будинку творчих майстерень, буде височіти двадцятип`ятиповерхівка – замість дозволеного генеральним планом триповерхового житла. Сам будинок планують обнести щільним парканом на відстані трьох метрів по його периметру, фактично відтісняючи його з території садиби.

Провівши низку акцій протесту і мітингів, цього разу активісти вдаються до нового методу боротьби – створюють публічний культурний захід "На Сошенка, 33", тим самим залучаючи киян до захисту історичної споруди.

Звісно ж, захист від незаконної забудови – не єдина, хоча і головна місія події. Саме по собі використання маєтку в якості виставкового простору не є чимось унікальним для українського глядача, адже музеї класичного мистецтва нерідко засновувалися в будинках меценатів на основі їх приватних колекцій.

Так, зокрема, були засновані два відомі київські музеї – Музей Ханенків та Музей російського мистецтва. У випадку із садибою на Сошенка, 33 можна сміливо говорити, що сама будівля виступає повноцінним об’єктом мистецтва.

Автентичний будинок з дев’ятьма кімнатами-майстернями, терасою, крутими дерев’яними сходами і ліпниною на стелях ніколи не знав перебудов і зберігся у первозданній красі, закарбувавши у своїх стінах історію. У будинку залишилась одна з небагатьох в Україні офортних майстерень зі старовинним станком для друку.

Ініціатори відкриття Сошенка для публіки запевняють, що ця подія – не остання в стінах будинку, а це означає, що садиба стане повноцінним виставковим майданчиком, а точніше, виставково-експериментальним, адже Сошенка, 33 – це, в першу чергу, майстерні, місце творчості. Враховуючи це, майстерні зможуть функціонувати у форматі work-in-progress, а окрім відкритого доступу до них, процес роботи можна було б обговорювати з глядачами на тематичних дискусіях і лекціях.

Для українського середовища такий формат можна вважати унікальним. Натомість, можна провести деякі паралелі з художніми практиками західного мистецтва. Наприклад, берлінська вілла Haus am Waldsee, збудована у 1923 році як приватний маєток, у 1946 стала виставковим залом.

Розташування цього маєтку у тихому, віддаленому районі міста, де мешкає університетська професура, не заважає йому створювати прогресивну програму – свого часу Haus am Waldsee виставляв "дегенеративне мистецтво" та співпрацював з митцями з різних країн світу. Сьогодні вілла запрошує до співпраці не лише художників, а й дизайнерів інтер`єру та меблів, музикантів і письменників, а також проводить дискусії, лекції, показує вистави, регулярно влаштовує концерти і читання.

Цього літа Haus am Waldsee став майданчиків для одного з найавторитетніших мистецьких форумів Європи, 8-ої Берлінської бієнале, куратор якої використав характерні особливості простору вілли.

Берлінський арт-центр у віллі – позитивний приклад для наслідування, досвід якого можна використати і збагатити власними ідеями. Проблема ж у тому, що ставлення до мистецтва у Німеччині відмінне від ставлення до нього в Україні. Haus am Waldsee одержує фінансову підтримку, завдяки якій з приватної вілли сформувалася унікальна інституція з досвідченою командою спеціалістів.

Натомість, садиба на Сошенка, 33 намагається хоча б зберегти своє фізичне існування за рахунок ентузіазму та небайдужості активістів і молодих митців.

Про матеріальні внески у маєток як у майбутню повноцінну інституцію з боку держави поки навіть не йде мова, питання про захоплення території і досі відкрите, і лишається тільки сподіватися, що наступні заходи привернуть увагу ще ширшої спільноти, серед якої знайдуться небайдужі люди, які допоможуть Будинку творчих майстерень стати однією з найбільш прогресивних і плідних творчих інституцій Києва, а може й України.