"Схід і Захід разом" — так само просто, як "Я люблю тебе"

323
9 січня 2015

"Shredding maps" —  це серія проектів українських митців Олі Михайлюк, Мирослава Вайди та Віталія Кохана, що протягом зими відбуваються у Мюнхені. Ми попросили Олю розповісти детальніше про те, що побачили і ще побачать у Мюнхені відвідувачі виставок.

Просто пішли

"Тиждень не було зв’язку. Нарешті вдалося додзвонитися другові. 

— Сьогодні почали обстріли, – сказав він, — прямо на сусідній вулиці, люди зібралися й пішли.

— Куди пішли? — спитала я.

— Не знаю, просто пішли, — відповів він.

Я згадала жінок на вокзалі в Алчевську. Був липень. Все починалося. Обстрілювали Луганськ. Люди йшли. Але тим, хто пройшов цього дня від Луганська до Алчевська, не пощастило. Станцію в Дебальцевому підірвали. Залізничне сполучення припинилося.

Мені вдалося виїхати через 2 тижні й 11 блокпостів. Через 3 місяці в Києві я вирішила пройти свої 40 км. Це поле нагадувало мені про Схід. Я не знала, куди піду. Відчувала лиш, що зупинятися не можна.

Я пройшла різні стани: ейфорія, віра, медитація, боротьба, втома, біль, віра.

Важливо зробити перший крок — просто піти, тільки тоді маєш шанс знайти напрямок, а потім і мету. Завжди важливо вірити, що Є МІСЦЕ, де тобі добре, де тобі тепло, де тобі раді. Якщо здатних співчувати буде хоча б на одного більше, ніж тих, хто мусив постраждати, світ триматиметься, принаймні ще якийсь час. Зараз я в Мюнхені. Мої друзі виїхали з Донбасу до Києва. Але там ще лишилися тисячі розгублених людей. Я хочу, щоб вони повірили й просто пішли. Я хочу, щоб ті, які просто пішли, вірили"…

Перформанс: Оля Михайлюк відео: Вадим Ільков

Свої спостереження й побажання я записала на білих стінах і чорному підвіконні мюнхенської галереї Gedok — вугіллям і крейдою з Донбасу. Коли їхала сюди, то не знала, що саме писатиму. Чи буде те місце, де мені насправді буде тепло й радісно. Я просто хотіла вкотре розповісти, Україна — це земля з усією її сіллю, крейдою й вугіллям, Україна — це люди, яким сьогодні доводиться страждати, Україна — це той тест на любов і здатність співчувати, який сьогодні проходить кожен європеєць.

Засоби, які я обрала для свого оповідання — відеоінсталяція (відео було відзняте під час 40-кілометрової подорожі) та перформанс (український текст — hand-writing, і текст вголос німецькою мовою). 

Радісно було вперше відчути, як ключ провертається в замку й двері галереї відчиняються, а разом з тим відчути тепло й довіру людей, які запросили приходити в будь-який час, якщо треба буде зосередитися, побути на самоті, попрацювати.

Довіра й порозуміння, зрештою, потім не полишали. Під час перформансу я відчувала водночас дистанцію (як, наприклад, між українським і німецьким текстом) і захист, а ще — максимальну увагу протягом моєї півгодинної історії. Після події люди багато говорили, писали листи, малювали, ставили запитання й самі ж готові були відповідали, дискутували.

Листи писали до мирних мешканців на Схід.

В мюнхенській галереї Gedok пишуть листи, що вже передані до Художнього музею в Краматорську

Згадували історії про другу світову, розказані grandma, говорили про любов, молитви й самоспалення, про історичні злами й звичайну людську дружбу. Від серця — своєю рукою — писали слова для когось, хто чекає там, хто торкатиметься цих листів і, можливо, напише відповідь. 

Два місяці тому були з АртПолем у художньому музеї Краматорська. Привезли виставку дитячих малюнків, яка була зібрана ще три роки тому і вже поїздила світом — в ній, зокрема, були роботи дітей з Краматорська. Україна була і має бути єдиною. Це так очевидно.

"Схід і Захід разом" — так же просто, як "Я люблю тебе".

Не дуже оригінальне словосполучення, але світові без нього не обійтися. Ми спробували знайти дітей-учасників тієї виставки, але телефони не відповідали. Тоді вирішили поїхати — розшукали і художню школу, і викладачів, і художників. Сиділи до глибоких сутінок і слухали директорку музею, чудову пані Олену, яка розповідала нам історії про недавні часи.

Коли почалися обстріли й транспортний зв’язок між містами перервався, краматорцям суворо наказали виходити на зміну, адже працівники з інших міст не могли приїхати.

Звичайними стали ситуації, коли їдучи велосипедом, зустрічаєш збентежену юрбу, що біжить тобі назустріч з вигуками "туди не можна — обстріл"… тоді завертаєш і їдеш сусідньою вулицею. І так працював не лише завод, а й пекарні, лікарні, і навіть музей.

Часто людські життя були врятовані завдяки випадковим обставинам, як от ланцюг впав з велосипеда, довелося лагодити, за ці 10 хвилин саме й підірвали міст. Або двері захлопнулися, не встигла ключ схопити, вирішила не повертатися, але через кілька годин з’ясувалося, що й не варто було, будинок все одно розбомбили.

Коли ми зустрічалися, всі бойові дії вже припинилися й світло в музеї було, але ми про нього забули. Бо ми дуже добре чули одна одну, до того ж, в голосі тої, що оповідала, було так багато світла.

На наступний день відбулося відкриття — зі скрипками, посмішками й майстер-класами з малювання. Зараз листи з Мюнхена вже в Краматорську. Сподіваюсь, вони підтримають, додадуть розуміння й віри. Отже, розширюємо географію.

Матеріали

Наступний проект є поєднанням (а якщо точніше, то протистоянням) відеоінсталяції та інсталяції. 

Слово "матеріали" має більше десятка визначень. Одне з них — сукупність ідей, фактів і дат. Cаме в значенні "журналістські матеріали" або "матеріали спецслужб" це слово протягом останнього року найчастіше зустрічалося в українському контексті.

Про такі матеріали — секретні й не дуже, об’єктивні й викривлені, подані різними сторонами однієї війни — йдеться у відеороботі, яка зосереджує увагу на художніх деталях розгорнутої Росією інформаційної війни, що перейшла у війну справжню, зупиняючись, зокрема, на питаннях анексії Криму, збитого Boeing-777, а також використання термінів "фашизм" і "нацизм" в російських й українських ЗМІ.

Автори не роблять жодних висновків. Вони дають можливість кожному самостійно обрати, кому довіряти в цій історії, спостерігаючи символіку, жести й гримаси, вслухаючись в інтонації, аналізуючи факти.

Відео транслюється на великому чорному екрані. Телевізор, торшер, м’який куточок. Присутні всі символи домашнього затишку. Тільки самі новини "не вписуються" в загальну атмосферу добробуту, а перемкнути на інший канал неможливо.

Відеоінсталяція: Between (створена за участі донецького митця Влада Креймера) 

Крім цієї відеоінсталяції в сусідньому просторі, що являє собою своєрідну кухню, можна побачити "кухонні інтерв’ю".

Одне з них дає ліссабонський репортер Тьяго, випадкова зустріч з яким відбулася в березні в Криму. Українським журналістам тоді тільки й лишалося, що записувати історії в переказах, адже то був час розбитих камер, знищених карток і викрадених авторів.

Тьяго, португальський журналіст. Відео записане в березні в Сімферополі.

В останній кімнаті письмовий стіл і текст Юрія Андруховича — звернення до німецького суспільства, із фактами й аргументами, заснованими на власному досвіді. Але крім документального відео, відеоарту та текстів, в Shredding maps присутні й справжні матеріали. В окремій галереї — з протилежного боку — виставлена невеличка інсталяція. Вугілля, крейда і сіль. Всі вони — з Донбасу. І кожен має свою, дуже особисту, траєкторію потрапляння до мюнхенської галереї.

За щоденними новинами й сумнівами ми іноді перестаємо відчувати. Це наша земля і наша сіль.

Україна має унікальні за якістю поклади сировини для кухонної солі. Її запаси зосереджені на Донбасі, зокрема, в Слов'янську й Артемівську — тут видобувається найбільша кількість кам'яної солі в Європі.

На цьому моменті починаю думати про сльози, але найбільш імовірно, що перше знайомство людини з сіллю відбулося на узбережжі теплих морів. Тобто колись тут було море. Звідси походження і місцевої крейди — вона утворилася на дні морів внаслідок нагромадження органічних решток.

Інсталяція: Віталій Кохан, Мирослав Вайда, Оля Михайлюк. Фото: Андреа Марія Хандлер 

У межах України наприкінці першої половини крейдового періоду море почало знову захоплювати великі простори. Коли воно досягло максимальних розмірів, лиш окремі ділянки Українського кристалічного щита та Донецького кряжа виступали над водою. У пізній крейді клімат став прохолодніший і почали складатися кліматичні зони сучасного типу.

Головними рослинами на суші стали квіткові, в лісах вже росли дуббукберезаверба, але трави ще не було. У стародавніх болотах збиралася органічна речовина, з якої без доступу кисню формувалися поклади вугілля. Вік найдавнішого вугілля оцінюється приблизно в 350 мільйонів років. 

Зараз до рослинних решток додаються мертві тіла.

Читаємо у зверненні Юрія Андруховича: Але солдатів усе-таки ховати треба — загиблих. Як свідчать незалежні джерела російських правозахисників, число полеглих в Україні за весь час "донбаської кампанії" російських військових іде вже на тисячі. Виходить так, що офіційно Росія в нас не воює, тобто російської армії в нас немає, а трупи російських солдатів є. І що з цим робити? Найкраще поскидати їх у штольні, позакопувати в невідомі могили. Був солдат — і зник. Може, й не було його ніколи. Рідних же можна повідомити — в режимі суворої таємності — що їхній син, чоловік, брат зазнав серцевого нападу або взагалі вмер від сонячного удару. 

Отже, чим є матеріали для кожного з нас? Чим є земля, що зветься Батьківщиною?

Як її усвідомити, як описати — з яких матеріалів, ландшафтів, пісень і погодних умов вона складається? Ми знаємо про реактивні установки залпового вогню "Град", "Торнадо", "Ураган" на Сході нашої країни. І ще не скоро ці слова знову асоціюватимуться у нас з природними явищами.

Але ми маємо, що протиставити сильним назвам і патетичним слоганам.

"Україна — це не тільки територія газогону з Росії в Європу, — продовжує Юрій Андрухович. — Це насправді ще й країна зі своєю надзвичайно складною трагічною історією та новознайденою ідентичністю. Тобто вона — щось набагато складніше, таке, що заслуговує значно більшої вашої уваги. Саме в Україні сьогодні вкотре розігрується історична драма Центральної Європи як території чергового наступу автократичних цінностей на ліберальні… Як змусити його до того, щоб він перестав? Це запитання, точніше, спільний пошук відповіді на нього — саме те, що мало б об’єднати сьогодні українців та європейців. В Україні Європа перемогла. Але вона може програти в самій Європі — якщо  відмовиться бути собою, закрившись від України стіною нерозуміння й байдужості". 

В Європі, як і скрізь, живуть люди з різними поглядами. Здається, більшість розуміє, що відбувається великий обман. Але визнати його означає зіпсувати стосунки з тим, від кого певною мірою залежить твій добробут — газ, тепло й спокій. Отже, зручніше не помічати або увімкнути інший канал (Russia Today вже транслюється німецькою), щоб почути аргументи "іншої сторони". Але, безумовно, є й ті, для кого загальнолюдські цінності мають вагу. Мені пощастило — небайдужих і самостійних в судженнях зустрічаю частіше. 

Без назви

Якось мій знайомий, телефонуючи з Донбасу в серпні, розповів про звук: коли після вибуху всі яблука падають водночас. 

Після цього я вже не могла спокійно чути м’які удари об землю яблук, що падали поруч з будинком восени. Я хочу, щоб ми знову почали жити повноцінним життям, пам’ятаючи про все, що з нами сталося, але не згадуючи лише про війну з кожним кроком і звуком. Яблука на яблунях виростуть знову, хоч ґрунт вже змінився.

Поки ми нічого не знаємо про свій останній проект, який відбудеться в одному з великих експозиційних просторів Мюнхена — не знаємо, скільки в ньому буде миру і скільки війни, але любов буде напевне.

Третю добу в Баварії безперервно йде сніг. Сполучення на деяких ділянках зупинилося. Я знаю, що і в Одесі багато снігу. В Сімферополі та Луганську теж вже випав. Все біле. Як аркуш для нової історії. 

З Новим Роком, Україно! 

powered by lun.ua